Художня культура українського постмодернізму (на матеріалі сучасної прози) - Гребенюк Т. В. 2007


Сергій Жадан
Український постмодернізм

Всі публікації щодо:
Забужко Оксана

Народився в 1974 році. Поет, драматург, прозаїк, перекладач. Живе й працює в Харкові. З лютого 2000 року віце-президент АУП. Був членом літературної корпорації «Червона фіра». Співредактор часопису «Ґіґієна». Автор поетичних книжок: «Рожевий деґенерат» (1993), «Неп», «Генерал Юда» (1994), «Цитатник» (1995), «Пепсі» (1998), «Два міста» (2000); книг прози «Біґ мак» (2003), «Історія культури початку століття» (2003), «Депеш мод» (2004), «Anarchy in the Ukraine» (2005).

Збірка «Біґ Мак» є першою прозовою збіркою письменника, однак уже її стилістика дає підстави до віднесення поетики його прози до постмодерної. Приблизно в такому ж стильовому руслі йдуть дві наступні книги художньої прози С. Жадана «Депеш мод» та « Anarchy in the Ukraine». Причому в силу таких ознак стилю, як рефлексивність, іронія, автокомунікативність, слабко виражений сюжет, наявність вільного потоку асоціацій, алюзійність можемо сказати, що в поетиці Жадана-прозаїка є багато спільного з поетикою прози Ю. Іздрика й Т. Прохаська. Хоча текст Жадана й позбавлений подвійного кодування, що дає підстави, наприклад, А. Кокотюсі відгукуватись про «Біґ мак»: «Тож не варто шукати тут подвійного чи потрійного дна, нового слова в літературі чи, Боже збав, постмодернізму», - постмодерністська стилістика є тут, на наш погляд, провідною.

Окреслюючи Жаданове місце в постмодерному дискурсі української літератури, Т. Гундорова наголошує: «Цей герой несе в собі рану безбатьківства, оскільки йому довелося впродовж 1990-х років спостерігати неміч своїх батьків і бачити девальвацію їхніх цінностей. Відтак безбатченко — Жаданів протагоніст — виявився ще ї бездомним: у нього немає не лише батьків, але й батьківського дому — місця захисту й віри».

Прозовий (як, власне, й поетичний) доробок С. Жадана багато в чому є продуктом реалій сучасності, що й зумовлює специфіку його рецептивного аспекту. За відгуком І. Бондаря-Терещенка про стиль письменника, «довговічність його культурного успіху уявляється, однак, залежною від збереженості його соціокультурного контексту».

Багато в чому стилістику прозових творів С. Жадана зумовлює їх ігровий характер. Зокрема, ігрове походження має своєрідний ціннісний релятивізм письменника.

Ознакою ігрової природи дієгезису твору є недостатня повага до «серйозного» в людському житті або ж зіставлення високого й приземленого: «... навіть не уявляю, що всі ці люди робитимуть після того, як оркестр замовкне, що відбуватиметься з їхніми серцями і душами, і що відбуватиметься сьогодні із самими музикантами, ось вони зараз отримають свої бабки і спустяться в бар бухати, і хтось обов’язково нап’ється...». Світ творів Жадана — іронічний, ігровий, але це — не світ моральних приписів і законів, адже «гра як така ... лежить поза сферою моральних норм». Не бачимо, зокрема, в письменника пієтету перед явищем смерті, яке ставиться в один ряд із усіма іншими буттєвими категоріями — серйозними й несерйозними (нонієрархія!): «... купую в автоматі одноразове горнятко з кавою і ставлю індусові, хай прокинеться не з порожніми руками, якщо прокинеться взагалі». Смерть вітчима Карбюратора у творі «Депеш мод» не викликає у героїв жодної поваги й виступає об’єктом жартів:

«- Не можу. Мене вдома чекають. Сестрі треба з похороном допомогти, потім в морг з’їздити, вони ж йому голову спробують зібрати, треба, щоб схоже було.

- В них що, - питається Вася, багато варіантів?»

