Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Поема «Ревун» (1911)
ОСИП МАКОВЕЙ (1867-1925)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

Була завершена раніше (1909-1910), проте надрукувати її автор не наважився, побоюючись, що «сатира, певно, не припаде до смаку всяким великим і малим ревунам»1. Закінчивши поему, Маковей зробив двадцять рукописних відбитків і надіслав «добрим знайомим у писаних», зокрема і К. Студинському: «Ревун — се наш типовий політичний Дон-Кіхот, чоловік, що береся до поважних справ без поважного приготовленя; се дурисьсвіт з патріотичними фразами на устах, блягер (пустомеля — Авт.) і очайдух, котрий знає, що у нас може багато зискати, а нічого не втратить. Хто лише дивиться на наше суспільне життя в Галичині незасліпленими очима, сей добачить не одного такого Ревуна і між представниками народу, і в самім народі» 2.

Перший відгукнувся Б. Лепкий: «Написаний «Ревун» гладко і легко та такою мовою, що дай Боже, щоб усі писали, — отже, чого Вам більше треба? Чи друкувати — то вже Ваша річ. Бо «ревуни» свого Вам не дарують. Можете бути певні. Як маєте охоту поборотися, то друкуйте, а ні, то нехай люди в рукописі читають. Воно своє зробить.

А коли маю бути щирий, то радив би Вам дещо позатирати індивідуальних рисів, бо занадто видно адресатів. Та ще можна б при остаточнім читанню опустити дещо з того, що властиво до теми не належить (…) Так як тепер є, то ревун нагадує героїв Плявта, а опісля підходив би більше до Терентия. Той останній, на мою гадку, більше надаєся для Вашого способу писання. У Вас є субтельний сміх, а не такий жировий, на цілу губу»3.

Маковей не послухав поради Лепкого і залишив текст без змін. У середині 1911 р. поема була опублікована в газеті «Руслан», а згодом вийшла і окремою книжкою. В поемі піддано різкі і критиці буржуазний парламентаризм, зокрема виборчу систему в колишній Австро-Угорщині.

Політичне дворушництво, ворожість у ставленні до народу, зрада і запроданство — саме цим уславили себе пани посли австрійської о парламенту. «Заспів» та 20 розділів поеми простежують життя і рух політичної кар’єри «найславнішого» пана Мирка Ревуна.

Після щасливого дитинства, незакінченого навчання в гімназії Мирко Ревун опинився в газеті «Діло», в якій виступав з різкою критикою гімназії та професорів, а потім уже взявся на поетів. За рік

Сім поетів він позбавив

Слави їх за двайцять літ.

П’ять повістярів прославив

Так, що став гіркий їх світ! [1, 284]

Та скоро він зрозумів безперспективність своєї роботи і послав

Всіх поетів чорту в зуби!

Музикантів — на сміття?

Маляри най топлять груби!

Лиш посольство — се життя .

Будь той посол і худоба.

І дурак із дураків,

Він — незаймана особа,

Він — учитель руснаків [1, 285]

Перший крок до здобуття права бути послом Мирко Ревун розрахував точно — «стажування» у посла Скоропуди

Посол сей був адвокатом,

аристом і демократом,

буржуа, соціалістом,

а в потребі й анархістом

Як кому було потрібно,

все він боронив подрібно,

параграфом і крутарством,

людяністю і варварством [1, 289]

Пройшовши «школу» в такого посла, Ревун і сам став не меншим «патріотом» і комбінатором. Він розгортає широку діяльність: організовує селян, навчає їх, «як панів прогнати з хати», все робить для того, щоб завоювати довір’я у виборців і стати послом. Свою програму Мирко висловлює в довгому виступі на селянських зборах. Він знає, чого хоче мужик, обтяжений непосильними податками, не захищений законом, зморений дармовою підневільною працею.

Все те треба вам добути!

Треба ж знати, треба чути,

Де, в кого найти усе,

що вам щастя принесе

Я готов іти до бою!

