Усі уроки української літератури 10 клас І семестр Профіль — українська філологія - 2018

Творчість І. Франка в загальноєвропейському і світовому контекстах - УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ст. МОДЕРНІЗМ. ТВОРЧІСТЬ І. ФРАНКА

Мета: познайомити учнів з Франком-європеїстом, популяризатором українства у світі; розвивати усне мовлення, вміння відстоювати свою думку, шукати інформацію з певної теми у різних джерелах; виховувати гордість за діячів культури України, повагу до особи І. Я. Франка.

Обладнання: портрет І. Я. Франка, фільм про Івана Франка. (https://www.youtube.com/watch?v=HCgkogpNihQ. Про письменника розповідає Вячеслав Вакарчук).

Тип уроку: урок-аукціон.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Перегляд фільму про Франка (14 хв)

2. Бесіда з учнями

Ø Назвіть приблизну кількість творів, написаних І. Франком. (Майже 6000 творів)

Ø Скільки іноземних мов знав письменник? (14)

Ø У яких галузях інтелектуальної праці відзначився Франко? (Івана Франка називають титаном думки і праці. Він був і визначним ученим, літературознавцем, критиком, фольклористом, етнографом, полум'яним публіцистом і громадським діячем.)

Ø Як був відзначений внесок українського митця у світову культуру? (Всесвітньо знаний поет, прозаїк, драматург, публіцист, перекладач й видатний вчений був номінований на Нобелівську премію за 1916 рік. На здобуття Нобелівської премії в галузі літератури його кандидатуру з-поміж двадцяти дев'яти письменників запропонував доктор Гарольд Г'йорне з Упсали, міста на сході Швеції. „Таке відзначення доктора Івана Франка Нобелівською премією матиме велике значення не тільки для України, а й для всієї Перебігної і Центральної Європи”.)

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Слово вчителя. Визнання прийшло до І. Франка ще за життя. Святкування 25-річного та 40-річного ювілеїв літературної діяльності Каменяра свідчили про велику популярність його серед народу. У 80-90-ті роки Іван Франко був для молоді тим, ким Тарас Шевченко у 50-ті роки. Широко відзначався 40-річний ювілей літературної і громадсько-політичної діяльності Великого Каменяра в Чернівцях.

Наприкінці життя Франко був уже загальновизнаним корифеєм науково-літературного життя Західної України. На смертному ложі, знеможений і приречений, він скаже: „Скрізь і завжди у мене була провідна думка — служити інтересам мого народу і загальнолюдським поступовим ідеям. Тим двом провідним я, здається, не споневірився досі і не споневірюся, доки мого життя”.

Твори І. Франка перекладені 60 мовами народів світу і видані в 50-ти томах. Успішно працює перший на американському континенті музей Івана Франка у Вінніпезі. У Канаді в 1986 році і 1987 році пройшли Франківські читання за участю письменників-франкознавців України.

Усе вищесказане свідчить про те, що творчість І. Франка має не тільки загальноукраїнське значення, а й загальноєвропейське і навіть світове.

Ви підготували запитання з теми уроку, знайшли інформацію з теми уроку. Отже, почнемо.

IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вибір експертної групи шляхом таємного голосування

2. Ознайомлення з „лотами” — питаннями, які записані на дошці

1. Франко-публіцист європейського масштабу

2. Творчість І. Франка в загальноєвропейському контексті

3. Франко-перекладач

4. Франко — представник української культури в Європі

3. „Продаж” „лотів”. Працює заздалегідь підготовлений відучий-аукціоніст

(Після кожного виступу можливі виступи-доповнення, уточнення та виступ представника експертної групи, який визначає: „куплений” чи „не куплений” „лот”.)

Творчість І. Франка в загальноєвропейському контексті

І. Франко — той, кого серед українських діячів культури з найбільшим правом можна назвати — європеїстом. За словами О. Пахльовської, одним із головних історичних вузлів його діяльності, розв'язання яких зробило його великим стратегом національної культури,— була послідовна і цілеспрямована європеїзація української культури загалом, прилучення її до тем і моделей загальноєвропейського і світового літературного процесу.

Творчість І. Франка, самобутна, народна, водночас споріднена з явищами, які спостерігалися в європейській літературі кінця ХІХ століття. Це стосується як поезії (цікаві експерименти із уведенням у поезію оповідних форм („Галицькі образки”), розробка жанру філософської поеми („Мойсей”, „Каїн”), так і у прозі та драматургії (вдосконалення засобів психологізму „Лель і Полель”, „Урадене щастя”, „Перехресні стежки”, внесок Франка у світову новелістику („Сойчине крило”).

Новаторські тенденції, які чітко визначилися в європейській літературі, позначилися і на творчості Франка. Ідеться, перш за все, про вплив модернізму.

У своїй письменницькій діяльності та як мислитель І. Франко завжди орієнтувався на європейські масштаби. Можна с повним правом стверджувати, що своєю творчістю, літературознавчою діяльністю він підтримував якісний рівень духовних надбань українства.

