Микола Зеров - Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка - О. Баган 2005

Творчість Шевченка. «Кобзар»
Українське письменство XIX ст.

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Лекція XXVIII

Готуючи перед смертю видання своїх творів, Шевченко гадав назвати збірник: «Поезія Тараса Шевченка». Назва «Кобзар», «Чигиринський Кобзар», видимо, асоціювалась у нього з його раннім творчим набутком, найбільше зв’язаним з народною поезією. Проте читач «масовий» знав поета як автора «Кобзаря» 1840 р. та «Чигиринського Кобзаря» 1844 р., і видавці дорожили традиційною назвою. Вже перше з пізніших видань Шевченкового збірника поезій «коштом Платона Симиренка» в січні 1860 р. вийшло під цією назвою; її дотримувався й Костомаров у редактованому ним кожанчиковському виданні (1867), і київська Громада у двотомовому празькому (1876), і - називаючи тільки найавторитетніші з видань - В. Доманицький, що редагував віршовані українські тексти Шевченка у виданні Благодійного товариства (1907-1908). Так слово «Кобзар» і стало за означення всієї української віршованої спадщини Шевченка.

При перегляді хоча б «Кобзаря» Доманицького віршована спадщина Шевченка вражає своєю хаотичністю та невпорядкованістю. Поряд з текстами викінченими друкуються невикінчені варіянти того ж самого (порівн. «Плач Ярославни»); вірші, що мають, видимо, значення якогось поетичного підсумку (наприклад, «Три літа», «Заповіт»), губляться серед інших текстів; поруч з поемами друкуються відкинені автором їхні частини (пор. «Во Іудеї во дні они», що, видимо, було забракованим початком «Марії») і т. д. Тим часом хаотичність у подаванні віршового матеріялу ніколи не була рисою самого автора. Шевченко прекрасно розумів, що таке збірка поезій, і певні зусилля прикладав, щоб надати їй суцільности; умів подати першу поезію збірки, як ключ до неї, умів замкнути збірку сильною та ефектною кінцівкою. «У поета, - пише один з найновіших редакторів, - була характерна для нього, а для нас надзвичайно цінна звичка збирати свої вірші в окремі книжечки-альбоми, об’єднувати їх у певні цикли». «Непосидливе життя вільного художника на Україні та в Петербурзі примушує поета швидко вписувати свої поезії в збірні зшитки, бо чернетки розгублювались». Так зложилася збірка «Три літа» (1843-1845). Та сама практика характерна і для пізнішої доби. Коли «треба було в неволі ховатися з віршами», Шевченко «мережає» маленьку книжечку - так складається альбом невільницької лірики, що обіймає роки 1847-1850.

Таким чином, «Кобзар» Шевченків у нинішньому його вигляді - це, по суті, конгломерат різних, часом дуже одмінних своїм характером і тоном збірок.

Вперше ці складові частини виділено у двотомовому виданні «Поезій Шевченка», що увійшли в «Літературну бібліотеку «Книгоспілки» (редакція акад. С. Єфремова та M. M. Новицького). Зазначимо всі «альбоми» та «збірні зшитки» по цьому виданню.

I. «Чигиринський Кобзар», що містить в собі «Кобзар» 1840 p., поему «Гайдамаки» та речі, написані пізніше, кінчаючи 1842 р. Перед нами засновані на народних віруваннях балади, історичні поеми, пісні та медитативні елегії («думи»), витримані в народнопоетичному дусі (Т. І. - С. 1-198).

II. «Три літа», велика збірка, що обіймає майже все, що становить славу Шевченка як поета громадського. Розпочинається вона поезією «Розрита могила», містить у собі «Чигирин», «Сон» («У всякого своя доля»), містерію «Великий Льох», «Суботів», «Кавказ», «Посланіє», «Холодний яр». Наприкінці йдуть повні неспокою елегії («Минають дні», «Три літа»), а замикає її «Заповіт» (Т. І. - С. 199-364).

III. Відділ, у виданні Єфремова-Новицького не названий. Складається він з трьох речей: «Лілея», «Русалка» та «Осика». З них перші дві - балади, третя - поема. Писані вони в роках 1846-1847. («Осику» подано і в пізнішій редакції: «Відьма». - 1858 p.).

IV. «В казематі» - тринадцять поезій, писаних у петербурзькому ув’язненні і присвячених «Моїм соузникам» (Т І. - С. 417-442). Це невеличка збірка, об’єднана понурим настроєм, характерним як для віршів суто ліричних («Костомарову», «Понад полем іде», «Мені однаково»), так і для поезій баладного характеру («Ой три шляхи широкії», «За байраком байрак»). Один із віршів «Згадайте, братія моя» (чотирнадцятий в хронологічному порядку), писаний в Орській кріпості, являє собою немов ключ до всього збірника. Серед усього циклу впадає в око восьмий вірш - «Садок вишневий коло хати». В ланцюгу смутних елегій та балад ця ідилічна картина видається якимсь сонячним променем у вогкій тюрмі, поетичною перемогою над обставинами тюремними, - і тільки в циклі, поряд з «Косарем» («Понад полем іде»), відчуваєш у ній сильну ліричну течію.

V. «Невольнича муза» обіймає весь віршований добуток 1847-1850 pp. При ближчому розгляді в ній розрізняєш чотири цикли (по числу років). Альбом 1847 р. починається поезією: «Думи мої, думи мої! Ви мої єдині!» До нього входять поема «Княжна», посланіє «А. О. Козачковському» та «Сон» («Гори мої високії»). Альбом 1848 р. відкривається вступним віршем «А нумо знову віршувать». До нього входять поеми: «Варнак», «Царі», «Титарівна», «Марина», балади: про дві тополі («Коло гаю в чистім полі») та про лукаву Катерину («У тієї Катерини»), і цілий ряд пісень. Третій рік, 1849, бідніший добутком, ніж два попередні. Перша його поезія «Неначе степом чумаки» кінчається посиланням на попередній поетичний досвід:

Та вже ж нехай хоч розіпнуть,

А я без вірші не улежу.

Уже два года промережав

І третій в добрий час почну.

В році 1849 знаходимо поему «Сотник» і найкращі з ліричних поезій, писаних під час бутаковської експедиції («За сонцем хмаронька пливе»).

Збірка 1850 року знову невелика, позначена вже Оренбургом, містить у собі набуток першої половини року, до Шевченкового арешту, що закінчився засланням до Новопетровського. На її початку читаємо вірш «Лічу в неволі дні і ночі» (одну з найкращих ліричних поезій, написаних у засланні); тут же поема «Петрусь», елегії «Огні горять» та «Якби ви знали, паничі».

Всі чотири збірки обіймають половину другого тому поезій у книгоспілчанському виданні Єфремова-Новицького (с. 1-277).

VI. Поезії 1857-1861, писані в Нижньому Новгороді та в Петербурзі, редактори книгоспілчанського видання вводять як окремий відділ під назвою «Після заслання». Він порівнюючи невеликий і, по виключенні матеріялу неопрацьованого, обіймає у виданні коло 115 сторінок. Деякі з поезій цього відділу, друковані в «Основі» по смерті поета, дістали були редакційну назву «Передсмертні думи». З поем до цього відділу входять написані р. 1857 «Неофіти» тар. 1859 - «Марія». В цій послідовності збірок-циклів ми й приглянемося до поезій Шевченка.