ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009

Термінологічні дефініції жанру, роду та виду
Канонічна модель жанру

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Канонічна модель жанру була створена на основі стійких жанрових властивостей, які укладалися протягом століть. Жанрова константа не залежить від спрямування когнітивного розуму, вона навіть протистоїть йому. Стійкі жанрові ознаки окремі дослідники вважають показниками "смерті" жанру. Щоправда, це стосується не всіх жанрів, наприклад, сонет максимально зберігає стійкі жанрові ознаки, оскільки їх зникнення може привести до повного знищення самого жанру. В сучасному літературознавстві категорія «жанру» пережила не найкращі метаморфози. У добу постмодернізму декотрі дослідники піддали сумніву саме існування цієї категорії. Це сталось не безпідставно, оскільки література доби постмодернізму ознаменувалась повним неприйняттям усталених жанрових систем, спостерігалось у цей час значне руйнування (а то й зникнення) жанрів, які видавалися непідвладними трансформаціям, що й спричинило до вироблення уявлення про нібито розвінчання постмодерністами категорії «жанру». Насправді все було набагато складніше. Натомість народилось інше уявлення про жанр. Нашим завданням буде розібратися у постмодерністських концепціях жанру, насамперед роману, оскільки саме роман посідає чільне місце в жанровій системі цього періоду літератури. Почнемо з опанування традиційними теоріями жанру.

Оскільки досліджувана категорія літературознавства має багатовікову історію функціонування, то й дефініцій має також чимало. Зосередимось на тих із них, які нині використовуються насамперед підручниковим фондом літератури. Більшість із них базуються на синтезі усталених жанрових ознак, тобто представляють канонічну модель жанру. Жанр (від фр. genre - рід) - це успадкована сукупність закріплених за певною художньою формою визначених тем і мотивів, що історично склалася, засвідчена традицією, яка характеризується впізнаністю почуттів і думок. Жанр - це сукупність поетичних елементів різного роду, що не виводяться один з одного, історично склалися, але асоціюються один із одним внаслідок тривалого співіснування (за М. Гаспаровим). Поняття жанру ґрунтується на спадкоємності сприйняття: читач, знаходячи у творі певні особливості сюжету, місця дії, поведінки героїв, відносить його до якого-небудь відомого йому жанру, згадуючи прочитане і впізнаючи в новому знайоме. Для Є. Новик жанр - це тип інформації про дійсність. М. Каган наголошував: «Жанр має трактуватися як загальна категорія морфології мистецтва, багатозначність та різноплановість змісту якої глибоко закономірні, оскільки породжуються багатогранністю структури самого мистецтва»¹. В. Куріцин дав визначення жанру з позицій постмодерністського хаосмосу: «Жанр - це відшаровані уявлення про картину світу, кишенькова космогонія, конденсація досвіду, жанр - висновок, моральний підсумок: от як буває, от як повинно бути»². На його думку, постмодернізм достатньо награвся жанрами, змішуючи їх, тепер настала черга прагнути жанрової чистоти, незмішуваності жанрів.

Проте, крім стійкості та нормативності категорія жанру має й супротивну особливість: вона історично рухлива, як і вся шкала художніх цінностей. Межі, що відокремлюють літературу від нелітератури, як і межі розрізнення жанрів, мінливі, причому епохи відносної стійкості поетичних систем чергуються з епохами деканонізації та формотворчості. Будь-який жанр може запозичувати специфічні особливості інших жанрів та істотно міняти свій внутрішній лад і вигляд. Ідентифікувати його у такому разі стає вкрай скрутно: один і той самий жанр може по-різному сприйматися в різні епохи, і не останнє слово в суперечці про його природу належить, мабуть, літературній традиції, зокрема, або у тому числі й утвореної читачем. За традицією, висхідною до літературної теорії класицизму, прийнято розрізняти літературні роди і види (власне жанри).

¹ Каган МС. Лекции по маркистско-ленинской эстетике. - Л.: ЛГУ, 1971. - С. 411.

² Курицын Вячеслав. Русский литературный постмодернизм // http://www. guelman.ru/slava/postmod/9.html

Поділ на роди не співпадає з поділом на прозу та поезію. Поняття роду в теорії літератури розглядається як лірика, епос і драма, що обіймають різні способи і принципи віддзеркалення дійсності. Основним критерієм визначення трьох родів є місце авторського Я в художньому творі по відношенню до світу, що зображується в ньому. Цей основний критерій визнавав ще Аристотель, у "Поетиці" він розповів, що можна писати про подію як про щось окреме від оповідача - так утворюється епос. Або так, що автор залишається самим собою, не змінюючи своєї особи (лірика). Або представляючи всіх зображених осіб, як діючих або таких, якими дія керує (драма). У драмі, де зображувані персонажі представлені у дії, особа творця ніби відсутня, суб'єктивне авторське відношення приховується за зовнішнім зображенням.

