Микола Зеров - Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка - О. Баган 2005

Хронологічна канва шевченківської біографії
Українське письменство XIX ст.

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Лекція XXVII

Тарас Шевченко народився в селі Моринцях на Звенигородщині 25 лютого ст.ст. 1814 року в сім’ї кріпака. Через два роки по його народженні вся сім’я переїхала з Моринців (батьківщина матері поета) до села Кирилівки, звідки родом були Шевченки-Грушівські (як писалися вони в документах XVIII в.).

Села Моринці і Кирилівка на початку XVIII в. належали до «ключа» княгині Яблоновської. В кінці століття села ці дісталися небожеві Потьомкіна Василеві Енгельгардтові, а від Василя Енгельгардта перейшли коло 1830 р. його синові Павлові Васильовичу. В кінці 50-х років, перед селянською емансипацією, Кирилівкою володів Флорковський.

Для Шевченка не пройшло безслідно те, що Звенигородщина була тереном широкого гайдамацького руху 1768 p., т.зв. Коліївщини. Дід Шевченків Іван брав участь в рухові, тож від нього в дитинстві майбутній поет наслухався оповідань про гайдамаччину, сприймаючи ті останні судороги поспільства, що рвалося назустріч гаслам селянської революції XVIII в., як «славу козачу». Відома картина з епілогу «Гайдамаків» («Бувало, в неділю, закривши Мінею») показує, як доходила й передавалася Тарасові усна народна традиція про коліїв 1768 р.

Мати Шевченкова умерла влітку 1823 p., а року 1825 умер і батько. Наука Шевченкова розпочалася старосвітським звичаєм у бакаляра; знав їх Шевченко двох послідовно: Василя Губського та Петра Богорського (в Кирилівській приходській школі). Від останнього втік до містечка Лисянки, і на тому його шкільна освіта скінчилася. У Лисянці пробував він пристати учнем до диякона-маляра, а потім намагався влаштуватися у такого ж «богомаза» в селі Тарасівці. Року 1829, з наказу старого Енгельгардта, увійшов до складу «Гвардії» його сина Павла Васильовича. Спочатку Шевченко мав проходити кулінарну науку, але, видимо, не виявив здібностей, і вже восени 1829 р. його відправлено до молодого дідича у Вільну за козачка.

Молодий Енгельгардт («русский немец», як називає його Шевченко) був людиною сухою, черствою, але діяльною, неспокійною. Шевченко з Вільни попав у складі його «дворні» до Варшави. У Варшаві він ходив учитися до портретиста Лампі. Під час листопадового повстання 1830 р. (Енгельгардт був у Петербурзі) Шевченка разом з іншими дворовими людьми відправлено обозом до Петербурга. У Вільні, «дорогій серцю» поета «по воспоминаниям», і у Варшаві Шевченко вивчив польську мову, якою орудував цілком вільно. Є відомості, що у Варшаві він пережив якесь сердечне захоплення.

В Петербурзі, де Шевченко опинився на початку 1831 p., його віддано («законтрактовано») на чотири роки до «живописных дел» цехового майстра Ширяєва.

Наприкінці перебування Шевченкового у Ширяєва він познайомився з художником Іваном Максимовичем Сошенком. По одній версії, яку передає Чалий, Сошенко, тоді учень Академії мистецтв, дізнався про Шевченка від родича Ширяєва, що навідувався до Академії, і сам запросив малярського учня до себе. По другій версії, зустріч Сошенка з Шевченком сталася в Літньому саду, вночі, коли Шевченко зарисовував садові статуї до альбому. До цієї версії належать оповідання П. Г Лебединцева («К. Ст.». - 1882. - Ч. IX), почуте з уст Сошенка, та оповідання самого Шевченка (в автобіографічному «Художнике» та в листі до редактора «Народного чтения»).

Через Сошенка Шевченко входить до гуртка учнів, що оточує Карла Брюллова. В артистичному колі виникла думка про визволення його з кріпацької неволі. Професор Венеціанов договорився з Енгельгардтом за 2.500 карбованців асигнаціями, а гроші на викуп дав Жуковський, пустивши свій портрет пензля Брюллова в лотерею межи членами царської фамілії. На згадку про день визволення - 22 квітня 1838 - Шевченко присвятив Жуковському поему «Катерина».

«С того же дня, - пише Шевченко в автобіографічному листі 1860 р., - начал он посещать классы Академии художеств и вскоре сделался одним из любимых учеников-товарищей великого Карла Брюллова».

