Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000
Методичні форми і прийоми роботи над образом- персонажем
Методологія і методика аналізу художнього твору
Розділ VІ.
Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
У попередньому розділі лише загальними рисами характеризувалася робота над образами літературних героїв. Розглянемо це питання детальніше. Щоб навчитися аналізувати образи-персонажі з позицій мистецтва, необхідно усвідомити їхні ідейно-естетичні функції.
Образ-персонаж — це своєрідний сплав індивідуального і типового, національного і загальнолюдського, адже художній твір - то «поважний документ духовного життя не самої лише індивідуальності поета, але й усієї нації, серед якої живе поет, настрій, відносини, чуття та події якої висловлює він як найживіші, найчутливіші її частини».1 Національний зміст літератури, на думку І.Франка, випливає з умов життя даного народу та історичних завдань, які стоять перед ним. Але впиваючись «якомога глибше в свій рідний національний ґрунт, намагаючись віссати в себе і переварити в собі якнайбільше його живих соків», у художніх образах письменник відтворює проблеми, спільні не лише для людей певної групи, а й для всього людства. «Тільки той писатель може нині мати якесь значення, хто має і вміє цілій освіченій людськості сказати якесь своє слово в тих великих питаннях, що ворушать її душею, та заразом сказати те слово в такій формі, яка б найбільше відповідала б його національній вдачі. І тільки такий писатель буде рівночасно зрозумілий і цікавий не тільки для своїх земляків, але й для цілого цивілізованого світу, бо всі знайдуть у його творах, хоч і яка була би незвичайна та оригінально-національна їх форма ..., ті самі чуття, сумніви, страждання, симпатії, що становлять суть душі сучасної освіченої людини.»2
Відзначаючись історичною конкретністю, художні образи можуть нести у собі неперехідне, субстанційне і легко вписуватись в контекст нових епох. Тільки в єдності індивідуального і типового, національного й загальнолюдського можна забезпечити повноцінний аналіз образів-персонажів.
Якщо при розгляді персонажа увага акцентується переважно на індивідуальних рисах його характеру і залишаються мало розкритими його типові риси, він буде сприйматися в наївно-реалістичному плані (як певна історія життя людини, яку знав письменник і про яку розповів читачам). Учні не бачитимуть в образах-персонажах ідейної позиції митця, його соціальних оцінок, поглядів на життя, певних уявлень. І навпаки, якщо в центрі уваги ставляться типові риси характеру без індивідуальних їх проявів, персонаж перетворюється у вихолощену схему.
Образ-персонаж без національного компоненту - це також щось нежиттєве, як і людина без свого берега, національних почуттів, рідної історії, традицій тощо... Виділення в образах-персонажах загальнолюдських рис допомагає надати аналізу гуманістичного спрямування, зосередити увагу на тих художніх узагальненнях, які переростають рамки історичного часу і виходять за його межі.
Створюючи образи героїв твору, письменники змальовують їхню зовнішність, розкривають вчинки і взаємовідносини, думки і почуття, інтереси, прагнення, дають характеристику - пряму чи від імені інших персонажів, користуються засобами опосередкованої характеристики (маємо на увазі вставні епізоди, екскурси в минуле, пейзажі, інтер’єр тощо). Важливу роль у створенні образа-персонажа відіграють також окремі художні деталі. Доречно, наприклад, згадати опис рук Маланки - героїні повісті М.Коцюбинського «Fata morgana». Як багато розповідають вони про Маланку, про її любов до землі, її безмірно важку працю! Змальовуючи типові характери в типових обставинах, письменник наділяє кожного героя своєю мовою.
Прийоми зображення героїв літературного твору осмислюються учнями поступово. У п’ятому класі діти усвідомлюють, що таке мова автора і мова дійових осіб, вчаться бачити художні функції портрета, виділяти на основі тексту найхарактерніші риси персонажів, простежують, як ці риси виявляються в різних епізодах твору, як поступово вимальовується життєва історія персонажа, як ставиться письменник до своїх героїв і звідки це видно. Така ж робота ведеться в шостому класі. Учні шостих-сьомих класів практично засвоюють також ряд прийомів і засобів зображення, не оперуючи відповідними термінами.