Гегель теж виділяв три способи зображення. Епос - повторний принцип образотворчого мистецтва. Основна властивість епічного мистецтва полягає у відтворенні дійсності. Лірика ґрунтується на особистому суб'єктивному відчутті. Драма об'єднує об'єктивність епосу і суб'єктивність лірики у активному чині. Іноді твори можуть створюватись на стику 2х або навіть 3х родів.

Радянський вчений М. Утєхін, прагнучи удосконалити родо- жанрову систему та керуючись спостереженнями над романом кінця 70-х - початку 80-х років XX ст., запропонував таку схему: рід → жанр → тип жанру. За М. Утєхіним, «принципова схема сучасного епосу має наступний вигляд: власне епічні (ново епічні) жанри - роман-епопея, роман, повість, оповідання (новела) - і такі модифікації епічного роду, як традиційний епос; художньо- документальний, що виник внаслідок взаємодії художньої і наукової літератури - нариси, замальовки, мемуари тощо; ліро-епічний - поеми, балади, ліричні нариси, оповідання, повісті»³. У підручнику «Теорія літератури» О. Галича, В. Назарця, Є. Васильєва пропонується така родо-жанрова схема: рід → жанр → жанровий різновид. До проблеми впорядкування генологічних категорій звертався і А. Ткаченко у «Вступі до літературознавства». Його схема, на мій погляд, найбільш прийнятна, оскільки краще відображає реальний художній процес: рід → вид → жанр різновид. Пропонується ним така конкретизація цієї схеми: епос - роман → історичний роман → 1) історичний роман з реальними історичними особами, 2) без реальних історичних осіб.

³ Утехин Н.П. Жанры эпической прозы. - Л.: «Наука», 1982. - С. 70.

Сучасне розуміння жанру розвивається за двома напрямами: 1) жанр розуміється як реально існуючий в історії літератури різновид художніх творів, 2) або як ідеальний тип художнього твору, який може розглядатися як його інваріант, Жанр - не застигла умовна форма, а допоміжна схема, що покликана упорядковувати, класифікувати наявні твори; забезпечувати їх розмежування один від одного і розкриття законів суті і розвитку як принципів вираження, що, врешті, складає завдання поетики. Проте існує ще один напрям еволюції жанрової теорії - це теорія метажанру.

Жанр та метажанр. Із кінця 70-х років XX століття в науці стало з'являтися поняття «метажанру», як чогось, що перевершує наші уявлення про власне «жанр». У літературознавстві функціонує кілька інтерпретації категорії «метажанр». Наведемо три найбільш популярні з них. Російська дослідниця Р. Співак розуміла метажанр як «структурно виражений, нейтральний по відношенню до літературного роду, стійкий інваріант багатьох історично конкретних способів художнього моделювання світу, об'єднаних загальним предметом художнього зображення»⁴. Метажанр за Н. Лейдерманом - це якийсь «провідний жанр», «принципова спрямованість змістовної форми..., притаманна цілій групі жанрів та окреслююча їхню семантичну родову спільність»⁵. Метажанр уявлявся досліднику структурним принципом побудови художнього світу, який «поширюється на конструктивно близькі, а потім на все найвіддаленіші жанри, орієнтуючи їх структури на освоєння дійсності відповідно до пізнавально-оцінного принципу методу, пануючого у напрямі»⁶. О. Бурліна розуміє метажанр як «вивершений просторово-часовий тип завершення твору, що виражає певну конкретно-історичну концепцію»⁷. Для неї метажанр - це культурологічний аспект жанру. «Метажанр - це спосіб функціонування методу в культурі, коли досвід засвоюється не через строгий кількісно-якісний канон, не через жорстко встановлені ознаки твору, а через концептуальну позицію, через загальні просторово-часові відносини»⁸, - пише О. Бурліна.

⁴ Спивак Р. С. Русская философская лирика: Проблемы типологии жанров. - Красноярск, 1985. - С. 53.

⁵ Лейдерман Н. Л. Движение времени и законы жанра: Жанровые закономерности развития советской прозы в 60 - 70-е годы. - Свердловск 1982.-С. 135.

⁶ Лейдерман Н. Л. Жанровые системы литературных направлений и течений И Взаимодействие метода, стиля и жанра в советской литературе. - Свердловск, 1988. - С. 7.

⁷ Бурлина Е. Я. Культура и жанр: Методологические проблемы жанрообразования и жанрового синтеза. - Саратов, 1987. - С. 45.

У чому полягають основні відмінності жанру від метажанру?

