Цікаве літературознавство - К. П. Фролова 1991

Лист п’ятий. Чи можливі моральні істини?
1. Матерія художності Природа і суть

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Мені подобається, Максиме, що в усій нашій розмові, яка все ширше розростається, ти не втрачаєш логічного зв’язку, твоя увага чітка, і ти не випускаєш з поля зору найважливіших, ключових питань. І хоч це породжує нові труднощі в розумінні обсягу розмови, зате полегшує мені логіку переходів від одного питання до іншого. Ти дуже слушно повернувся до системи «об’єкт-об’єкт» і системи «суб’єкт-об’єкт» і нагадав мені, що наслідком роботи системи «об’єкт-об’єкт» є відкриття законів і закономірностей, які виражаються у формулах, теоріях. Ця система дає наукові істини. А що конкретно дає система «суб’єкт-об’єкт»? Категоричне питання вимагає категоричної відповіді. Система «суб’єкт-об’єкт» дає моральні істини. А хіба можна серйозно говорити про них? Хіба вони бувають? У кожного народу, суспільства, класу в різні часи були свої моральні «істини». А це означає, що мова може йти лише про моральні критерії.

Так, у філософії, в етиці говорять саме про моральні критерії. Але я все ж хочу захистити висловлену то. ку зору. Ну, почнемо з того, що всі істини також відносні, крім абсолютних, наприклад: Тарас Григорович Шевченко народився у 1814 р. Та й то абсолютність відносна, змінився календар, а яка точність годин і секунд, і яку із секунд вважати моментом народження? Але навіть не про це. Те, що вважалося істиною в науці в часи Фарадея, те сьогодні вже — грубе наближення до істини, лише перший крок до неї. Людина, відкриваючи все нові й нові істини, наближається до абсолютної істини... Так що і в науці немає ніякої абсолютності. Але ти маєш рацію у тому розумінні, що теорема Піфагора сьогодні настільки ж дійсна, як і в момент першого доведення її, в різних країнах, з різним політичним ладом. А чи може бути щось таке саме у сфері моралі? Безумовно, може. Що ж саме? А от що! Аморально: 1) вести агресивну війну, 2) використовувати чужу працю для власного збагачення, 3) зраджувати батьківщину, 4) несумлінно працювати, 5) принижувати людину, 6) не поважати батьків, 7) не любити дітей, 8) шкодити живій природі, 9) використовувати службове становище для власної вигоди, 10) порушувати закони співжиття, 11) не поважати інші народи, 12) не допомагати слабшим, 13) бути брехливим, лицемірним. Можна було б продовжити перелік безумовно аморальних вчинків і відповідно назвати вчинки високої моралі, а саме морально: вести війну, щоб захистити свою батьківщину, звільнювати від гніту і експлуатації інші народи, боротися за мир в усьому світі, своєю працею збагачувати суспільство, беззастережно бути відданим рідній землі, працювати сумлінно, творчо, поважати Людину, шанувати батьків, любити дітей, зберігати і примножувати природні багатства, чесно виконувати службові обов’язки на користь справі, боротися за дотримання законів суспільного співжиття, бути інтернаціоналістом, допомагати слабшим, бути в усьому чесним.

Я знаю, Максиме, що ти не можеш не погодитись із цими принципами моралі, але при цьому можеш сказати, що всі високоморальні принципи можуть бути лише досягненнями певного суспільства,— а можуть бути й інші критерії, і що тут може бути мірилом істинності? З давніх-давен у народів каралася зрада батьківщини, збиткування над слабким, неробство і всякого роду безчестя, а славились подвиги в ім’я вітчизни, чесність, доблесть, любов до праці, щедрість тощо. Отже, в основу моралі гуманного суспільства покладені критерії, вироблені практикою всього народного життя і випробувані віками, бо базуються на любові до людини. І вище цієї останньої істини нічого не може бути.

