Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Цікаве літературознавство - К. П. Фролова 1991
Лист восьмий. Спосіб говорити довго і прикрашено чи засіб найкомпактнішої передачі інформації?
1. Матерія художності Природа і суть
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Ти все-таки нетерплячий, Максиме. Ми ж домовлялись, що поки не з’ясуємо, в чому полягає специфіка літератури, не відхилятися від теми. Ти ж запитуєш, чи не є література способом говорити довго і прикрашено про те, що можна сказати коротко і ясно? Що ж, це запитання лежить цілком у руслі нашої розмови.
Лаконізм завжди цінувався людьми, а чому ж тоді в пошані товстелезні романи? Навіщо писати такий великий роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», коли можна сказати «коротко і ясно», що кріпосницький лад калічив душу трудового народу, гнітив талант і кращі благородні поривання, недарма ж друга назва роману — «Пропаща сила».
А хіба часом не доводилось учням протягом двох годин викласти коротко ідейно-художній зміст великого епічного твору, наприклад згаданого вже роману Панаса Мирного та І. Білика? Учням дано завдання, і вони його мусять виконати. Але чомусь читачі не шукають короткого викладу змісту великих творів, а прагнуть прочитати їх повністю.
Найцікавіше те, що самі письменники вважають себе неспроможними коротко переказати зміст власних творів. Коли Толстого запитали, в чому суть роману «Анна Кареніна», він сказав приблизно так: «Для того щоб відповісти на це запитання, я повинен був би переписати всю «Анну Кареніну» від початку до кінця» і пояснював це тим, що він не може, переказуючи, виразити всього того, що народжується не лише із самих картин і . образів, а й з їх взаємодії. І справді, кожен образ постає не лише сам по собі, а й відображається через інші образи. Наприклад, образ Інститутки вимальовується яскравіше через образ Усті і навпаки. До того ж, у короткому переказі зникають дуже суттєві деталі, штрихи, через які розкривається глибина змісту. Пригадаймо деталь із новели Василя Стефаника «Новина»: батько дає своїй доньці, яку він щойно хотів утопити, бучок, щоб вона боронилася від собак. Хіба ця деталь не розкриває всієї глибини батьківської любові і батькового страждання, хіба вона не говорить нам про те, що лише
нелюдські умови життя, безнадійність та відчай могли штовхнути селянина Гриця Летючого на такий вражаючий вчинок, яким він хотів порятувати дітей від мук голодної смерті? Це деталь у короткій новелі. А скільки таких значущих деталей, штрихів, нюансів у об’ємному творі! А як можна переказати поетичний твір, весь зітканий з асоціативних зв’язків між поетичними мікроелементами, якщо висловити ідейно-художній зміст не коротко, а повно й широко, лише не художньо? Ну от візьмемо хоч би й цитований раніше вірш В. Сосюри. Що в ньому, який зміст? Певне — картина ранньої осені — тиша, падають обважнілі плоди, сад, в небі відлітаючі журавлі, в’януть і никнуть квіти, обрій червоний (шипшинний), вечір, мабуть, захід сонця, а невдовзі й місячний вечір, і трави, якісь сині під місяцем, і вітер, як зітхання. Цей вечір постає якимсь незвичайним, хтось шукає слів для пісні, комусь небо схоже на людину з мінливим настроєм, хтось простягає руки вдалину і кличе, чекає когось дорогого і милого серцю, але відгуку немає, і від того виникає печаль, уже не журавлина, і глухе опадання яблук у саду теж печальне. Чи ми все сказали, що є у вірші? Нібито все і не все. Ми не можемо тут висловити, як то дивно сплавляються прозорі осінні теплі барви, і тиша, і печаль, розлита в природі, і краса з хвилюванням серця, тривожними прагненнями і надіями, радісним піднесенням і печаллю, але якоюсь прекрасною, прозорою, може, такою, як та хмарка «кучерява», що розтає тихо, як сон.
Можна було б продовжувати і далі в нехудожній прозі спроби вичерпати зміст вірша. Хоч би ми написали ще і ще сторінку, тонко знаходячи слова для передачі змісту, все ж ми будемо безповоротно втрачати щось прекрасне і невловиме, те, що ми називаємо поетичністю, яка і хвилює нас. У цьому ми можемо переконатись хоч би на невеличкому експерименті з віршем В. Сосюри.
Таким чином, художня література — це не спосіб говорити довго і прикрашено про те, про що можна сказати «коротко і ясно», а спосіб компактної передачі інформації. «Переклад» художньої інформації на будь-яку іншу безмірно збільшує обсяг інформації, не вичерпуючи основного змісту, і не досягає головного ефекту дії на наші почуття і уяву.
Художній текст містить у собі якусь додаткову, порівнюючи з нехудожнім, інформацію. Де ж вона міститься? Тобі, мабуть, доводилося чути такі слова, як «підтекст» або «над- текст», чи про те, що написано між рядками. Не будемо зараз уточнювати ці поняття, а звернемося до пошуків цієї додаткової інформації — де вона, як твориться?
Зі шкільного курсу літератури тобі відомо, що таке образ, портрет, деталь, штрих, сюжет, композиція, тропіка, пейзаж, система віршування та інші елементи художнього тексту, які в школі називали «художніми засобами». Все це речі зримі, наочні, на них і вказували в школі. Ми з тобою розмову про них в даному разі вести не будемо. Ми поведемо мову про речі незримі — про механізми творення художності.