У сьомому — учні поглиблюють знання про особливості зображення героя в епічному творі (показ вчинків персонажа, авторська характеристика), на матеріалі історичної повісті І.Франка «Захар Беркут» з’ясовують поняття про групування персонажів. Вони вчаться визначати тему та ідею художнього твору. Восьмикласники усвідомлюють, як виявляється типовість образу, що таке типові обставини, в яких діють герої твору, роблять практичні спостереження за своєрідністю побудови художніх образів у творах різних письменників.
У старших класах на матеріалі художніх творів учні усвідомлюють залежність засобів побудови образу від жанру, стилю, літературного напряму, творчої своєрідності митця, вчаться бачити в образах вираження концепцій автора.
Кожен образ вимагає певного підходу до його аналізу. Одні характери вимальовуються в динаміці, в розвитку (наприклад, образ Чіпки за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»), інші — показані вже сформованими. Автор може розкривати характер персонажа всебічно, а може зосереджувати увагу лише на найголовнішому, уникаючи зайвих подробиць та надмірної деталізації.
Індивідуалізація образу зумовлюється змістом твору і тим ідейним навантаженням, яке несе цей образ, загальним задумом письменника, можливостями жанру, а також методом художнього зображення.
Мають свої особливості сатиричні, гумористичні, героїчні образи. На відміну від реалістичного зображення у романтичних творах немає всебічного окреслення характерів, на першому плані тут виступає переважно якась одна риса, пристрасть героя. Навіть в одному і тому ж творі письменник може змалювати різні характери, що вимагають різного підходу до їх аналізу. Зрозуміло, що всі ці вимоги реалізуються з урахуванням можливостей дітей.
Оскільки характер людини виявляється насамперед у її діях, вчинках, образ-персонаж не може бути усвідомлений поза найважливішими епізодами твору. Тому часто на уроках під час аналізу образів увага зосереджується на важливих моментах сюжету (особливо це стосується п’ятих-шостих класів, де учні ще не оперують поняттям «образу»). Аналіз образів вимагає повторного читання окремих епізодів. Звертаючись безпосередньо до художнього тексту, вчитель-словесник активізує відтворюючу уяву учнів, домагається наочного сприйняття художніх образів. Без знання тексту, без почуттєвого сприймання, без осмислення конкретних життєвих епізодів, у яких діють герої твору, вивчення образів-персонажів втрачає свій смисл.
Розповідаючи про Василька («Ялинка» М.Коцюбинського), учні звертають увагу на такі важливі моменти оповідання, як:
1) опис хатньої обстановки сім’ї Якима (він допомагає схарактеризувати ті побутові умови, в яких жив хлопчик);
2) продаж ялинки (цей епізод розкриває внутрішній світ Василька, показує його любов до природи, тонке її відчуття);
3) Василько в дорозі (у цих епізодах розкривається мужність, кмітливість хлопчика, його вміння боротися за життя).
Доцільно добирати такі епізоди (чи уривки з твору), які розкривають важливі риси персонажів, необхідні для осмислення засобів їх художнього зображення. Характеризуючи Дмитрика («Маленький грішник»), під час бесіди ставимо учням такі завдання:
Як змальовує М.Коцюбинський зовнішність Дмитрика? Прочитайте його портрет в оповіданні. Чи добре жилося маленькому хлопчику? Покажіть це на основі тексту. Чому Дмитрик порушив наказ матері сидіти вдома? Як пояснити, що Дмитрик так легко піддався впливові Гаврилка? Чим займалися діти на вулиці і чи можна виправдати їх вчинки? Хто винен у цьому? Розкажіть, що трапилося з Дмитриком на другий день. Чому він ночує під чужою стріхою? Чи любить Дмитрик свою матір? Знайдіть ті епізоди, які свідчать про його ставлення до неї. Перекажіть близько до тексту епізод «Дмитрик у лікарні». Як характеризує Дмитрика цей епізод? Поясніть назву оповідання. Що хотів сказати цим твором письменник? Які рядки твору вас схвилювали і чому?
Розуміння учнями прийомів художнього зображення розвиває у них здатність глибше і повніше проникати в художню тканину твору, повноцінніше сприймати його в єдності змісту і форми, оцінювати майстерність письменника. Осмислюючи епізоди, в яких виявляються дії і вчинки персонажа, учень простежує логіку поведінки героя в різних життєвих ситуаціях, робить про нього певні висновки як про особистість.