Такий підхід до серйозних життєвих явищ, постійне «зниження» ситуації можна оцінити як вияв карнавальності — притаманної постмодерному світоглядові атмосфери (див. типологію І. Гассана). Але карнавальність ця відрізняється від постульованої М. Бахтіним всеохопної стихії свята якраз своєю не-святковістю, тотальністю. Класичний карнавал, згадаймо, характеризується періодичністю й протиставленням атмосфері буднів. Його цінність якраз у тому, щоби своєю винятковістю розряджати напруження повсякдення. Карнавал же у постмодерні не має часових лімітів — він безмежний. І це ставить під сумнів його життєствердний потенціал. Час творів С. Жадана гомогенний і попри постійні протиставлення підлітково-юнацького й зрілого — теперішнього — віку героя-наратора, суттєвої різниці між ставленням до часу в той і цей періоди немає: «Час існує для того, щоб ти його вбив».

А юнацький час маркують ознаки не ціннісні, а настроєві, пов’язані із неповторністю й особливою екзистенційною наповненістю звичайних, на перший погляд, виявів життя: «... є в цьому щось правильне, саме так все й має бути, і вилучи звідси зараз потоки, чи вилучи звідси помаранчевих мужиків — все відразу зникне, радість і спокій тримаються саме на великому логічному поєднанні тисячі нікому не потрібних, аномальних шизофренічних штук, які, сполучившись у щось єдине, дають тобі, врешті-решт, повне уявлення про те, що таке щастя, що таке життя, і головне — що таке смерть». Або характеристика своїх стосунків з Марусею як втечі від самотності: «Мені в цьому випадку навіть не стільки секс подобався, скільки сама можливість прокинутись бодай із кимось, не самому».

Як у будь-якому постмодерністському тексті, одним із наскрізних прийомів у тексті С. Жадана є іронія, як в оцінці життєвих явищ, так і в самооцінці героя-наратора («якщо в цьому бестіарії хтось його і сприймає, то хіба що ці троє сонні, мокрі, знедолені придурки — себто ми»). Іронічне осмислення феноменів рідної історії, наприклад, полягає в розгляді банальних, звичних явищ під нестандартним кутом зору: «Так дивно — встановлюєш ти, скажімо, радянську владу, встановлюєш, керуєшся, можна сказати, найкращими побажаннями, гинеш у нерівній боротьбі з капіталом, і що — на твоїй могилі встановлюють недороблену вазу і називають тебе при цьому каменярем, дивна, позбавлена логіки доля переможців» («Anarchy in the Ukraine»). Характеризує текст С. Жадана й майстерність у творенні комічного ефекту, що досягається найрізноманітнішими способами протиставлення очікуваного й реального. Наприклад, реакція Какао («Депеш мод»), який зустрів преподобного Джонсона-і-Джонсона: «Господи, — думає Какао, — о господи. Невже це справді я, невже це справді до мене щойно підходив цей чоловік? Не може бути, я звичайно знаю собі ціну, в мене гарні друзі, в мене мама в бібліотеці працює, мене в Макіївці непогано знають і в Міловому, але щоб отак! Не знаю навіть, що і подумати». Звісно, читач сприймає такий захват як пієтет перед святою людиною, й справжня його причина повністю спростовує ці сподівання, зумовлюючи комічний ефект: «... просто до мене, безпосередньо, ось так взяв і підійшов чоловік, У ЯКОГО НА РУЦІ ЗОЛОЧЕНИЙ РОЛЕКС!!!»

Перманентною ознакою світогляду героїв прози С. Жадана є їх асоціальність як норма життя. Одним же із найбільших «гріхів» у таких ціннісних координатах вважається конформізм. «Я весело прожив ці свої 15 років дорослого життя, не беручи участі в побудові громадянського суспільства, не приходячи на виборчі дільниці й успішно уникаючи контактів із антинародним режимом (…); мене не цікавила політика, не цікавила економіка, не цікавила культура, навіть прогноз погоди мене не цікавив, хоч це була чи не єдина в цілій країні річ, яка викликала довіру, але мене вона все одно не цікавила», - зізнається один із Жаданових героїв-нараторів.

Подекуди переосмислені з позицій утилітарної доцільності основи суспільного співжиття взагалі піддаються сумніву, як, наприклад, у концепції Чапая (чим, до речі, не алюзія до Пелевіна?):

«— Авіакомпаній не буде.

— Як це не буде? — дивуюсь я. — А як же народ літатиме?