не поможу головою

то поможу кулаком,

всюди з братом мужиком! [1, 315)

Ревун клянеться солодкими словами, що за хлопа «дасть і кров, аби він лиш був здоров». Всі ці обіцянки канули в Лету зразу ж після обрання його послом. Свої ревунські здібності не міг застосувати у Відні - «мова страх тяжка й тверда!»

Він тому й не відзивався,

Слухав інших і дрімав.

До роботи вже не рвався

І охоти вже не мав- [1, 319]

Справжньої, корисної діяльності Ревун в парламенті не проявив. Тільки раз наважився на «героїчний» вчинок, взявши участь у парламентській бучі, спровокованій брехливою промовою міністра.

А Ревун се як почув, —

до міністра, та до чуба!

Раз лише його махнув —

і сердезі вибив зуба [1, 321]

Вибитий зуб міністра приніс йому славу героя-патріота, страждальця за народ. Він став вагомим аргументом «патріотичної діяльності» посла Ревуна у звіті перед виборцями. Ревун не мав, власне, про що й розповідати. Туї йому став у пригоді вибитий міністрів зуб, якого він привіз із собою як доказ його «патріотичної» діяльності на користь селян. Ревун говорить про нього, як про «великий порятунок... у недолі мужика». Вихваляючись здобутим «трофеєм», він патріотично вигукує:

Гризли вас ворож зуби,

доводили до загуби,

ваше м’ясо рвали ласо,

проливали вашу кров —

і не мали ви нікого,

щоби вибив хоч одного!

Я наважив, пику спражив —

глянь ге се міністрів зуб! [1, 325]

Все сказане Ревуном чиста правда, і про визиск народу, і про мужицьку кров, і про «ворожі зуби» гнобителів, від яких селян ніхто й школи не захищав. Але ця ілюзія розвіюється при читанні останньої строфи, яка має гостросатиричний характер. Ревун обіцяв своїм селянам-виборцям багато, скасувати податки, поділити між селянами панську землю і ліси, захищати їхні інтереси. І замість всього цього — вибитий міністру зуб.

У поемі «Ревун» О. Маковей висміяв різних «дурисвітів з напатріотичними фразами на устах», викрив їх облудність і фарисейство у ставленні до народу і його інтересів. Політичний авантюризм і брехливість, демагогія і маскування під патріота-народолюбця, кар’єризм і угодовство — визначають суть Ревуна і «ревунства», породженого і виплеканою часом і середовищем, вичерпну характеристику якому дав Л. Мартович у листі до колишнього свого учня Карбулицького: «Подумайте лише: 1. Убійник — національний герой. 2. Чужоложник — найкращий син. 3. Злодій — оборонець чужої честі; 4. Адвокат-дерун — найкращий патріот; 5. Редактор — опришок-провідник. 6. Посол —дурень-світило Русі і т. д. , і т. д. А ми всі є тільки на те, щоби перед отими ріжними героями та світлими чолом бити. Се справді просто сплачені монети у нас про добро і зло — дикі інстинкти горою понад усяку справедливість»4

З усього сказано письменник зробив рішучий і безкомпромісний висновок: «Наше суспільне життя оперте в великій мірі на неморальних і шкідливих основах». Його сатирична поема це своєрідна ін’єкція, що знешкоджувала і направляла ті основи. Прізвище головного героя поеми стало називним для політичних хитрунів і демагогів з мандатом посла до парламенту, адвокатів, суддів, що спекулювали народними інтересами наживаючись на їх праці.

1 Маковей О. Лист до Ольги Маковей від 26 жовтня 1909 р. // BP ІЛ ім. Т. Шевченка НАН України — Ф. 59 — Арк. 319

2 Маковей О. Лист до К. Студинського від серпня 1910 р. //У півстолітніх змаганнях: Вибр. листи до Кирила Студинською — К., 1993 — С. 236

3 Цепкий Б. Лист до Маковея 27 вересня 1910 р. // Журавлі повертаються: З епістолярної спадщини Б. Лепкого — Львів, 2001 — С .409-410

4 Цит. за кн. Засенка О. Остап Маковей (Життя і творчість) — К., 1968