Торкнувся цієї пори Шевченко і в своєму «Журналі», в одному з прекрасних ліричних його відбігів. «Из грязного чердака» «грубого мужика-маляра» він «на крыльях перелетел в волшебные залы Академии художеств...» «В мастерскую величайшего живописца нашего века...» «И что же я делал? чем занимался в этом святилище? Странно подумать, я занимался сочинением малороссийских стихов, которые впоследствии такой страшной тяжестью упали на мою убогую душу. Перед его дивными созданиями я задумывался и лелеял в своем сердце Кобзаря и своих кровожадных гайдамаков. В тени его изящно-роскошной мастерской, как в знойной дикой степи Надднепрянской, передо мною мелькали мученические тени наших бедных гетманов. Передо мною расстилалась степь, усеянная курганами. Передо мной красовалась моя прекрасная, моя бедная Украина во всей непорочной меланхолической красоте своей. И я задумывался, я не мог отвести своих духовных очей от этой родной чарующей прелести. Призвание и ничего больше!»

Початок літературної діяльности Шевченка звичайно відносять до року 1838. В автобіографічному листі до редактора «Народного чтения» Шевченко заявляє, що «первые литературные опыты его начались в том же Летнем саду в светлые безлунные ночи» (тобто ще p. 1837). Єдиним видрукуваним із тих ранніх творів Шевченко називає баладу «Причинна».

Перші роки академічного життя Шевченка доволі повно відбилися в повісті «Художник». Шевченко вчиться французької мови, перечитує історичні книжки (історія всесвітня й українська), студіює (можливо, шукаючи матеріялу для художніх композицій) Біблію та Гомера. Образ Єзекіїла - пророка над полем, засіяним сухими кістками, саме з композиційної вправи маляра (див. «Художник») переходить до літературного твору («Іван Гус»). З Брюлловим він оглядає Ермітаж, одвідує картинні галереї; він в курсі художньої хроніки столиці.

До літа й осені 1843 відноситься перша подорож із Петербурга на Україну; його знайомство з Кулішем; його поява на балу в Мусівці у Вольховської 29.VI. разом з Гребінкою, поява, прекрасно описана у Афанасьєва-Чужбинського; початки його приятельства з мочемордами, і, нарешті, його перебування в Яготині.

В лютому 1844 р. він відбуває подорож із Петербурга в Москву; по весні 1844 р. в Петербурзі пише поему «Сон». До 1844 р. Кониський відносить другу подорож на Україну. Новий рік 1845 поет зустрічає в Петербурзі; в березні 1845 р. він дістає диплом вільного художника і зразу ж виїздить на Україну, де й зостається до свого арешту 5 квітня 1847 року.

Подорож Шевченка на Україну через Москву та Орел, на думку Кониського, описана в повісті «Капітанша». Його правобережний маршрут улітку 1845 р. в загальних рисах відданий у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Літо й осінь 1845 р. минають у роз’їздах по правому й лівому березі Дніпра.

Осінь і зима 1845 були, видимо, часом найбільшого творчого піднесення Шевченка як поета. Протягом двох з половиною місяців Шевченко пише (докінчує, дописує, збирає) найвидатніші свої речі, що творять його славу як поета громадянського. «Єретик» («Іван Гус») має дату 16.X, присвята Шафарикові - 21.X; містерія «Великий льох» датована 21.X; «Давидові псалми» - 19.ХІІ; ліричні поезії «Минають дні» та «Три літа» - 21.XII. і 22.ХІІ. і, нарешті, «Заповіт», яким закінчено альбом «Три літа», має дату 25.XII.1845. Сюди належать ще «Наймичка» - 13.XI, «Кавказ» - 18.ХІ, «Посланіє» - 14.XII, «Холодний яр» - 17.ХІІ. Навіть припускаючи, що частина цих дат - дати переписаних творів, задуманих і зложених раніше, або відносяться до останніх номерів циклу (наприклад, в «Давидових псалмах»), - ми маємо перед собою якийсь вихор творчости, щось таке, що ні до, ні після з Шевченком не траплялося.