Щоб виховати в учнів звичку уважно читати текст, бачити в окремих художніх деталях прояви людського характеру, корисно давати їм завдання всебічно проаналізувати окремі епізоди твору.
Важливо, щоб учні могли вмотивовувати логіку поведінки героїв твору, виявляти складну гаму їхніх переживань. Без цього неможливо як слід усвідомити не лише характери героїв, а й загальний задум митця, його художню майстерність. З цією метою необхідно практикувати переказ епізодів, у яких розкривається стан героїв, їхні моральні переконання та життєві ідеали, дається авторська оцінка персонажів. Корисними можуть бути, наприклад, такі вправи на з’ясування внутрішнього стану героїв:
Що почував Василько, коли його батько рубав ялинку? Чому «Василькові здалося, що вона от-от застогне?» Навіщо він нагорнув снігу на пеньок?
Прочитайте текст поеми Т.Шевченка «Катерина». Схарактеризуйте ті художні засоби і деталі, через які передається авторська позиція.
Психологічно вмотивуйте поведінку Малини («Коні не винні» М.Коцюбинського) у таких сценах: а) розмова селян з Аркадієм Петровичем про землю; б) Малина у своєму кабінеті спостерігає, як муха б’ється об шибку; в) Малина у полі; г) на другий день після розмови з селянами; д) Аркадій Петрович дізнається про приїзд козаків.
Такі завдання вимагають, щоб учитель відповідно спрямував учнів на дослідження тексту художнього твору. Наприклад, учитель може поставити такі запитання і завдання:
Як відповів Аркадій Петрович селянам на їхнє повідомлення про те, що громада вирішила забрати у нього землю? Чому мова Малини у цій сцені уривчаста? Про що це свідчить? Як характеризує така мова внутрішній психічний стан Малини? Які асоціації викликає у Аркадія Петровича муха, що б’ється об шибку? Чому він у цей час не помічає навіть свою улюблену Мишку? Як пояснити, що після обіду Малина не став відпочивати як завжди? Прочитайте сцену «Малина серед поля». Яку роль відіграє вона у розкритті справжніх помислів ліберала? Який був настрій у Малини на другий день після розмови з селянами? Знайдіть у тексті ті художні прийоми, за допомогою яких М.Коцюбинський показує і роздратування Малини, і його деяку тривогу за свою долю. Чому Аркадій Петрович, почувши звістку про приїзд козаків, метався, немов «роздратований півень», кричав «Пустіть!», хоч його ніхто не тримав?
Важливо, щоб діти сприймали художній образ як цілісний компонент художньої структури, щоб він не розсипався на окремі прийоми художнього зображення. У практиці вивчення літератури ще не вижита така форма аналізу твору, коли робота над текстом зводиться переважно до відшукування учнями цитат, які ілюструють певні риси характеру героїв. Наприклад, урок літератури у сьомому класі на тему «Характеристика Миколи Джері». На дошці — план характеристики:
1. Портрет Миколи Джері.
2. Найголовніші риси персонажа: а) чесність, б) сміливість, в) незламність, г) ненависть до гнобителів.
3. Загальні висновки про його значення.
Перед учнями ставиться завдання дібрати відповідні цитати з твору на підтвердження рис характеру. Подібні уроки не можуть бути ефективними. Якщо йти таким шляхом, то персонаж, у якому сконденсовано стільки думок автора, «розсипається» на кілька рис характеру. Учні так і не побачать героя в дії, не відчують, як письменник створює образ. Микола Джеря розглядається тут без взаємозв’язку з художньою структурою. Вирваний із складної системи різноманітних компонентів художнього твору образ-персонаж перетворюється в мертву схему.
Потворні форми аналізу образів-персонажів породили відповідну реакцію з боку окремих методистів, які вже давно виступаються проти поняття «характеристика образу». Мовляв, нечіткість наукової термінології веде до певних помилок у викладанні літератури. Справа не стільки в термінах, скільки у вкладеному в них змісті. Не слід боятися виявляти провідні риси характеру персонажа, якщо аналіз проводиться на науковій основі і він не розщеплюється на окремі «риси» характеру, а сприймається учнями як цільна людська натура. Адже саме таким шляхом можна показати ідейну позицію письменника. Розкриваючи провідні риси характеру літературного героя, учні з’ясовують для себе, які людські типи привертали увагу митця, що він стверджує, а що засуджує.