— А навіщо йому літати? Яка з цього РЕАЛЬНА користь? Ось ти, — давить він на Собаку, — літав коли-небудь літаком?

— Ні, — говорить Собака, — я на трамваях в основному.

— Ось, — говорить Чапай, — і так більшість населення. Авіалінії, аеропорти, стюардеси — це фікція. Насправді в цьому немає РЕАЛЬНОЇ потреби, розумієш? Потрібно залишити тільки те, в чому є РЕАЛЬНА потреба».

Асоціальність, природно, взаємоперетікає з такою світоглядною рисою як аполітичність. «Ніколи не цікався політикою…», - закликає десятий розділ першої частини «Депеш мод», що певною мірою перегукується із поглядами самого С. Жадана або ж із його «маскою» для оточення, адже участь його в акціях громадянської непокори (зокрема, революційних подіях 2001 і 1004 років) загальновідома. «Є нормальна нейтральна позиція, ось, скажімо, анархізм. Але в принципі я не займаюся політикою. Коли ми брали в 2001 році участь в акціях опозиції, це не був вияв якоїсь політичної діяльності. Просто мене це тоді хвилювало», - пояснює С. Жадан. Як поле для реалізації найрізноманітніших особистісних патологій та акцентуацій сприймає автор масові явища революційних епох: «Вуличні акції у будь-якому разі приваблюють публіку неврівноважену, яка виповзає на звуки революційних барабанів, на запах адреналіну і перетворює будь-яку пафосну, сплановану в штабах забаву на суцільний цирк».

Текст творів молодого письменника певною мірою несе в собі код нонконформізму й непокори, як-от, наприклад, коли рішення ЦВК в «Anarchy in the Ukraine» асоціюється з персоною Гітлера, що прилетів літаком на центральну площу Харкова. Стан соціальної приреченості, в якому змушена була формуватися молодь, є однією із зовнішніх домінант «пофігізму» його героїв. «Я розумів, що цілком міг народитись в іншій країні, куди гіршій, наприклад, з більш суворим кліматом чи авторитарною формою правління, де біля влади стояли б не просто ублюдки, як в моїй країні, а які-небудь поморочені ублюдки», - твердить герой «Анархії».

Твори С. Жадана мають досить слабко виражений сюжет, скоріше хронікального, ніж концентричного типу. Характерною рисою ставлення героя до світу в них є пасивність і споглядальність. Події, що відбуваються з ним, по суті, є авантюрними й за своїм масштабом незначними. У цій їх незначності та відсутності ранжування за значимістю можна вбачати постмодерний принцип нонселекції або нонієрархії в подієвій сфері твору. Переважна кількість подій, що трапляються з головним героєм, є наслідком втручання зовнішніх сил — випадку, підсвідомого ірраціонального імпульсу (викрадення героєм мобільного телефона, пограбування парткомівської каси), вольового рішення приятелів тощо. Ю. Прохасько в післямові до книги Жадана «Біг Мак» зазначив, що в аналізованій ним прозі «... всі події відбуваються всередині: якщо не інтер’єрів, то вже напевно людей».

Безперечною ознакою письма С. Жадана є його яскрава інтертекстуальність. Так, лише побіжно торкаючись питання творчого наслідування й інтертекстуальності, П. Загребельний вказує на паралелі з «Уліссом» Дж. Джойса, «Подорожжю доктора Леонардо до Слобожанської Швейцарії...» М. Йогансена, творами В. Єрофієва, Селіна тощо; Т. Гундорова наголошує на подібності світогляду С. Жадана та його покоління й світогляду М. Уельбека та Дж. Керуака. Цей ряд можна продовжувати до безкінечності, долучаючи до нього, крім літературних, ще й твори інших видів мистецтва. Власне, якщо виходити з умови, що алюзійність і цитатність письма є обов’язковою ознакою комбінаторної гри в межах постмодерного літературного твору, можна сказати, що у творах Жадана така алюзійність спрямована такою ж мірою до творів музичних, як і до літературних. Власне кажучи, в художньому світі письменника часто «так чи інакше все зав’язується на музиці — і твої знайомства, і твої шкідливі звички, і те, як ти поводишся в ліжку, і те, за кого ти голосуєш на виборах, і чи голосуєш узагалі».

