Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000
Методичні проблеми вивчення стилю письменника
Методологія і методика аналізу художнього твору
Розділ VІ.
Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
У старших класах ряд монографічних тем завершується вивченням індивідуального стилю письменника. «Життєва правда у витворі мистецтва не існує поза індивідуальним баченням світу, властивим кожному справжньому художнику».1 А тому не можна глибоко осмислити твори письменника поза усвідомленням його творчої індивідуальності. Неповторно звучать вірші П.Тичини і М.Рильського, А.Малишка і В.Сосюри. Не подібні манерою художнього зображення драматичні полотна М.Куліша та І.Кочерги, прозові твори А.Головка, Ю.Яновського, О.Довженка, М.Стельмаха, О.Гончара, та ін. У кожного з них є свої улюблені композиційні прийоми створення художніх образів, свій спосіб організації словесного матеріалу, поетичний ритм, відповідний тон розповіді, улюблені поетичні жанри. «...Одного поета цікавлять найбільше обриси характерів; другого — впливи суспільних відносин і життєвих зіткнень на характери; третього — зв’язок почуттів з діями; четвертого — аналіз пристрастей...».2 Коротко кажучи, у кожного письменника свій «почерк».
Так, у багатьох творах українських письменників є пейзажі. Але у кожного митця вони набувають своєрідного, неповторного забарвлення. Наприклад, у І.Нечуя-Левицького в описах, що є невід’ємним елементом кожного його твору, на першому місці виступають зорові деталі. Не випадково І.Франко називав письменника артистом зору. І.Нечуй-Левицький умів з незвичайною точністю передати багатобарвну гаму кольорів. Його пейзажі відзначаються яскравістю фарб, широтою художнього зображення. Для творчої манери І.Нечуя-Левицького не є характерним той психологізм, яким пройняті пейзажі М.Коцюбинського, переважно лаконічні й змальовані через призму сприймання героїв, що допомагає розкрити їх внутрішній світ.
М.Коцюбинський був одним з тих рідкісних талантів, які надзвичайно тонко відчували художнє слово. Його психологічна манера освоєння дійсності породила своєрідність художніх особливостей творчості — психологізм образів, широке вживання невласне прямої мови, звернення до внутрішніх монологів, через які передаються думки і настрої героїв, тощо. Для М.Коцюбинського характерний лаконізм викладу, експресивність мови, яскравість мистецьких барв, ліричне сприймання світу, повного соціальних суперечностей, життєвих контрастів, динамізм у змалюванні явищ природи, оптимістичний пафос звучання творів, ювелірна досконалість художньої форми та художньої деталі.
Змалювання одного і того ж явища, об’єкта набуває у кожного письменника своїх неповторних особливостей. Весна, наприклад, чарувала своєю красою багатьох письменників, художників, та кожен майстер художнього слова чи пензля по-своєму змалював її красу. У П.Грабовського весна — контрастний фон до нестерпного життя трудового народу. Поет утверджує думку: весна не несе людям щастя:
Скрізь панує згуба, —
Люд у заперті.
У Лесі Українки образ весни часто використовується, щоб протиставити цвітіння природи важкій недузі. П.Тичина порівнює весну, як найкращу пору року, з юністю людини. Весна в уяві В.Сосюри — це розквіт, буяння природи.
Своєрідність бачення письменником світу може виявлятися в усьому — характері тематики, системі ідейно-художніх образів. Навіть у творах, де змальовуються одні і ті ж історичні постаті й факти, може бути різний підхід до них, різний кут зору на життєві явища, який визначає групування матеріалу, засоби типізації тощо. Тематична спільність аж ніяк не виключає творчої своєрідності художнього зображення митця.
Зрозуміло, що навіть у старших класах не ставиться завдання схарактеризувати всі тонкощі стилю письменника. Діти повинні усвідомити лише найхарактерніші особливості його творчого почерку.
Невміння учнів виявити найголовніші риси творчої індивідуальності письменника значною мірою пояснюється тим, що в процесі аналізу творів на уроках літератури часто порушується принцип єдності змісту і форми. Звертається увага лише на ідеї, соціальні та моральні проблеми, поставлені письменником. Форми вираження цих ідей, своєрідність художнього бачення митцем світу або залишаються поза увагою учнів, або відсуваються на задній план.
Індивідуальний стиль письменника аж ніяк не зводиться до своєрідності мови його творів. Стиль письменника включає в себе і сукупність найголовніших ідейно-тематичних особливостей творчості.
Не слід розглядати творчу індивідуальність письменника, як щось застигле, незмінне, раз і назавжди дане. Так, рання творчість М.Коцюбинського помітно нагадує почерк попередників, зокрема Панаса Мирного, І.Нечуя-Левицького. Письменник ще тяжіє до статичних описів, характерними є риси побутовізму, етнографізму у змалюванні життєвих явищ, і лише поступово визрівав власний поетичний голос, яскравіше виявлялась ідейно-художня домінанта творчості. А тому, розкриваючи особливості манери митця, необхідно показати, як зростав його талант, змінювалися погляди на життя, літературу, способи відображення дійсності.