Не важко перерахувати ті чи інші риси характеру героя, наприклад, чесність, сміливість. Потрібно прагнути, щоб за цими рисами учні побачили живу особистість. Учень може легко знайти в тексті слова, що характеризують вчинки персонажів твору, і не розуміти логіки характеру літературного героя. Простежити логіку побудови письменником образу — важливе завдання в середніх і старших класах. Воно реалізується вчителем незалежно від того, чи розуміють учні поняття «композиція твору». Персонажі повинні постати в уяві учнів в усіх художніх барвах, як живі людські постаті, яскраві індивідуальності конкретної епохи.
Мають рацію ті методисти, які підкреслюють, що одне з найважливіших завдань аналізу твору - навчати учнів бачити авторську оцінку, яка дається життєвим явищам прямо чи опосередковано через образи-персонажі.
Щоб учні засвоїли, як треба розглядати художній образ, учителі часто практикують одні і ті ж форми та методичні прийоми, одну і ту ж схему аналізу, а саме:
1) змалювання письменником зовнішності персонажа;
2) зображення його вчинків, відтворення його думок і почуттів;
3) показ ставлення його до інших персонажів;
4) всебічне розкриття характеру за допомогою різних прийомів (пейзажі, описи речей, мовна характеристика тощо);
5) ставлення автора до свого героя;
6) типовість образу, його пізнавальне й виховне значення.
Сама по собі ця схема не може викликати заперечень, адже вона включає в себе найважливіші прийоми розкриття характеру героя, виділяючи які вчителі-словесники вчать учнів аналізувати художні образи. Проте не слід під час вивчення образів-персонажів, дотримуватися лише цієї схеми, щоб не перетворювати її у шаблон, що сковує можливості вчителя та учнів. По- перше, кожен художній образ неповторний за своєю суттю. Так, Юрій Брянський не схожий на Хому Хаєцького чи, скажімо, Воронцова. По-друге, письменник вдається до різних засобів творення образів.
У методичних посібниках часто рекомендується вивчати образи-персонажі шляхом лекції, хоч така думка науково не обґрунтована. Лекція може допомогти узагальнити матеріал, викласти його в певній системі, але вона не забезпечує активної роботи над текстом художнього твору. Учням не слід нав’язувати готових висновків про літературні образи. Вони повинні під керівництвом учителя шляхом бесіди, самостійного опрацювання тексту зробити потрібні узагальнення.
Глибоке осмислення моральних проблем, поставлених письменником, вимагає вироблення у школярів активної життєвої позиції. Тут потрібна не лише певна інформація, безпосередній вплив учителя на учнів, а й роздуми самих учнів про життя, людські характери, вчинки. Цьому сприяють спеціально поставлені учням завдання: Як ви розумієте слова Мавки з драми «Лісова пісня» Лесі Українки: «Ні! Я жива, я буду вічно жити, я маю в серці те, що не вмирає»? Які дії Пилипка («Морозенко» Панаса Мирного) ви схвалюєте, а які засуджуєте? Вмотивуйте свої міркування і т.д.
Зосереджуючи увагу на моральних рисах характеру героїв, учитель вчить дітей розпізнавати людей, правильно оцінювати їхні якості.
Якщо ці образи суперечливі за своїм характером, то їх аналіз може проводитись шляхом диспуту. Необхідно виробити в учнів уміння обґрунтовувати свої думки, посилаючись на текст.
