Українська література ХХ століття - О. В. Слюніна 2014

Літературні угруповання початку ХХ століття
Літературний процес 20-х - 30-х років ХХ століття

Всі публікації щодо:
Історія літератури

«Гарт» «Гарт» становив собою спілку українських пролетарських письменників. Організацію було засновано 1923 року з ініціативи Василя Еллана-Блакитного. Центральне бюро спілки знаходилося в Харкові, але існували й філії в Києві та Одесі. До «Гарту» входили І. Д. Дніпровський, М. Г. Йогансен, Г. М. Коцюба, А. П. Любченко, В. Л. Поліщук, П. Г. Тичина, Микола Хвильовий та інші. Основою для письменників мала стати «марксівська ідеологія й програмові постулати комуністичної партії», як про це мовилося у статуті організації. Незадовго до смерті Василя Еллана -Блакитного більшість митців вийшла зі складу спілки й організація фактично самоліквідувалася.

ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). 1926 року керівник «Гарту» Василь Еллан-Блакитний захворів і спілка розпалася. Натомість, з ініціативи Миколи Хвильового, була створена організація під назвою ВАПЛІТЕ. Назва «академія», на думку членів угруповання, мала зобов’язувати авторів ретельно й відповідально ставитися до творення нового мистецтва. Ваплітянці поважали класику, вимагали від авторів високої майстерності, прагнучи піднести українську літературу на вершини світового мистецтва: «Ми визнаємо українське відродження за необхідний і неминучий етап» (Микола Хвильовий). Представники ВАПЛІТЕ закликали боротися з неуцтвом, графоманією. З огляду на це до лав угруповання вступити було досить складно. Ваплітянці видавали власний журнал, що називався за іменем організації.

ВАПЛІТЕ дотримувалась офіційних вимог комуністичної партії, однак у питаннях літературної політики займала незалежну позицію й підтримувала тезу про творення нової української літератури на засадах утвердження кращих здобутків європейської культури.

До складу ВАПЛІТЕ входили Михайло Яловий (президент), М. Г. Куліш (пізніше очолював організацію), Микола Хвильовий — ідейний керівник угруповання, Г. Д. Епік, М. Г. Йогансен, О. І. Копиленко, А. П. Любченко, О. А. Слісаренко, Ю. К. Смолич, П. Г. Тичина та інші.

28 січня 1928 року організація саморозпустилася через переслідування партійними органами.

«Плуг». Інші цінності сповідували представники літературної організації «Плуг». Це угруповання виникло в Харкові в березні 1922 року як спілка селянських письменників. Очолював угруповання С. В. Пилипенко. Активними членами спілки були В. З. Гжицький, А. В. Головко, Г. Д. Епік, Наталя Забіла, О. І. Копиленко, П. П. Панч, І. Ю. Сенченко та інші. Видавали журнал «Плужанин», а також часопис «Плуг». Плужани акцентували увагу на тому, що завданням письменників має бути боротьба з міщанською ідеологією серед селянства, а також залучення широких верств населення до активної творчості. До «Плугу» радо приймали нових членів, представники організації часто проводили масові вечори, на яких зачитували твори, обговорювали нові мистецькі явища. Плужани показували життя українського села у світлі настанов компартії, захищали тезу про перевагу змісту над формою. Під час літературної дискусії «Плуг» зазнав жорсткої критики за «масовім», а слово «плужанин» стало синонімом провінційної обмеженості, низького художнього рівня, адже до «Плугу» приймали не лише талановитих митців, а й письменників малоздібних. Після 1931 року «Плуг» перейменували на Спілку пролетарсько-колгоспних письменників, а 23 квітня 1932 року постановою ЦК ВКП(б) організацію було ліквідовано.

«Ланка — Марс» (Майстерня революційного слова). До складу цієї організації входили Б. Д. Антоненко-Давидович, Г. М. Косинка, Т. С. Осьмачко, В. П. Підмогильний, Є. П. Плужник. Літературне об’єднання було засноване в Києві 1924 року під назвою «Ланка», а 7 листопада 1926 року здобуло назву «Марс». Письменники проголошували своїми завданнями правдиво відображати добу, боротися проти графоманства, зарозумілості в літературі, а також допомагати одне одному, захищати авторські права. Члени організації описували незахищеність особистості, писали про самотність людини. У цьому виявлялася спрямованість на експансію філософії екзистенціалізму. Відчуття приреченості, самотності, абсурдності світу є домінантними темами, наприклад, В. П. Підмогильного («Невеличка драма», «Місто», «Повість без назви»). Усі представники угруповання (за винятком Марії Галич) були репресовані.

«Нова генерація» була організацією українських футуристів. Як більшість представників авангардистських напрямів, члени «Нової генерації» оголосили курс на деструкцію мистецтва. Вони заперечували естетичні традиції минулого, прагнули епатажу. До лав «Нової генерації» входили лідер українського футуризму М. В. Семенко, а також М. П. Бажан, О. А. Слісаренко, В. Л. Поліщук, Гео Шкурупій та інші. Представники угруповання боролися проти психологізму, традицій у змалюванні художніх образів. 1931 року «Нова генерація» припинила своє існування.

ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) вважалася найбільшою літературною організацією (1927-1932). Вона була заснована з ініціативи комуністичної партії задля гуртування письменників різних народів. До лав ВУСПП увійшли представники всіх літературних організацій: В. М. Сосюра, Наталя Забіла, Д. Ю. Загул, Іван Ле, Л. С. Первомайський та багато інших.