Творча манера митця безпосередньо реалізується у різних жанрах. Говорити про стильову означеність творчості письменника можна лише з урахуванням стильових особливостей його окремих творів. Якими не схожими стилістично є вірші Лесі Українки, її проза й драматургія! Дослідники творчості поетеси іноді називають драму-феєрію «Лісова пісня» заквітчаним островом серед її спадщини.
Та найчастіше, хоч твори митця і різні за тематикою, за формою художнього вираження, вони мають і щось спільне. Це й не дивно, оскільки вийшли з-під пера однієї і тієї ж індивідуальності, і ми легко пізнаємо, кому вони належать на основі багатьох типових особливостей. Як і почерк людини, так і індивідуальний стиль письменника, глибоко своєрідне явище.
Індивідуальне, неповторне у творчості письменників може бути зрозумілим учням лише тоді, коли розглядатиметься у тісному взаємозв’язку з розвитком тих загальних закономірностей, які були характерними для літератури в певний історичний період і впливали на художнє осмислення явищ дійсності. Своєрідність письменника як митця може бути усвідомлена тільки на ґрунті розкриття літературних традицій, тих загальних тенденцій розвитку літератури, які певного мірою визначають особливості його художньої манери. «...I така особа, — зазначав І.Франко, — хоч би й найгеніальніша, не може цілковито отрястись з традиції, серед котрої виросла і виховалась, так, як не може вискочити зі своєї власної шкіри. Значить, творячи діло поетичне, і такий поет мусить послугуватись елементами традиційними, обертатися в традиційних формах: він постарається тільки дати тим елементам якнайбільше своєї
індивідуальної окраски, розширити ті форми, поглибити ті мотиви, поглянути на них з іншого боку, ніж досі...».3
Щоб учні добре усвідомили своєрідність поеми І.Котляревського «Енеїда», необхідно пояснити, чим саме були зумовлені інтерес до народного життя, критика суспільного ладу, навчально-дидактичне спрямування поеми, прославлення обов’язку людини тощо. Інакше вони так і не збагнуть характеру сміху І.Котляревського, не зможуть розкрити суперечностей у змалюванні героїв, логіку їхньої поведінки. Творчість І.Котляревського не виростала на голому ґрунті, письменник засвоїв прийоми бурлескно-травестійного стилю своїх сучасників і попередників; його поема «Енеїда» засвідчила утвердження в українській літературі просвітительського реалізму, властивого багатьом літературам.
Отже, «своєрідність творчого бачення життя сама по собі зовсім не протистоїть відображенню істотного, типового в явищах дійсності. Якщо перед нами художник, який прагне пізнати ці явища, то сила і гострота його бачення світу якраз характеризується вмінням вловити, відкрити внутрішні процеси життя, показати характерні типи, які змальовують з нової сторони людську діяльність, психологію людей».4 Ідейно-естетична домінанта включає в себе і ті нові неповторні творчі тенденції, зачинателем яких став письменник, і те спільне, що єднало його з іншими митцями, але, опромінене особистісним світосприйманням, знайшло свій поетичний голос, почерк, стиль. Сміх Остапа Вишні має свої коріння в «Енеїді» І.Котляревського, сатиричних поемах Тараса Шевченка, сповнених глибокого гумору полотнах І.Нечуя-Левицького. Але разом з тим він неповторний, глибоко своєрідний.
Загальне, типове, властиве для багатьох митців, і своєрідне, індивідуальне як вияв творчої особистості виступають у тісному, органічному взаємозв’язку одне з одним, як певна діалектична єдність. Відсутність уваги до типового позбавляє учня можливості яскраво уявити художнє полотно письменника в контексті літературного процесу, недостатня увага до індивідуального не дає йому відчути неповторну своєрідність художнього голосу митця.
Своєрідність може виступати як неповторність стосовно попередників, як типовість, спільність, характерна для послідовників письменника. І.Франко, Панас Мирний, М.Коцюбинський, Леся Українка — письменники з яскраво вираженою творчою індивідуальністю. У кожного з них свій характер викладу, своя образотворча система, і разом з тим ці митці мають багато спільного у поглядах на життя, в змалюванні явищ дійсності, відтворенні образів людей певних соціальних класів, у виборі літературних жанрів.
