Українська література ХХ століття - О. В. Слюніна 2014

Основні риси модернізму
Специфіка світосприйняття особистості ХХ століття. Модернізм в українській літературі

Всі публікації щодо:
Літературознавство

У ХХ столітті письменник уже не є творцем, його визнано лише скриптором, який переписує відомі сюжети й теми на свій лад. Нічого нового вигадати неможливо, усе вже було під сонцем. Про це зазначав ще філософ Павло Флоренський, говорячи, що вся література після Гомера й Гесіода є плагіатом. Такої ж думки дотримувався філософ С. С. Аверінцев: «Ми живемо в епоху, коли всі слова вже сказані». До того ж письменник цієї епохи не є пророком, який спрямовує свій твір проти певних вад людства, він не проголошує істин. Осмислення твору повністю залежить від читача. Література означеного періоду зосереджена на експансії філософських текстів. На відміну від літератури ХІХ століття, літератури доби реалізму, коли письменник намагався подати якомога повніші описи природи, речей, людей, красне письменство ХХ століття наповнене описами роздумів.

До основних ознак модернізму належать такі:

✵ перевага інтуїтивного начала над раціональним, логічним пізнанням. Про це йшлося в роботах зазначених вище філософів, а також про це мовлять і письменники;

✵ психологізм. У творах модерністи приділяли велику увагу до позасвідомих сфер психіки, внутрішньої боротьби ego та alter ago, роздвоєність людського «Я»;

✵ індивідуалізм. У центрі модернового твору знаходилося «Я» авторове, читачеве або героєве;

✵ символізм. Саме символ ставав основним знаряддям пізнання й відтворення реальності;

✵ елітарність. Модернізм — мистецтво обраних, а не широких верств, як наприклад, народництво. Іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет зазначає: «Модерністське мистецтво має маси проти себе, і воно завжди буде мати їх проти себе. Воно за своєю суттю чуже народові й більш того, воно вороже народові». Ідеться про те, що мистецтво модернізму повинно бути мистецтвом людей освічених, мистецтвом еліти (винятком із цього правила є експресіонізм). Отже, модерністи орієнтувалися на задоволення потреб інтелігентного читача. М. М. Коцюбинський зауважував, що читач «в останні часи значно виріс», а обмеження сфери творчості «переважно, селом, сільським побутом, етнографією, селянином, обставинами його життя, його нескладною здебільшого психологією» звужує фантазію й не задовольняє потреб такого читача. До того, «вихований на кращих зразках сучасної європейської літератури, такої багатої не лише на теми, але й на свободи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й од рідної літератури ширшого поля обсервації, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної якоїсь верстви суспільності»;

✵ примат (перевага) форми над змістом. Цей параметр успішно реалізували представники авангардистських напрямів модернізму, зокрема, футуризму, дадаїзму, кубізму, адже для експресіонізму та імпресіонізму категорія змісту є також важливою;

✵ заперечення художніх принципів реалізму й натуралізму. Модерністи бачили й прагнули зображувати світ інакшим, ніж реалісти, не віддзеркалювати чи наслідувати дійсність, але також модернізм не приймає й романтичної втечі від реальності. Так, американський учений Дж. Міллер наголошував на тому, що «модернізм є бунтом проти реалізму, але не проти реальності». Модерністи вважали, що мистецтво не повинне проникати в низьку дійсність, воно повинно творити нову. Реальність у межах модернізму є ірреальною, метафізичною, такою, яку неможливо пізнати. Справжню реальність варто шукати в потоці свідомості, що виникає в людини, коли вона стикається із зовнішніми подіями. Саме вони викликають переживання. Потік свідомості найчастіше передається завдяки внутрішньому мовленню персонажів (їхніх «внутрішніх монологів»). Зазвичай це синтаксичні конструкції невласне прямої мови, здогаданої прямої мови, що експлікують переживання, спогади, роздуми. Наприклад, у М. М. Коцюбинського є чимало оповідань, де він використовує цей прийом («Хо», «Fata Morgana», «В дорозі», «Ціпов’яз» тощо). В. В. Фащенко виокремлює у творах письменника три типи внутрішніх монологів (монолог - роздум, монолог-мрія, монолог-спогад), серед яких домінують монологи- роздуми, у яких герої намагаються відшукати правильний шлях, заглиблюються в себе, визначають свою поведінку. Так чинить героїня оповідання «Пе-Коптьор» Гашіца, яка опинилася в ситуації відчаю, страху, коли її покинув коханий. Саме ця ситуація й зумовлює виникнення внутрішнього монологу з недомовленістю, стрибками в роздумах — переривчаста течія думок відбиває природний стан психіки, природний наплив почуттів: «О! Щось іде... Це, певне, він... Ні, хтось інший пройшов стежкою у село... Вона скаже йому, що вже годі відкладати сватання... годі дурити її... Здається, Йон іде... Ах, Боже!.. Коли ж він прийде?.. Вже пізно... А їй конче, конче треба, щоб прийшов і довідався, що незабаром... Ай, сором, як вона це скаже?.. А треба, бо тоді він напевне відкинеться від Домніки та пришле старостів... Але чому він не йде?.. Невже не прийде?.. Що це — півні співають?...».

Модернізм намагається використовувати елементи безглуздого, неправдоподібного, однак це ірреальне відбувається зазвичай у досить тривіальній обстановці. При цьому фантастичне оформлюється так, неначе йдеться про найприроднішу річ у світі, що не викликає подиву. Це яскраво продемонструвала творчість Ф. Кафки (наприклад, «Перевтілення»). В українській літературі яскравим прикладом може слугувати химерна проза.

На творчість модерністів поширюється іронія, тому можна часто натрапити на пародійні твори.

Модернізм знайшов своє вираження в кількох напрямах, серед яких імпресіонізм, символізм, неоромантизм, екзистенціалізм та авангардистські течії — футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, абстракціонізм, кубізм. Розгляньмо більш детально ті напрями, які яскраво були представлені на теренах сучасної України.