Всі публікації щодо:
Літературознавство

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ - Соломія Павличко 2002

ПРО АСКОЛЬДА МЕЛЬНИЧУКА - ІНШІ ЕСЕ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ

Аскольд Мельничук живе в Медфорді — одному з передмість Бостона, викладає в Бостонському університеті предмет, який називається “creative writing”, що можна перекласти як творче, або літературне, письмо. Формально до Бостонського університету належить і літературний журнал ‘Agni”, який заснував і впродовж двох десятиліть редагує Мельничук Журнал згуртував навколо себе цікаве літературне середовище. Його редколегію й автуру складають головним чином письменники, середній вік яких становить між сорока і п’ятдесятьма роками, — тобто вони витворюють певне покоління в сучасній американській літературі. Як і Аскольд, вони дебютували приблизно двадцять років тому, — а сьогодні це покоління вже не просто помітне в американській літературі, а визначає сучасне її обличчя. В середовищі журналу особливо багато відомих поетів. Це — Роберт Пінскі, Лусі Брок-Бойдо, Том Слей, Сью Стандинґ, Ліам Ректор та інші. Можливо, пояснення особливого інтересу журналу до поезії полягає в тому, що його головний редактор сам починав як поет і далі активно виступає в цьому жанрі.

Пізніше додалися оповідання, які друкувалися в престижних літературних журналах, і, нарешті, 1994 р. вийшов перший роман Мельничука під назвою “Що сказано” (“What is told”), високо оцінений американською критикою. В його основі лежала химерна й трагічна історія української галицької родини в XX столітті, яка почалася в Європі, а закінчилася в Америці і яку заторкнули всі катаклізми нашого віку. Історія розказана в характерному стилі Аскольда Мельничука, в якому іронія поєднана з ліризмом, навіть із деяким романтизмом, а трагізм — із м’яким гумором. Роман “Що сказано” опублікований 1996 р. українською мовою у харківському видавництві “Фоліо”.

Сюжет роману Мельничука, його українська тематика були досить екзотичними для американського читача. І хоча критика зустріла роман дуже прихильно, особливо відзначивши сторінки стародавнього українського міфу, вигаданого, звичайно, автором і вкрапленого в канву оповіді, Аскольд жартував, що в наступному його романі слів “Україна” й “український” більше не буде. Яке ж було моє здивування, коли я почула початок твору, пропонованого сьогодні читачам “Сучасності”, з уст самого автора під час його зустрічі зі студентами Української літньої школи Гарвардського університету 1996 р.

Аскольд пояснив мені пізніше, що це початок нового роману, який так само може вважатися оповіданням. Головний герой його — хлопчик, очима якого автор дивиться на світ. Він походить із родини українських емігрантів, найцікавішою і найзагадковішою постаттю якої для героя є поет-візіонер Віктор. Мені важко сказати, наскільки глибоко знає Аскольд Мельничук історію української літературної еміграції в Америці, однак у постаті його поета проглядається багато інших, цілком реальних поетів, таких, як Євген Маланюк або Тодось Осьмачка, Олекса Стефанович чи Олег Зуєвський. Загублені в чужому мовному і літературному середовищі, ці люди часто видавалися незрозумілими, для декого навіть смішними — як серед чужинців, так і серед своїх. Доля названих мною реальних письменників була милостивішою хіба лиш в тому, що їх- і ні твори збереглися, хоча тільки сьогодні, мірою вивчення історії української еміграції, стає ясно, як багато документів, листів, рукописів втратило, розгубило, занапастило байдуже оточення.

Від героя Мельничука Віктора не залишилося нічого, окрім туманних спогадів його племінника, котрий розмовляє іншою мовою, не розуміє світу, з якого прийшов Віктор, не втямить змісту уривків його писань, однак відчуває, що в тому світі було щось важливе, суттєве — таке, що не мусило б померти.

Загублений світ, представлений “відомим колись українським поетом”, поступово почав оживати і в прозі самого Аскольда Мельничука, і в його редакторській діяльності. На сторінках “Agni” вже впродовж кількох років друкуються сучасні українські автори. Крім того, Мельничук був одним з упорядників та ініціаторів антології “3 трьох світів: Нова українська література”, яка вийшла в жовтні 1996 р. у видавництві “Zephyr Press” у Сомервілі (містечку, яке є районом Бостона).

Аскольд має ще один дар — приваблювати до себе талановитих людей. Коло його друзів чи не найцікавіше в бостонському літературному середовищі, котре, на загальну думку, є одним з найцікавіших в Америці. Я мала можливість спостерігати це коло один раз майже в повному його складі на презентації роману “Що сказано”, яка відбулася 1994 р. в Бостонському університеті, у приміщенні театру, яким керує Нобелівський лауреат і один з патронів журналу “Agni” Дерек Волкот... Досить сказати, що представляв роман публіці Шеймус Гіні, котрий наступного року, як відомо, отримав Нобелівську премію з літератури. Театр був переповнений. Літературним знаменитостям і просто шанувальникам літератури не вистачало місць у залі, тому в проходах стояв чималий натовп. Ця імпреза остаточно перекреслила для мене популярний в наших краях міф, нібито в Америці літературу не люблять, не читають, а літературні вечори збирають менш як дюжину останніх, поодиноких диваків.

З творами Мельничука і їхніми українськими мотивами поняття “українського” вперше ввійшло в “головну течію” американської літератури (буквально перекладаю поширений термін “mainstream”). Він є не українським письменником “в екзилі”, а американським письменником українського походження, якого, однак, дуже цікавить власне походження й коріння і який майстерно вміє зацікавити, заінтригувати своїми “етнічними” історіями інших. Українськість Мельничука, як можна пересвідчитися з оповідання “Дерево світла”, не пов’язана з історично точними картинами чи деталями українського буття. Збереження історичних чи політичних пропорцій не є метою письменника. Метою є оповідь, вишліфувана стилістично до такої міри, що сама її художня мова стає непомітною; абсолютна легкість звучання художнього тексту — і водночас спроба наблизитися до глибинних, фундаментальних питань життя і творчості сучасного митця. Адже саме митець, письменник залишається у фокусі писань і роздумів Аскольда Мельничука.

На мою думку, за стилем і напрямом роздумів Мельничук є вельми характерним представником найсучаснішої американської прози, яка пережила модернізм, традиціоналізм, постмодернізм і наполегливо шукає природності власного слова і голосу. В цьому сенсі, а так само своїми українськими акцентами, його твори можуть бути цікавим відкриттям для українського читача.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.