Проблема творчої своєрідності письменника може бути поставлена в широкому плані лише в старших класах. По-перше, у п’ятих-восьмих класах у дітей немає необхідної теоретичної бази, уміння зіставляти явища і факти; по- друге, на перших етапах вивчення літератури розглядаються лише окремі твори письменника, на основі яких ще не можна вивести необхідні закономірності, які характеризують творчу манеру митця. По-третє, у старших класах є більше можливостей висвітлювати питання традицій і новаторства письменника, оскільки його творчість розглядається у зв’язку з літературним процесом.
Проте і в середніх класах у цьому напрямі повинна вестись належна робота. Якщо учень не навчиться бачити за сюжетом, героями твору автора, його вміння виражати через окремі художні деталі свої погляди на життя, художня література сприйматиметься ним лише з наївно-реалістичних позицій. Навчити учнів відчувати неповторну особистість письменника, творчу своєрідність — одне з першочергових завдань уроків літератури. Без цього не мислиться розуміння учнями специфіки мистецтва.
Нерідко уроки, на яких вивчається індивідуальний стиль письменника, недостатньо продумані. Зовні створюється враження, ніби учні, працюючи над текстом твору, характеризують стиль письменника. Проте питання і завдання вчителя, не націлюють їх на виділення того найголовнішого, що визначає творчий почерк митця. Наприклад, що можуть дати завдання, скеровані на пошук у творі І.Котляревського «Наталка-Полтавка» порівнянь, епітетів, підбір народних прислів’їв і т.ін. Ці художні засоби є у кожного письменника. Але в кожного з них вони відзначаються своєрідністю. Скажімо, порівняння у творах І.Котляревського носить на собі помітний відбиток етнографізму, тематика порівнянь М.Коцюбинського значно ширша, ніж його попередників, до того ж ці засоби мають психологічне навантаження. Те ж саме можна сказати, наприклад, про прислів’я. Ними пересипано багато творів, але у кожного автора народні прислів’я можуть набувати індивідуального забарвлення.
Таким чином, робота над стилем письменника вимагає від учителя виділити найхарактерніше в творчості митця. Немає потреби аналізувати всі художні засоби письменника. Такий аналіз не приваблюватиме, навпаки, позбавлятиме радості від спілкування з мистецтвом, притуплюватиме естетичні враження учнів. Треба зосередити увагу на тому, що є найголовнішим у художній палітрі митців, чому підрядковуватимуться всі види роботи над стилем твору, тобто простежити улюблені теми і проблеми письменника, їх новаторський характер, найулюбленіші жанри, особливості мови, принципи побудови творів, способи творення образів тощо.
Так, наприклад, починаючи вивчення творчості П.Тичини, вчитель повинен намітити ряд завдань, які необхідно реалізувати у процесі аналізу окремих його творів, щоб підвести одинадцятикласників до усвідомлення індивідуального стилю поета. Аналіз творів доцільно проводити під таким кутом зору: єдність національного та інтернаціонального, глибока віра в сили народу, життєстверджуючий громадянський пафос; широке використання політичної, філософської, публіцистичної, військової, побутової та інших пластів лексики: неологізми як вияв необхідності точно і лаконічно змалювати нові явища, народнопоетична основа творів, переосмислення поетом традиційних прийомів і образів-символів (вітер, плуг, сонце й ін.), зв’язок його поезій з народною піснею; багатство ритміки і строфічної будови; використання традицій Т.Шевченка, М.Коцюбинського та інших письменників; прагнення до точності, лаконізму в передачі думки; афористичні вислови П.Тичини та їхні генетичні корені; характер розмови з читачем.
Усвідомлення індивідуального стилю письменника вимагає певних порівнянь, зіставлень, завдяки яким розкриваються наукові закономірності літературних явищ. Корисно зіставляти твори на одну і ту ж тему, описи одних і тих же предметів чи явищ різними письменниками. Є багато творів, що мають спільну сюжетну основу; інтернаціональність сюжетів не виключає художньої своєрідності, індивідуальної манери митця у трактуванні й «ліпленні» художніх образів, своєрідності його стилю. А між тим використання творчого досвіду нерідко розцінюється учнями як пряме копіювання.
Шляхом зіставлень творів на споріднену тему можна підкреслити те спільне й індивідуальне, що характерне для двох авторів. Покажемо це на прикладі однойменних байок І.Крилова і Л.Глібова «Вовк та Ягня». Обидва твори мають однаковий сюжет, проте кожен з письменників виявляє власну неповторність, своєрідність. Байка Л.Глібова за кількістю рядків майже у два рази більша (67), ніж у І.Крилова (37). Російський письменник прагне до лаконізму в змалюванні життєвих явищ. Л.Глібов дає розгорнуту картину, його персонажі повніше окреслені. Порівняємо такі рядки з обох байок:
Улітку, саме серед дня,
Пустуючи, дурне Ягня
Само забилося до річки —
Напитися водички.
От чи пило, чи ні — глядить:
Аж суне Вовк—такий страшенний
Та здоровенний!