Важлива роль в осягненні ними людських характерів належить самостійній роботі над твором. І не тільки тому, що самостійно здобуті знання про художній твір надовше запам’ятаються. Ця робота сприяє виробленню навичок аналізу художнього твору, оцінки мистецьких явищ, розвиває інтерес до літератури. Вона може включати такі види: самостійний підбір учнями потрібного матеріалу для характеристики образів; письмовий аналіз окремих епізодів, сцен; відповіді на запитання анкети; конспектування (у старших класах) літературно-критичних статей, в яких дається характеристика обра- зів-персонажів тощо. Бесіда з цікавістю сприймається тоді, коли вона є невимушеною розмовою з учнями, супроводжується завданнями, які відкривають перед учнем широкий простір для думки, орієнтують його не тільки на відтворення фактів, а й на творче мислення, узагальнення, зіставлення. Наприклад, на уроці на тему «Образ Пузиря за п’єсою І.Карпенка-Карого «Хазяїн» учитель може повести з десятикласниками таку розмову:
Центральною постаттю комедії «Хазяїн» є образ землевласника Пузиря. Простежимо, як змальовує його автор. Пузир твердить, що досяг великого багатства своєю працею. Чи справді це так? Ким Пузир був раніше? Якими шляхами вдалося йому здійснити свої плани? Покажіть це на основі тексту. Щоб визначити, як ставиться Пузир до культурних цінностей, звернемося безпосередньо до п’єси. Прочитайте в особах яву XIII з першої дії. Наведіть факти, що свідчать про вузькість інтересів Пузиря. Чи був Пузир розумний? А хто думає інакше? Покажіть, на що спрямовувались його інтереси? Чим пояснити його однобічний характер? Пузир деспот, егоїст. Чи любив він свою дочку, дружину? Обґрунтуйте свої думки.
У такій манері ведеться й далі розмова про цей образ. Подібна система запитань спрямована на активне осмислення тексту.
Аналіз образів-персонажів вимагає різноманітних форм і методів, які б забезпечували емоційність враження, будили в учнів думку. Відзначимо, що один і той самий образ допускає різні підходи до його аналізу.
Можна, аналізуючи образ, звертатися до його сценічного втілення. Наприклад, характеризуючи образ Давида Мотузки за твором А.Головка «Бур’ян» залучаючи до цього аналізу сам художній твір, учні можуть звернутися до однойменного кінофільму.
Крім індивідуальної характеристики персонажів, на уроках практикується і так званий порівняльний їх аналіз. Він реалізується через зіставлення й протиставлення спільних та відмінних рис характеру, якими наділені герої твору.
Така робота в елементарній формі ведеться ще з п’ятого класу. Герої народних казок, як правило різко полярні, є втіленням добра чи зла, тому їх легко зіставляти. Такими ж є і образи-персонажі побудовані за принципом протиставлення, контрасту. Так, у романі «Маруся Чурай» Л.Костенко змальовує протиборні людські характери, що сформувалися під впливом історичної дійсності. З одного боку, це люди, віддані Україні, які уособлюють в собі кращі риси українського народу. Позитивні герої роману мають своїх антиподів і в плані вибору ідеалів, державотворчого мислення, і по лінії ставлення до боротьби за незалежність, вияву волелюбності та хоробрості, світобачення у широкому розумінні цього слова.
Порівняльний аналіз образів, якщо він зроблений належним чином, допоможе учням глибше проникнути в художній твір.
Зіставляючи образи Михайла і Сави за повістю Ольги Кобилянської «Земля», учні вмотивовують причини трагедії, що сталася в сім’ї Федорчуків. Для Івоніки і Марійки земля - основа існування, радість і смисл життя. На відміну від Михайла і батьків, Сава не прив’язаний до землі. Вона йому чужа. Вабить розгульне життя, яке він знаходить в Рахіри. Сава розуміє, що може залишитися без власної ниви, й тоді вже ніколи не буде щастя. Так виникає ідея братовбивства.
Для того щоб учні легко виділяли найхарактерніші риси двох персонажів, які зіставляються чи протиставляються, необхідно проаналізувати ряд епізодів, у яких вони показані в розвитку, дії.
Мета порівняльного аналізу образів далеко не зводиться до виявлення героїв в окремих ситуаціях. Порівняльний аналіз може дати належний ефект лише тоді, коли він є засобом проникнення в художній твір, усвідомлення його специфіки. Тому не слід обмежуватися визначенням спільних і відмінних рис персонажів. Необхідно показати, як змальовуються ці риси безпосередньо в художній тканині твору, виявляється авторська позиція митця.
Захопившись визначенням рис характеру, учні нерідко забувають про художні засоби їх втілення, і образ аналізується в наївно-реалістичному плані.
Покажемо це на конкретному прикладі. Готуючи учнів до складання порівняльної характеристики Михайла і Сави за повістю О.Кобилянської «Земля», учитель записує на дошці план характеристики образів.
Основні риси характеру:
Михайло
- синівська любов до батьків, доброта;
- любов до праці, землі;
- порядність, чистота душі, безкорисливість;
- стриманість, виваженість дій;
- розуміння щастя Михайлом.
Сава
- байдужість до батьків, егоїзм;
- відсутність любові до праці, потягу до землі;
- жорстокість, несправедливість, користолюбство;
- імпульсивність у поведінці;
- розуміння щастя Савою;
- причини морального падіння.
Такий порівняльний план характеристики образів не спонукає учнів заглиблюватися в текст художнього твору, осмислювати його з погляду єдності змісту і форми. Отже, в центрі уваги аналізу образів не певні картини, епізоди життя, змальовані митцем, а окремі риси характеру, які осмислюються поза манерою художнього зображення письменниці. Не випадково у методичній літературі ставиться під сумнів доцільність порівняльних характеристик у школі.
Якщо характеризуються не різко контрастні образи, можна йти таким шляхом: спочатку в процесі порівняльної характеристики виявляються спільні риси персонажів, потім відмінні й робляться висновки про те, що хотів сказати письменник своїм твором. У шкільному вивченні літератури, крім індивідуальної і порівняльної, практикується групова характеристика образів переважно тоді, коли вивчається великий за обсягом твір. Такими, наприклад, є твори «Fata morgana» М.Коцюбинського, «Бур’ян» А.Головка, «Прапороносці» Олеся Гончара. Не всі дійові особи відіграють однакову роль у розкритті авторської ідеї, по-різному їх змальовують письменники.
У повісті М.Коцюбинського «Fata morgana» найповніше охарактеризовані образи Андрія і Маланки, менш докладно - Марка Гущі, Прокопа Кандзюби, епізодичними персонажами виступають Ян, Льольо й інші. Коли епізодичні постаті також несуть у творі велике ідейне навантаження, вони повинні стати об’єктом пильної уваги з боку вчителя й учнів. Проте це аж ніяк не означає, що навіть при пообразному аналізі твору кожен персонаж повинен обов’язково детально розглядатися. Учитель не має можливості проаналізувати кілька десятків, а то й сотень образів (у трилогії «Прапороносці» О.Гончара їх понад 120, а в романі «Війна і мир» Л.Толстого їх аж 559). Та й у цьому немає потреби. Учитель зосередить увагу саме на тих образах, які найповніше виражають ідейно-художнє багатство твору і через які можна простежити своєрідність творчого почерку митця.
Не слід зводити групову характеристику образів до виділення лише загального у них. Навіть загальне має свою індивідуальну форму вияву, і відсутність уваги до нього на уроці позбавляє художні образи конкретності й неповторної своєрідності.
Отже, виділяючи якусь спільну рису характеру, притаманну групі образів, потрібно показати її безпосередній вияв в окремих сценах і епізодах. Таким чином, групова характеристика образів повинна також доповнюватись індивідуальною характеристикою.
Так, характеризуючи майстерно змальованих мешканців високого Олімпу в поемі І.Котляревського «Енеїда», виділимо такі їх спільні риси характеру та поведінки, як хабарництво, заздрощі, пияцтво, сварки, інтриги, грубість, продажність тощо. Учні усвідомлять, що в образі богів І.Котляревський показав панство, вельмож, феодалів XVIII ст., їхні стосунки між собою, побут і звичаї.
Виділяючи загальні риси вдачі Зевса, Нептуна, Еола, Венери, Юнони, учитель зосередить увагу і на тому індивідуальному, що доповнить загальну характеристику образів. Ось як, наприклад, автор розповідає про Венеру:
Венера молодиця сміла
Бо все з воєнними жила,
І бите з ними м’ясо їла
І по трактирах пунш пила;
Частенько на соломі спала,
В шинелі сірій щеголяла,
Походом на візку тряслась;
Манижки офіцерські прала,
З стрючком горілку продавала,
І мерзла ніч, а вдень пеклась.
Подібним чином аналізуються й образи Латина, Ацеста, а також образи Енея і троянців, загальна характеристика яких буде доповнена розповіддю про Низа і Евріала та їхні героїчні вчинки.
Примітки
1 Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Т. 26. - С. 228.
2 Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Т. 31. - С. 34.