Алюзії до музичних творів часто зустрічаються в «необов’язкових» заголовках С. Жадана. Наприклад, заголовок твору «Десять способів убити Джона Леннона», є алюзією до цінностей 1960-х рр. Ігрова природа твору реалізується вже в тому, що заголовок не має реального стосунку до тексту, крім того, що один із його персонажів схожий на Джона Леннона. Або ж «Депеш мод» як яскравий зразок «необов’язкової» назви: про гурт «Депеш мод» тут йдеться лише в епізоді перебування героїв у квартирі редактора Гоші й ніякого особливого концептуального навантаження ця інформація не несе. Тобто, мета заголовка — привернути увагу потенційного читача, якщо не істинністю, так яскравістю; прийом імітує досить поширений у сучасній культурі спосіб номінації.

Говорячи про специфіку образотворення в прозі С Жадана, можна зробити висновок про антипсихологізм образів. Кожен із персонажів — як головних, так і епізодичних — герметичний у своєму внутрішньому світі, є нібито «річчю в собі». Наприклад, у тому ж творі «Десять способів убити Джона Леннона» автор іронічно обігрує «оречевлення» персонажа в образі індуса, якого головний герой навіть називає своїм другом. Це «оречевлення» наскрізне: «... біля нього на лавці лежить маленький індус, він тут взгалі то весь час лежить... Джон Леннон намагається його підняти, нащо він тобі? — говорю я, це художник, відповідає Леннон, індус, треба його теж взяти з собою, щоби він щось випив». Індус ставиться в один ряд із речами-неістотами («... горнятко ми лишили, а індуса довелося забрати»), і сам від сприймає свій «оречевлений» статус цілком охоче: «Він проспався, йому було погано, і він вимагав віднести його назад або купити йому ще таблеток».

В естетиці постмодернізму комбінаторна гра є одним із найпоширеніших художніх прийомів, котрий руйнує традиційні уявлення про структуру художнього твору і, натомість, пропонує структуру нового типу — т. зв. «відкритий твір», події якого можуть «розгортатися в полі можливостей, створюючи амбівалентні ситуації, відкриті для вибору» (У. Еко). Зразками подібного «відкритого твору» можна вважати, наприклад, роман Х. Кортасара «Гра в класи», де можливість вибору послідовності читання розділів надається читачеві, роман Р. Федермана «На Ваш розсуд», непронумеровані й незброшуровані сторінки якого дозволяють будь-який порядок прочитання, твори М. Павича, композиція яких наслідує своєю довільністю то словник, то гороскоп, то колоду карт Таро.

Поширеним композиційним принципом побудови прозового постмодерного тексту є підвищений, порівняно із класичним твором, ступінь непередбачуваності подій. В постмодерному тексті подібна нерішучість є виявом «гри структури». Як правило, у творах, де подієве начало переважає над рефлексивним і головний герой є активним стосовно свого довкілля, така варіативність і непередбачуваність наступного сюжетного ходу має більший емоційний вплив. Але й у творах із менш вираженою активною подієвістю (зокрема у творах С. Жадана) гра структури є можливою. Це виражається в перманентній ситуації очікування, коли «читач, як і гравець, введений у ситуацію невизначеності, що провокує очікування продовження, того, «що буде далі». Тут вступають у силу закони перебігу «справжньої подорожі», суть якої: «Жодної мети, жодної причини, жодних наслідків, рухатись, тримаючись дороги, котра підхарчовується твоїм рухом, твоїм безкінечним самодостатнім пересуванням — нізвідки в нікуди, невідому кількість часу в невідомому напрямку з невідомими намірами, чорний-чорний туризм, метою якого є постійна потреба руху» («Anarchy in the Ukraine»).