Та так прямісінько й біжить
До бідного Ягняти.
Ягняті нікуди тікати,
Стоїть, сердешне, та дрижить...
Ягненок в жаркий день зашел к ручью напиться.
И надобно ж беде случиться,
Что около тех мест голодный рыскал Волк.
Ягненка видит он, на добычу стремится...
У творі Л.Глібова яскравіше виявляється авторське ставлення до зображуваних подій. Воно реалізується і в засобах змалювання дійових осіб, і в прямій авторській характеристиці. На відміну від І.Крилова, український письменник у кінці свого твору висловлює міркування з приводу змальованих життєвих явищ:
Нащо йому про теє знати,
Що, може, плаче рідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан... йому не слід...
Л.Глібов надає своїй розповіді ліричного звучання, вдається до широкого використання фольклорних засобів, у І.Крилова — епічний стиль розповіді, що наближається до розмовних інтонацій. Ці байки різні і за ритмікою.
Можна також запропонувати учням прослухати два-три уривки з художніх творів і на основі аналізу особливостей творчого почерку митців визначити, кому належать слова, наприклад:
Я так тебе люблю! Пройдуть мільйони років,
І навіть і тоді, у травах і квітках,
Сіятиме мій спів про тебе, яснооку,
Як промінь зір, що зник давно вже їхній прах...
Хай наше слово не вмирає,
І наша правда хай живе!
Благословенні мир і праця
На цій оновленій землі!
Не важко здогадатися, що перший уривок з вірша належить В.Сосюрі, поету ніжного серця, глибокої інтимної лірики. Два останні уривки — з віршів М.Рильського, творчість якого відзначається глибиною філософської думки. У другому уривку мова йде про роль слова в житті людини — одна з центральних тем поета. Третій уривок починається словом, яке не раз зустрічається у М.Рильського:
Благословенна ти в віках,
Як сонце наше благовісне...
Благословен мечів ясних
Огонь, отчизни охорона...
Вчителі практикують й індивідуальні завдання за картками, наприклад:
Картка №
Доведіть, що портретні характеристики Миколи Джері з однойменної повісті І.Нечуя-Левицького написані в стилі усної народної творчості:
I. Чорне волосся на голові, чорні рівні брови дуже виразно блищали на білій свиті. Запалене лице було гарне, але дуже молоде. Червоний пояс обвивавсь, наче гадюка, кругом тонкого стану. То був Джерин син Микола.
II. Микола сидів і слова не промовив. Його довгий чорний вус спустився вниз, неначе п’явка; густі брови були насуплені.
III. Джеря був сивий, аж білий. Густі сиві брови низько понависали й закривали очі, а з-під їх і тепер блищали темні, як терен, очі. Довгі сиві вуса спускались вниз, а голова біліла, наче вишневий цвіт. Його вид і тепер був сміливий і гордовитий.
Запитання і завдання на картках можна формулювати по-різному. Одні з них не вимагають роздумів, а лише певних посилань на текст, інші— потребують зіставлень, аналізу фактів, наприклад:
Простежте, як у засобах мови виражається ставлення Марка Вовчка до змальованих явищ. Чому письменниця, характеризуючи представників народу, часто вживає пестливі слова? Порівняйте синонімічні слова, якими вона відтворює дії панів (кричить, наказує, гримає) та селян (каже, питає, промовила, нащебечуть, одмовляє, озвався й ін.).
Зіставте діалоги повістей І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» та Марка Вовчка «Інститутка». У чому їхня своєрідність?
Доведіть, що М.Коцюбинському властивий лаконізм думки.
Читаючи новели В.Стефаника, подумайте, чим вони відрізняються від новел М.Коцюбинського щодо тематики, творчої манери. У чому виявилась їхня своєрідність?
М.Рильський писав, що творчість Лесі Українки можна було б окреслити одним словом — боротьба. Який би ви підібрали епіграф до творчості поетеси? Назвіть художні твори, де найповніше виражено її життєве кредо.
Випишіть крилаті слова з творів П.Тичини.
Олесь Гончар уміє показати своїх героїв у розвитку, в ідейному і моральному зростанні. Проілюструйте цю думку прикладами з його художніх творів.
Які найхарактерніші жанри в О. Довженка? Які теми, проблеми поставлені й розкриті у його творах?
Примітки
1 Храпченко М.Б. Творческая индивидуальность писателя и развитие литературы. - М.: Сов. писатель, 1972. - С. 59.
2 Чернышевский Н.Г. Полное собрание сочинений: В 15 т. - М.: Гослит. издат, 1947. - Т. 3. - С. 422-423.
3 Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Т. 28. - С. 73.
4 Храпченко М. Б. Творческая индивидуальность писателя и развитие литературы. - М.: Сов. писатель, 1972. - С. 59-60.