Франко-перекладач

Як відомо, Іван Якович володів 14 мовами і всією своєю діяльністю прагнув передати найкращі духовні скарби різних епох і народів. Ніхто — ні до Франка, ні після нього в Україні не здобувся на такий широкий розмах майстерної перекладацької діяльності. Живучі і творячи в Австро-Угорській імперії, майстер слова перекладав українські твори іноземними мовами, писав наукові розвідки, будучи невтомним будівничим української європейської культури, закладав міцний фундамент для системного міжкультурного діалогу. „Тільки те, що здобудемо своєю працею,— писав І. Франко,— те буде справді наше надбання; і тільки те, що з чужого культурного добра присвоїмо собі також власного працею, стане нашим добром. От тим-то я старався присвоювати нашому народові культурні здобутки інших народів і знайомити інших з його життям”.

Франко — представник української культури в Європі

І. Франко співпрацював і листувався з передовими вченими Європи: дослідником К. Федерном, теологом і видавцем грецького Нового Завіту Е. Нестлє, адвокатом і політиком Е. Фюртом, основоположником візантології в Німеччині К. Крумбахером.

Під час підготовки докторської дисертації у Віденьському університеті І. Франко знайомиться з такими видатними вченими, літераторами й журналістами, отримує запрошення з австрійських і німецьких літературних, наукових та етнографічних журналів. За посередництвом німецької мови він починає друкувати, крім публіцистичних статей, численні огляди української літератури, інформує європейського читача про її розвиток, популяризує кращі твори українських письменників.

У Відні він виголошує кілька рефератів про загальнослов'янські літературні проблеми: „До переказу про квітучу палицю короля Пржемислава”, „Про Варлаама і Йоасафа”, „Легенди про Магомеда у слов'ян”, які схвально оцінив професор Віденьського університету В. Ягич. Чільне місце у цих працях автор відводив українській літературі як одній із ланок загальнослов'янської літературної історії.

Після захисту докторату І. Франко активно долучається до німецькомовного культурного життя. На межі ХІХ-ХХ ст. вважав австрійський літературознавець Г. Витрценс, він був найвідомішим і найактуальнішим критиком і полемістом на віденській культурній арені. Після створення „Літературно-наукового вісника” сприйняття і осмислення української літератури на тлі інших європейських літератур, враховуючи німецькомовні, стає для І. Франка елементом літературознавчого мислення.

Від 80-х років ХІХ ст. і донині І. Франко залишається найвидатнішим дослідником, невтомним перекладачем, видавцем і популяризатором спадщини Т. Шевченка. 1882 р. І. Франко почав перекладати німецькою мовою твори Т. Шевченка „Неофіти”, „Марія”, „Кавказ”, „Сон”, „Перебендя”, „Заповіт”, „Світе ясний”, „Н. Костомарову”, „О люди, люди небораки” та ін. Справа поширення творчості Т. Шевченка серед європейських народів набуває для І. Франка особливої ваги.

Окремо треба сказати про роль у популяризації української літератури серед європейського читача на рубежі століть віденського журналу „Ruthenische Revue” (1903-1905), згодом „UkrainischeRundschau” (1906-1916). Навколо цього видання об'єдналися діячі української та зарубіжної культури (Р. Сембратович, І. Франко, О. Кобилянська, О. Попович, В. Кушнір, М. Мочульський, О. Роздольський, О. Грицай, А. Бош та ін.). Журнал подавав широку картину духовного розвитку українства (література, наука, фольклор, музика, живопис, політичне та культурне життя), зосереджуючи свою увагу на визначних постатях.

І. Франко відзначає, що на сторінках видання порушено добру справу: ознайомлення європейської громадськості з кращими здобутками української літератури в перекладах.

Франко-публіцист європейського масштабу

Від початків своєї журналістської і наукової діяльності (1876 рік) І. Франко творив у різних жанрах, писав для різних соціальних верств, формував різнорівневі інтелектуальні та ідеологічні системи. Він був і літературним критиком, і культурологом, есеїстом, політологом, ідеологом, пропаґандистом, соціологом, демографом, економістом, перекладачем, популяризатором, організатором цілої низки видань. В усьому цьому виявився його надзвичайний хист публіциста, який аналізує, критикує, відстоює, полемізує і накреслює ідейні обрії для нових здобувань і звершень.

Особливу увагу слід звернути на Франкову польськомовну критику і публіцистику.

Паралельно із польськомовною творчістю для І. Франка цілком органічним було творення німецькою мовою, життя в німецькій культурі та інтелектуальному німецькому світі. Хоча систематично писати статті і художні твори німецькою мовою він розпочав тільки у 1890-і роки, коли у нього під час роботи над докторською дисертацією з'явилися творчі зв'язки у Відні. Кожна німецькомовна публікація І. Франка мала у його культурній та політичній стратегії своє місце і звучання. Так само, як і польськомовні тексти, німецькомовні статті поділяються на три основні групи: наукові студії, літературна критика і публіцистика.

Творчість І. Франка польською та німецькою мовами становить велику і значущу частину його спадщини. Франкова публіцистика завжди йшла паралельно, мала безпосередній зв'язок із його літературною критикою. Водночас ці дві лінії творчості становили єдину стратегію в розгортанні інтеркультурального діалогу, у програмі збагачення української культури новими ідеями, концептами, теоретичними положеннями, естетичними відкриттями й художніми новаторствами.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Прокоментуйте висловлювання М. Тихонова: „До нього не заросте народна стежка. До нього приходитимуть все нові покоління” у світлі того.

VI. ПІДСУМОК УРОКУ

Оцінювання виступів учнів, доповнень, роботи експертної групи та ведучого-аукціоніста.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготуватися до контрольної роботи.