Дальші хронологічні дати Шевченкового життя зв’язують його з київським Кирило-Мефодіївським гуртком. Повесні і влітку 1846 р. Шевченко живе в Києві, виїжджаючи тільки на археологічні розкопування та етнографічні обслідування, зарисовуючи «достопримечательности». Під цей час він вичитує Костомарову поезії своїх «Трьох літ», що справляють на молодого вченого враження надзвичайної сміливости. «...Муза Шевченко раздирала завесу народной жизни. И страшно, и сладко, и больно, и упоительно было заглянуть туда». Зустрічається Шевченко і з професором Духовної академії Віктором Аскоченським, істориком Академії, пізніше реакційним журналістом. Петербурзьке вільнодумство «свободного художника» лояльному провінціялові видалося ще страшнішим, ніж Костомарову, і він уже тоді страхає Шевченка перспективою солдатчини. На початку січня 1847 р. Шевченко виїздить із Києва на Борзенщину; 22 січня бояринує на весіллі Куліша; 1 лютого 1847 р. пише листа до Костомарова з інформаціями про Куліша, Білозерського та згадкою про братство; 2 чи 3 квітня виїздить із Седнева в Київ. А 5 квітня на перевозі під Києвом його арештовують і притягають до слідства в кирило-мефодіївській справі.

Перевезений до Петербурга і допитуваний у III відділі, Шевченко був висланий в Оренбург 30 травня 1847 року, а 22 червня того ж року марширував у складі 5-го батальйону Оренбурзького корпусу в Орській кріпості. В Орській кріпості він пробув до травня 1848, коли був перечислений до 4-го батальйону і відправлений з освіченим морським офіцером лейтенантом Бутаковим в Раїм, тобто на береги Аральського моря. Зиму і початок весни 1849 р. Шевченко прожив у Кос-Аральському форті, до Оренбурга вернувся лише 1 листопада 1849 р.

Шевченкове перебування в Оренбурзі скінчилося новою справою (справа Сергія Левицького та магістра Головка, про що докладніше в статті Михайла Новицького у першому збірнику «Шевченко та його доба»). Вияснено було, що, всупереч наказам, Шевченко користується різними пільгами (має цивільний костюм, малює, пише), і новим розпорядженням військових властей поета переведено до 1-го батальйону, дві роти якого стояли в Новопетровській фортеці (нещодавно перед тим заснованій) на півострові Мангишлаку, на східному березі Каспійського моря.

У Новопетровському Шевченко пробув більше шести з половиною років (з 17.Х.1850 по 2.VIII. 1857 p.). Атмосфера фортеці та обставини тамтешнього перебування там прекрасно схарактеризовані в «Журналі» поета. «Журнал» являється головним джерелом нашим і для характеристики Шевченка в Нижньому Новгороді (20 вересня

1857 - 8 березня 1858 p.), де поета затримано, бо він вибув з Новопетровського, не діждавшися наказу про відставку. Новопетровський начальник Шевченків Усков помилково видав йому квиток до Петербурга, а поетові було заборонено в’їздити до столиці. Поки з’ясували справу в Оренбурзі, приятелі поета (особливо віце-президент Академії мистецтв граф Ф. Л. Толстой) клопоталися про дозвіл йому жити в Петербурзі. Минуло цілих півроку, поки, нарешті, 27 березня 1858 р. Шевченко прибув до столиці.

Петербурзьке перебування Шевченка перервано було подорожжю на Вкраїну (3.VI.-7.IX.1859), під час якої Шевченко відвідав рідних у Кирилівці, побував у Симиренків у Городищі, був заарештований у зв’язку з «блюзнірськими» розмовами в Межирічі і, проживши з кінця липня до середини серпня в Києві, виїхав до Петербурга. На рік 1860 припадають турботи Шевченка, зв’язані з купівлею землі на Київщині, над Дніпром, плани одруження, а також початок хвороби, що звела його в могилу 26.11.1861 р.

Похорони Шевченка описано в статті Л. М. Жемчужникова («Основа». - 1861. - Ч. III). Матеріяли про перевезення тіла на Україну і відгуки на смерть знаходимо у ч.VI «Основи» за 1861 рік, у біографії Чалого і в доповненнях до неї П. Г. Лебединцева («К. Ст.». - 1882. - Ч. IX). Про велике враження від Шевченкового похорону розповідають і російські письменники (напр., С. Терпигорєв-Атава). Некрасов відзначив смерть Шевченка відомим віршем «Не предавайтесь особой унылости»; невдоволені рядки про перевезення на Україну Шевченкової домовини, «сопровождаемой двумя ассистентами», знаходимо в «Воспоминаниях» Фета (I, 367).