Специфіка подієвості твору зумовлює серйозну трансформацію в ньому функцій сюжету. В. Халізєв, аналізуючи основні функції сюжету літературного твору, виділяє три основні: «1) функція поєднання зображуваного; 2) функція репрезентації характерів персонажів; 3) функція викриття й відтворення життєвих протиріч». Перша функція стосовно твору С. Жадана зберігає свою значимість (хіба що зв’язок між оповідуваними подіями не причиново-наслідковий, а хронологічний, часовий, як, проте, й годиться у творах із хронікальним сюжетом). Друга функція дотримана із точністю до навпаки: не сюжет, система подій зумовлює характери героїв, а специфіка характерів є запорукою сюжетотворення. Це має стосунок до вже згадуваної вище непередбачуваності наступного подієвого ходу в тексті: персонажі-маргінали, чия інтегрованість у світ нижче за рівень норми, несуть в собі величезний потенціал непередбачуваності, немотивованості вчинків, а отже, потенціал до створення несподіваних ситуацій. Автор сам коментує в тексті свій вибір персонажів: «[аутсайдери — Т. Г.] складають сіль нашого ... суспільства, бо яка радість спілкуватися, скажімо, з керівниками банків чи комерційних структур, вони ж говорять цитатами з власних бізнес-планів...».

Третя ж функція традиційного сюжету взагалі не спрацьовує в просторі розрідженої подієвості Жаданових творів. Його проза позбавлена ознак драматизму, за якого «персонажі, втягнені в хід подій, як правило, схвильовані, напружені, відчувають незадоволення чимось, бажання щось придбати, чогось досягти або зберегти дещо важливе, переживають поразки або здобувають перемоги». Причому автор свідомо ламає жанрові стереотипи, беручи це за основу одного з прийомів комбінаторної гри: «Згідно із законами жанру далі настає пауза. Тут у його житті мала б з’явитися інша жінка — з меншими претензіями і більшим досвідом. Але вона не з’являється, в таких випадках чистоти жанру дотриматись важко, краще вже триматись достовірності» («Anarchy in the Ukraine»).

Сама подія в структурі прози письменника позбавлена однієї із своїх головних ознак — співвіднесення дій суб’єкта з певною метою. Якщо подія у класичному творі пов’язана «зі здійсненням його [героя — Т. Г.] мети або, навпаки, відхиленням або відмовою від неї, а також із зіткненням персонажа з перешкодою», то в Жадана перешкодою є сама тканина життя персонажів: «там і вчинків як таких не було, було просування щільним і твердим повітрям, намагання протиснутись крізь нього, протиснутись ще трішки, ще на кілька міліметрів, без жодної мети, без жодного бажання, без жодного сумніву, без жодної надії на успіх». Відсутній у Жаданових творах момент доцільності поведінки героя (подібну особливість подія має й у творах Ю. Іздрика й Т. Прохаська), він натомість замінюється ретроспективною мотивацією-поясненням своїх виборів: «Зрештою, я би міг вже поїхати додому, але вдома у мене нікого немає, а тут хоч і прибацана, але все ж компанія і вікенд лиш починається, так що поїду пізніше...». Іноді таке пояснення стає своєрідним виправданням свого вибору як одного з найбезглуздіших в даній ситуації: «... хоча я наперед знав, що цим все і завершиться, чогось хорошого від цього чоловіка годі було сподіватись, але, розумієш ...». Причому звертання автора до певного, не названого в межах твору, адресата оповіді посилює той ігровий ефект співавторства, коли читач на правах гравця може обдумати природу подій.

Рушіями дії у творі Жадана є необов’язковість і несподіванка. Необов’язковими з будь-якого погляду можна назвати всі вчинки головного героя. Причому очевидно, що розвиток будь-якого з кількох альтернативних варіантів поведінки персонажів зумовив би точно такий спосіб маніпулювання ситуаціями, рефлексіями й подіями, яким він і є у творі. Момент несподіванки цікаво обігрується автором — не як подія, а, навпаки, як ненастання очікуваного («... ну все, думаю, зараз його поб’ють і мені теж дістанеться, але мій приятель раптом заспокоюється...»), іноді ж настання очікуваної події маркується як несподіване: «... ми ще разом почали викликати оркестр на біс, викликали на свою голову, і ті грали ще хвилин сорок».

С. Жадан сам оцінює безподієвість, «безпригодність» своїх творів як данину реалістичності у відтворенні життя: «Пригода — це коли ти потрапляєш серед ночі до свого готельного номеру, маючи ключ, і знаходиш у своєму ліжку кількох невідомих, це пригода, я згоден, а коли ти не маєш ні ключа, ні готелю, ні невідомих, коли ти взагалі не маєш жодної гадки, як перебути до ранку в ситуації, до якої ти потрапив, це вже не пригода і не цікавий випадок, це твоє життя, як воно є — без прикрас і зайвого пафосу» («Anarchy in the Ukraine»).

Одним із виявів «гри структури» в прозі С. Жадана є своєрідна фокалізація бачення ситуацій. Так, «Депеш мод» побудований у формі щоденникових записів із датами й позначками часу, у твір вклинюються рецепти виготовлення вибухівки з «Бібліотеки трударя»; в кожному з чотирьох «Вступів» наявні різні фокалізатори: то це Собака Павлов, то Какао, то преподобний Джонсон-і-Джонсон то Вася Комуніст, то, нарешті, більш-менш стаціонарний герой-наратор (згодом у творі його так і називають — Жадан. От і сприймай після цього тезу про обов’язковість розмежування автора й наратора-героя). Іноді з’ясувати, чиїми очима бачиться ситуація, взагалі важко, як-от, наприклад, в епізоді візиту до гуртожитку дяді Роберта: «Ця лірична історія починається з того, що перед нашими дверима з'являється чувак в синьому плащі, з пластиковим кейсом, і довго крутить в руках папірець, дивиться, чи вірна адреса, чи туди він потрапив, чи ніхто його не намахав, коротше — понурий, зневірений чувак, ще кейс цей, взагалі — не знаю, де такі люди беруться, і куди потім їх списують. Нарешті, він зважується, стукає в двері, заходить і бачить всіх нас — мене, Васю Комуніста і нашого друга-Собаку». Незрозумілим є, чиїми очима сприймається дядя Роберт спочатку — адже герої перебувають поки що за зачиненими дверима.

В «Anarchy in the Ukraine» ситуація інша. Тут, навпаки, фокалізатор відносно стабільний (якраз його особистість і є внутрішнім стрижнем твору), зате різні кути зору й об’єкти бачення: в першій частині — це дорожні враження, в другій — спогади про 80-ті роки, в третій — особливості сприйняття Харкова і у третій — музичні треки. Всі ці об’єкти є, по суті, лише приводами для розкриття головного об’єкта зображення в творі — особистості автора-наратора.

Наративні структури творів С. Жадана часто-густо перемежовуються різними сленговими кліше, що мають на меті імітувати живу розмовну мову і, власне, пародіювати її стиль: «Металіст» грає останній домашній матч, сьогодні всі мають з’їхатись, знаєте, як це буває, закриття сезону, всілякі такі речі…»;

«Ця його бабуся, він її любить, ну і всяке таке, ходить з її ветеранським посвідченням»; «І ось, чому я про це говорю…»

Безперечно, притаманною світоглядові С. Жадана є постмодерністська теза про логоцентричність, вербалізованість феноменів буття сучасної людини. Світ тут сприймається як текст, навіть у своїх негативних і огидних проявах. Наратор-герой твору «Територіальні води її ванни» звіряється: «Слова я зазвичай запам’ятовую, дивно, не знати чому, я їх вже стільки пам’ятаю — цих чужих слів, уривків чиїхось розмов, чиїсь шепоти, вигуки, звертання, можливо, це взагалі найкраще, що є в цьому житті…»

Також на користь такої логоцентричності світосприйняття свідчать численні мовні ігри у творах автора, наявні на фразеологічному, синтаксичному й лексичному рівнях. Фразеологія творів специфічна: вона передбачає вживання відомих фразеологізмів у несподіваному контексті або стосовно «несподіваних» об’єктів: «... люди почали нервово бити копитами паркет...»; «... що ти з них візьмеш, окрім підписки про невиїзд», «єврей-антисеміт Собака Павлов»; «— Какао це не світить, — кажу. — Він повний мудак.

  • Да, — погоджується Вася, — він повний», - про товстого за комплекцією персонажа.