• По-перше, метажанр більше жанру за обсягом: оскільки метажанр не має родової приналежності, поєднуючи у своїй структурі всі відомі роди літератури, то це значно збільшує його можливості щодо нарощування обсягу, він завжди перевершує жанр за кількістю охоплених літературних явищ;

• по-друге, метажанр має позародову спрямованість, у той час, коли жанр більше залежить від родової визначеності; позародова спрямованість метажанру ускладнюється ще й тим, що він може з легкістю приймати жанри не тільки різних родів літератури, а й жанри різних видів мистецтва;

• по-третє, метажанр порушує часопросторові закономірності, виводить на нову систему координат, жанр же більш традиційний у цьому плані, більш залежний від усталеної хронотопізації;

• по-четверте, метажанр існує на кордоні видів мистецтва, що для жанру не обов'язково; метажанр у цьому сенсі - синтетичне утворення;

• по-п'яте, метажанр тяжіє до синкретичності, міждисциплінарності, його канон має синтетичне значення;

• по-шосте, жанр виступає на поверхню в певну епоху літератури та із занепадом цієї епохи переходить на периферію культури, у той час, як метажанр живе набагато менше, оскільки його поява є наслідком укорінення у конкретний тип культури, наприклад радянський, із занепадом якої занепадає й метажанр;

• по-сьоме, жанр і метажанр мають різну структурно- семантичну природу.

З останнього приводу Ю. Подлубнова писала, що в основі кожного жанру лежить жанровий архетип, сформований, як правило, в архаїці, він стійко проявляє себе у літературних системах різних епох. Жанр живе за рахунок жанрової пам'яті, за рахунок літературної конвенції. Не дивлячись на постійні оновлення і "зсуви", структура жанру завжди канонічна.

⁸ Там само. - С. 45.

"Питання про структурно-семантичну природу метажанру не таке ясне. Поза сумнівом, що за своїм внутрішнім устроєм метажанр подібний до жанру: у його основі знаходиться якась стійка конструкція. Проте говорити про однозначну архаїчну природу структурно-смислової матриці метажанру ми не можемо. Метажанри, вірогідно, можуть утворюватись як шляхом актуалізації і трансформації давнього архетипу, так і іншим, неконвенційним шляхом"⁸. Ю. Подлубнова наводила приклади метажанру не лише в літературі сучасності, вважаючи, що він присутній у всій історії світової літератури, хоча значно актуалізується лише в нашу добу. Звичайно, категорія метажанру є породженням доби постмодернізму, тому надто довіряти її теоретичній абсолютизації, яка спостерігається сьогодні, не варто. Втім, доцільність появи поняття «метажанр» може вирішити тільки майбутнє, яке є пороговим хронотопом будь-якого терміну. Спробуємо графічно зобразити метажанр.

Структура метажанру

(1) Архетип, або міф, або психоаналітичний конструкт, або силогізм

↓

(2) симбіоз родів літератури + види мистецтва

↓

(3) літературний вид + напрями мистецтва

↓

(4) літературниЙ жанр + жанри різних видів мистецтва + позалітературні та позамистецькі світоглядні конструкти

↓

(5) система включених жанрів + неможливість асиміляції

Неможливість асиміляції виринає тому, що асимілятивні процеси зачіпають ті жанрові структури, які мають певний інваріант, а метажанр кожного разу твориться за індивідуальною авторською концепцію, його інваріантність становить проблему, отже, немає чому асимілювати; за відсутності канонічної складової жанру асиміляція не може бути вмотивованою. Щодо першого рівня ідентифікації метажанру, то він не є вичерпаним тим переліком, який наводиться. Передбачити всі ймовірні та певні витоки метажанру просто не видається можливим, адже частина з них зумисне утаємничується самим автором. Попри всі перешкоди щодо аналізу, які чинить метажанр, спробуємо створити його теоретичну проекцію на прикладі конкретного літературного твору - «Чапаев і Пустота» В. Пєлєвіна.

⁹ Подлубнова Юлия. Жанр и метажанр: к проблеме разграничения // Литературные жанры: теоретические подходы в прошлом и настоящем. VII Поспеловские чтения" (Москва, МГУ нм. М. В. Ломоносова, 22-23 декабря 2005 г.) // hUp://www.litera.ru/slova/podlubnova/meta.html

Структура метажанру «Чапаев і Пустота» В. Пєлєвіна

(1) психоаналітичний конструкт шизофренії, силогізм псевдоісторичної інтерпретації історії часів Чапаева

↓

(2) епос, лірика, драма, музика, східні релігії, культура повсякдення

↓

(3) роман + філософія пустоти у східній традиції + східна музика, японська й сучасний рок переважно + історичні концепції щодо Чапаева та його часу + урбаністична культура городян низького достатку

↓

(4)історичний роман/психологічний роман + жанр історії хвороби у психоаналізі + музичні жанри + політика та історія країни часів революції та громадянської війни з конкретизацією

