Нариси з теорії літератури - Іванишин В. П. 2010

Лірика
Генерика і генологія літератури

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Характерними особливостями лірики є: визначальна роль образу-переживання, важливе значення емоційного, суб’єктивного начала, концентрованість і згущеність художнього вислову (у цьому зв’язку стверджують про ліричне слово як слово з підвищеною вартістю).

Лірика (грец. lуrіkоs — ліричний) — рід художньої літератури, у якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття; художньо-творча об'єктивація характерних суб'єктивних переживань, її емоційних роздумів про свій внутрішній світ, життя природи, суспільства тощо.

Переживання і думки, виражені в ліричному творі, не ідентифікуються (не ототожнюються) з постаттю автора: цій меті слугує Я ліричного героя (суб’єкта). Стосунки між автором і ліричним героєм трактуються як зв’язки між прототипом та створеним на його основі художнім образом.

Усе це дає підстави розрізняти сугестивну, медитативну, медитативно-зображальну та описово-зображальну лірику, яка конкретизується у ліричних творах різних видів.

Види лірики: вірш, ода, гімн, послання, мадригал, пеан, дифірамб, елегія, ідилія, думка, пастораль, пісня, романс, канцона, псалом, сатира, панегірик, епіграма, епіталама, епітафія, монолог та ін.

Жанрову систему лірики як результат поділу ліричних творів за змістом утворюють: вірш інтимний, пейзажний, філософський, громадянський; пісня лірична, рекрутська, наймитська, козацька, стрілецька, повстанська тощо.