Синтаксис творів С. Жадана тяжіє до великих конструкцій із різними видами зв’язку, що є імітацією плину асоціацій героя-оповідача. Правила пунктуації подекуди не дотримано, нібито через нестачу часу на фіксацію знаків, адже плин асоціацій — явище швидке й змінне: «Скільки вхід, питається Леннон, по десятці, відповідає контролерка й посміхається йому, чому так дорого, обурюється Леннон, але ж це гарний колектив, відомі музиканти ...», - наприклад, так оформляється діалог героїв. Подекуди зустрічаємо погляд на мовні явища з позицій «наївного» асоціативного сприйняття: «Мене нервує, що там постійно, коли вони цитують біблію, пишеться на кожній сторінці «Від Луки», «Від Івана», «Від Матвія», розумієш? Так, знаєш, ніби в електричці хтось іде, продає отруту і кричить — від тарганів! від щурів! від мокриць яких-небудь! Розумієш?» («Депеш мод»).

Закритість мови, непідвладність її розумінню й автономність мовця акцентує комічна ситуація перекладу проповіді преподобного Джонсона-і-Джонсона: «Одна дівчина з Південного Коннектикуту (Одна дівчина з півдня) жила у великій скруті (жила собі на півдні), вона не мала батьків, не мала друзів, не мала власного психолога (вона займалась психологією, була психологом, власним), вона зовсім втратила надію на боже одкровення, і її дні тяглись безкінечним потоком (вона все втратила і тяглась без кінця). Алілуя! (Тьотка мовчить)».

Лексичний склад прозових творів С. Жадана досить строкатий. Він складається із суміші просторіччя, сленгу, ненормативної лексики (автор періодично отримує через це закиди в невиправданості її вживання), музичних термінів. На лексичному рівні ми також спостерігаємо в аналізованому оповіданні відбір художнього матеріалу за принципом нонієрархії, що, безумовно, також є виявом категорії гри.

На підставі вищесказаного можна зробити висновок про маркування саме як ігрових таких художніх прийомів С. Жадана: переосмислення функцій події в епічному творі, перенесення акцентів з події на ситуацію; необов’язковість та несподіваність як основні чинники динаміки зміни ситуацій в оповіданні; антипсихологізм оповіді, який подекуди сягає меж «оречевлення» персонажів; нівеляція категорій етики в тексті; мовна гра на фразеологічному, синтаксичному й лексичному рівнях художньої мови.

Названі ігрові стратегії, в яких реалізується принцип нонієрархії стосовно відбору художнього матеріалу, дають підстави до оцінки категорії гри в аналізованому тексті як суто постмодерністської, такої, що виносить дієгезис твору поза межі серйозного.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Біла А. Від ломки до ломки: лірика Сергія Жадана // Слово і час. — 2002. - № 1. — С. 35-48
  2. Бойчук Б. Троїсті музиканти (Жадан — Карпа - Андрухович) // Кур’єр Кривбасу. — 2005. — лютий (№ 183). — С. 199-202
  3. Бондар-Терещенко І. Недоромантик і антигерой // Бондар-Терещенко І. Текст 1990-х: герої та персонажі. — Тернопіль: Джура, 2003. — С. 89-95
  4. Бондар-Терещенко І. Ріо-Жаданейро // Книжник review — 2003. - № 23
  5. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. — К.: Критика, 2005
  6. Жадан С. Anarchy in the Ukraine. — Харків: Фоліо, 2005
  7. Жадан С. Берлін, який ми втратили // Критика. — 2002. — Жовтень
  8. Жадан С. Біґ Мак. — К.: Критика, 2003
  9. Жадан С. Депеш Мод. — Харків: Фоліо, 2004
  10. Загребельний П. Весела безпритульність? // Жадан С. Депеш Мод. — Харків: Фоліо, 2004
  11. Кокотюха А. Фаст Фуд // Книжник review — 2003. - № 23
  12. Прохасько Ю. Кров Жадана: роман із Заходом // Жадан С. Біґ Мак. — К.: Критика, 2003. — С. 173-183
  13. Саяпіна Т. В. Реалізація ігрових стратегій у постмодерністському тексті (на матеріалі твору С. Жадана «Десять способів убити Джона Леннона») // МОВА І КУЛЬТУРА. (Науковий щорічний журнал). — К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. — Вип. 7. — Т. VII. Ч. 1. Художня література в контексті культури. — С. 265-271
  14. Сергій Жадан: Література не є чимось більшим за спорт чи проґноз погоди // Книжник review — 2003. - № 23






На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.