↓

(5) марення, видіння, новела, казка, кіносценарій, монтаж, компіляція, телепередачі, радіопередачі, потік свідомості.,. + неможливість асиміляції

Родо-видо-жанрова вертикаль. Палітра визначень жанру є великою: від схоластичної категорії літературознавства як системи певних норм - до розуміння жанру як стереотипної соціальної дії. При всіх розбіжностях визначень жанру, він був і лишається провідною літературознавчою категорією нашого часу, ідентифікація якої може змінюватись, тобто змінюються наші уявлення про жанр, але позбутись його й замінити чимось іншим літературознавцям не вдається. Ані «Інший», ані «difference», ані різома, ані інтертекст не можуть замінити жанр. Площина жанрових функцій виявляється нетотожною щодо всіх новостворених постмодерних категорій. За допомогою яких вивчається «письмо». Та й саме зведення художнього твору до поняття «письма» ніскільки не прояснило художню своєрідність літератури.

Поняття «жанр» й досі є достатньо невловним терміном, з різним наповненням у різних видах мистецтва. У літературознавстві жанр завжди відігравав ключову роль, не зважаючи на те, що в різні періоди літератури його розуміли по-різному. Жанр - категорія історична і разом з тим рухлива, його ідентифікація є справою важкою, але не безнадійною. Сьогодні ми можемо спробувати укласти властивості жанру, користуючись напрацюваннями попередників. Виважена жанрологічна схема може мати приблизно такий логічний ланцюг, заснований на принципі масштабування:

Рід → вид і жанр → піджанр → його модифікація асиміляція жанру

Ілюстрацією до цієї схеми може служити, приміром, такий ланцюжок:

Епос → роман → історичний роман -» романтичний історичний роман → романтичний історичний роман вальтерскоттівського типу «Квентін Дорвард» → лжеісторичний роман «Анжеліка, маркиза ангелів» Анн и Серж Голон.

Не завжди всі клітини цієї схеми можуть бути заповненими. Крім того, цей жанровий вектор можна представити як частину літературного процесу, в якому він посідає чітко визначене у кожну добу місце з дозволеним діапазоном жанрового руху. Тож можна побудувати схему жанру не на принципі масштабування теоретичних узагальнень, а на принципі співвідносності з іншими літературознавчими категоріями, з якими він перетинається у процесі формування на функціонування. Графічно це можна зобразити у вигляді таблиці змістовних складових, які представлені у кожному літературному жарі так:

Жанр залежить від всіх тих складових, які наведені в таблиці. Взаємодія цих категорій в живому художньому творі й забезпечує рухливість та розвиток жанру. Крім того, можна представити жанр на перетині не тільки літературознавчих категорій, а й категорій інших видів мистецтва. Були навіть спроби побудувати схему жанру на співвідношенні жанр-архетип¹⁰ .

Зазначена в першій таблиці категорія роду найчастіше використовується для прояснення логічного місцезнаходженні жанру серед понять жанрологічного ряду. Інтерпретації жанру канонічного типу тісно пов'язані з родом та видом. Радянські енциклопедичні видання акцентували увагу на цих категоріях. У «Словнику літературознавчих термінів» читаємо: «Поняття роду - найбільш узагальнююче та історично тривке. Поділ літератури на роди викликаний необхідністю різних підходів до зображення основних форм виявлення людської особистості: об'єктивно, у зв'язку з іншими людьми та подіями, у всій складності життєвих процесів (епос), суб'єктивно, в переживаннях і роздумах (лірика), у конфлікті (драма)»". У «Літературному енциклопедичному словнику»: «Рід літературний - низка літературних творів, схожих за типом своєї мовної організації і пізнавальної спрямованості на об'єкт або суб'єкт або сам акт художнього висловлювання: слово або зображує предметний світ, або виражає стан оповідача, або відтворює процес мовної комунікації»¹². Поділ літератури на роди не співпадає з поділом на прозу та поезію.

Вид літературний - це стійкий тип поетичної структури в межах літературного роду. Рід виявляє себе через вид, тож видів набагато більше, ніж родів. Однорідні види ніколи не мали чітких меж. Вид є логічним подовженням ієрахічної структури жанрового ряду. Так, епічний рід має такі види: роман, новела, повість, байка тощо. Подальша логічна ієрархізація вже виводить нас на рівень жанру.

¹⁰ Див.: Татаринцева Р.И. Архетип и жанр. http://www.ccssu.crimea.ua/tnu/ magazine/culture/culture47/index.htm

¹¹ Словарь литературоведческих терминов / Под ред. Л.Н. Тимофеева и С.В. Тураева. - М., 1979. - С. 82.

¹² Литературный энциклопедический словарь. - М., 1987. - С. 322.

ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти