Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Цікаве літературознавство - К. П. Фролова 1991
Лист шостий. Баба Параска — предмет чи поняття?
1. Матерія художності Природа і суть
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Ще раз доводиться тебе похвалити, мій юний друже, за твою логічну послідовність. Ти молодець. Ти добре запам’ятав, що коли ми говорили про науку, то дебатували не лише про те, який вона дає результат, а й про те, в якій формі він виражається — в законах, поняттях, формулах. А тепер ти питаєш, як втілюються моральні істини в мистецтві. І ти майже повністю відповідаєш на це запитання: в образах, живих картинах. Лише при цьому ти висловлюєш сумнів, чи ми можемо образ віднести до категорії узагальнень. І що це таке — образ? Щоб бути узагальненням, треба бути поняттям. Поняття ж не може мати конкретних індивідуальних рис. А от хто така баба Параска із оповідання І. Нечуя-Левицького? Поняття? Гарне собі «поняття», яке так лається і таке витворяє бабі Палажці... Чи й не велике діло, як вона пожартувала і облила свою супротивницю цеберкою холодної води, а її відра кинула в жаливу...
Або, скажімо, може бути поняття з однією вирваною бакенбардою, як Ноздрьов із «Мертвих душ» М. Гоголя? Ні, звичайно. Значить, образ як засіб узагальнення ми не можемо віднести до понять. Що ж він — конкретний предмет? Якщо конкретний предмет, то тоді його можна взяти в руки. Дай мені цей предмет, друже. Але ти цього не можеш зробити. Ти даси мені книжку, в якій написано про бабу Палажку або про Ноздрьова. Разом з тим ти знаєш, що баба Параска в літературі — це не просто якась там собі баба, а певне узагальнення. Так що ж таке художній образ?
Художній образ — це один із видів моделей, які створюються людством як засіб пізнання. Вони тобі відомі з перших кроків твого життя. Всі твої іграшки, і побачений вперше в школі глобус, і таблиці, і схеми, і той іменник, котрий ти взяв для себе як зразок відмінювання, щоб не завчати закінчень у різних відмінках — це все моделі. Вони мають багато цікавих властивостей, але ми зупинимося лише на одній: на поєднанні узагальненості (абстрактного поняття) і наочності (предметної конкретизації). Глобус дає нам загальне уявлення про форму земної кулі. Разом з тим він конкретний, наочний предмет, його можна обертати руками.
Моделі є абстрактні й конкретно- іменні. Першими з них (формули, графіки, схеми, малюнки геометричних фігур) користуються в науці. Вони унаочнюють абстракції, у формулах замість букв ми можемо підставляти конкретні величини і т. д.
Конкретно-іменні моделі застосовують у мистецтві, бо вони відтворюють явища дійсності не у формі узагальнених схем, формул, законів, а у формах самого життя: скульптур, картин, словесного зображення природи, переживань, битв тощо.
Та часом схеми і формули можуть вживатися і в мистецтві, але не як спосіб, а як предмет зображення, коли передається свідомість вченого. Так, наприклад, у трагедії О. Левади «Фауст і смерть» згадується формула Е = МС2.
Конкретно-іменні моделі в свою чергу дуже часто вживаються в науці — це, скажімо, виліплений вулкан Етна, майстерно виготовлене опудало птаха, макет внутрішніх органів людини та ін. І все ж конкретно-іменні моделі в літературі і мистецтві істотно відрізняються від своїх аналогів у науці, бо відбивають не лише певне явище, а й емоційне ставлення автора до нього, виражають авторську свідомість — саме їх ми і називаємо художніми образами.
Різноманітне у своїх проявах життя в літературі й мистецтві постає перед нами в конкретно-іменних, емоційно-насичених моделях (образах, картинах), котрі стають не лише предметом емоційного сприйняття, а й матеріалом глибоких соціально-філософських роздумів. У цьому пізнавальна суть мистецтва. Воно проникає туди, де ще не сягала поняттєва думка, робить зліпки з непізнаної дійсності, осмислення яких відкриває нам суть, можливо, багато разів баченого, але сприйнятого нами на рівні чогось одиничного, випадкового. Мистецтво в конкретно-іменних, емоційно-насичених моделях ставить перед нашим зором узагальнене, характерне, закономірне.
Спочатку витворюється образ Обломова, а потім формується поняття «обломовщина», спочатку — образ Чіпки, а потім — поняття «пропаща сила». Тут література виступає не як ілюстрація до поняттєво пізнаного, а як відкривач невідомого. Хто з людей до Архімеда не помічав, що водою піднімаються ноги у ванні, але закон з цього спостереження вивів Архімед, хто не бачив, як падає яблуко з дерева, але закон всесвітнього тяжіння вивів Ньютон, а з іскорки, що промигнула між ебонітовою паличкою і натертим нею шовком,— Фарадей започаткував пізнання електрики, цілу науку про неї і всезагальне використання її в житті.
Так і художня література робить свої відкриття, виявляючи у добре відомому нову суть, вловлюючи в окремому загальне, у випадковому — закономірне.