Але повернемося тепер до літератури, до мистецтва і утверджуваних ними моральних істин. Справа в тому, що мистецтво і література є могутніми виразниками і вихователями гуманізму. У цьому їх зміст. Антигуманне мистецтво руйнує себе зсередини. Предметом зображення для митця є людина. Малюючи пейзаж, художник намагається передати своє бачення природи. І, звичайно ж, справжнє мистецтво завжди відстоює ті «вічні» моральні принципи, про які мовилось вище. Певна річ, що ці принципи в кожну добу набувають іншого конкретно-історичного класового вираження. Бо загальнолюдське, гуманістичне, вічне у класовому суспільстві має конкретно національне і класове вираження. В художній творчості воно має ще і таке специфічне вираження, яке дає змогу моральні критерії назвати моральними істинами. Яке ж?

Хочу відповісти тобі на це питання, вдавшись до релігійної сфери. Не дивуйся. Минули часи, я б сказала, нашого однозначно негативного ставлення до релігії. Тепер ми розуміємо, що принципи загальнолюдської моралі вироблялись не без впливу і участі релігії. У кожного народу вона була своя, зі своїми ритуалами, забобонами, але й позитивними догматами. Була й пропагована ворожнеча, існувало мракобісся, породжуване, можливо, не стільки релігією, скільки церковниками. Не маємо можливості та й потреби говорити тут про різні релігії, звернемося лише до християнства, до його позитивного внеску в мораль. Воно було носієм і активним діячем культури, проповідником милосердя і таких заповідей моралі, як не убий, не укради, шануй батька й матір, не перелюбствуй, люби ближнього тощо. Ці заповіді сприйнятні для кожного народу, бо вони гуманні.

А Біблія (в перекладі — книга), збірник повчальних притч і легенд тисячолітньої давності, є разом з тим енциклопедією людської моралі, тому вона об’єднує мільйони людей світу, і факультативне вивчення її в школі сьогодні не вважається неможливим.

Я звертаюся до релігійної сфери, говорячи про можливість або неможливість моральних принципів чи критеріїв і про специфіку їх виявлення у мистецтві й літературі, тому що саме у цій духовно-релігійній сфері є потреба представити фантастичне, створене уявою як реально існуюче і тому незаперечне, таким способом укріпити віру, хай і наївну.

Йдеться про різні форми вірування: одні вірять у Бога-творця, інші вважають, що безконечний невичерпний поділ матерії доводить перехід її в енергію, а значить, є якась вища енергія, ще для інших релігія — синонім вищої духовності. Навіть служителі православної церкви зараз, говорячи про небо, мають на увазі якісь вищі небесні сфери духовності.

Але є інша, наївніша віра, яка потребує конкретно зримого образу.

Уявімо, як віруюча бабуся приходить у собор. Що вона бачить перед собою? Божу Матір, намальовану пензлем великого художника. Очі Богородиці і її Сина сповнені трагізму, пурпурово-золоте покривало напинається за плечима Матері, немовби від сильного вітру — ось Вона несе в жертву людям свою кров, свою дитину. Сила мистецтва велика, вона не може не діяти на почуття людини, а тут ще згори дивиться всевидющими очима Бог Саваоф, також зображений геніальним художником, а з боків блимають свічки, і дивляться талановито намальовані суворі і добрі лики святих і звучить хор: «Господи, помилуй!», і бабуся падає на коліна і молиться. В даному випадку мистецтво зробило Бога для бабусі зримим і конкретно відчутним.

Саме цю властивість мистецтва — робити конкретно відчутними фантазії, уявлення і вірити в них — й використовує релігія. Ось на цьому я й хочу наголосити, Максиме. Адже завдяки тому, що в мистецтві все постає конкретно відчутним, моральні критерії постають як моральні істини, це накладає на мистецтво велику відповідальність. Коли ми сприймаємо художній твір, для нас не виникає питання, кому віддати свої симпатії, одних героїв ми любимо і, читаючи книгу, дивлячись фільм, «боїмось», щоб вони не загинули, інших ми ненавидимо чи співчуваємо комусь. Всі персонажі у творі чи ліричне «я» у ліриці — носії певних моральних принципів, близьких або протилежних нашому ідеалу. Я тут, звичайно, спрощую, Максиме, ти ж розумієш, що всі герої творів не поділяються так різко на чорне і біле, що є дуже суперечливі характери, які викликають у нас змішане почуття, але навіть у складних характерах одні риси нам подобаються, а інші викликають заперечення. Отже, є свої моральні істини у мистецтві. Я думаю, що ти погодишся зі мною.