Усі уроки української літератури 11 клас І семестр - А. М. Гричина 2019

Урок № 6 - Євген Плужник. Один із провідних поетів «розстріляного відродження». «Громадянський інтим», сповідальність, ліричність, філософічність лірики. Євген Плужник «Для вас, історики майбутні…»
Вступ. Українська література 1920-1930 рр. Поетичне самовираження

Всі публікації щодо:
Плужник Євген

Мета (формувати компетентності): предметні: поглиблення поняття про ліричного героя, ознайомлення із життєвим і творчим шляхом Є. Плужника, навички дослідницько-аналітичної роботи з текстом, культуру зв'язного усного мовлення, мислення; ключові: навички пізнавальної діяльності та критичного мислення; комунікативну: навички спілкування в колективі та толерантне ставлення до думок і почуттів оточення; інформаційну: уміння визначати роль художніх засобів у тексті; навички роботи з книжкою; загальнокультурну: естетичний смак та зацікавленість читанням, світогляд; соціальну: брати на себе відповідальність за індивідуальну і групову діяльність; моральну: виховувати почуття любові до Батьківщини, потяг до знань, відкриття нового, самопізнання і самовдосконалення; плекати в душах дітей глибокі патріотичні почуття: любов до своєї землі, відданість рідному народові.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Основні терміни і поняття: ліричний герой, медитація.

Обладнання: словник літературознавчих термінів, епіграф, збірки творів, презентація «Біографічні відомості про Є. Плужника».

Це снилось?..

На тихім світанні Багнети, і я біля стінки.

О перші й довіку останні Мої півхвилинки!

Є. Плужник

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ УРОКУ

III. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ УРОКУ

1. Вступне слово вчителя

Лукаво повелося XX століття з українською літературою. Народжувало великих творців, давало їм крила для високого лету, і тут же тоталітарна система ці крила стинала, самих творців розпинала на хрестах мук, а потім десятиліттями сквернила їхню працю. Чотирма бродами стікають води життя і назад не вертаються. Але ми повертаємо пам'ять, відроджуємо наші душі, наші серця. У цьому нам допомагають справжні митці.

Скільки їх, молодих, талановитих, люблячих світ і життя, розтоптав чобіт сталінських інквізицій?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сіті людоловів. З особливою ретельністю полювали на опозиційний талановитий світ мистецтва, на духовну еліту з її життєтворчим духом. Серед тих, кому судилося «Розстріляне Безсмертя», постає талановитий письменник, якого не оминули жорна сталінських репресій, Євген Плужник.

Доля подарувала йому всього 38 літ (1898-1936). Тяжко хворий на сухоти, він був заарештований і зісланий до концтабору на Соловки, там і помер.

2. Проблемне запитання

Хто він? Звідки, з якого краю вийшов у світ? Під впливом кого й чого формувався його світогляд, талант?

Євген Плужник — один із найталановитіших українських поетів початку XX століття. Кажуть, історія завжди ставить усе на свої місця і справедливо воздає кожному. Із Плужником сталося не зовсім так. Визнаний і високо оцінений своїми сучасниками як поет яскраво самобутній, він однак дуже мало видавався як при житті, так і після смерті. Навіть в школі згадується, тільки коли аналізується література 20-х років. Проте його одного з українських поетів можна поставити поряд із Тичиною, бо він так правдиво і художньо точно змалював страшну трагедію братовбивчої громадянської війни в Україні.

Із його біографії знаємо, що митець свідомо уникав політичних питань, не втручався в досить бурхливі літературні полеміки, ставився до них певною мірою скептично. Можливо, з цієї причини в його поезіях часто бачимо слова «тиша», «тишина», «спокій». Та жорстока дійсність, що вирувала довкола нього (громадянська війна, масовий терор, моральна деградація сучасників), стала врешті його особистою трагедією світосприйняття. Однак через усі твори простежується провідна думка: людство вистраждає, опам'ятається, одужає.

Виходить, що Плужник «неголосним» був за життя, він був приречений на посмертне забуття, і тільки сьогодні визнаний поетом широкого гуманістичного болю й суму.

Я — як і всі. І штани з полотна…

І серце моє наган…

Бачив життя До останнього Дна

Сотнями ран!

* * *

Знаю, сіренький я весь такий,

Мов осінній на полі вечір…

Я тихенький, тихенький.

Тихіш од трави…

Взагалі я дуже тихенький.

3. Життєвий шлях Євгена Плужника. Матеріал для вчителя і учнів

Повідомлення № 1

Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року в слобідці Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії (край був заселений козаками з України в XVII ст.) в сім'ї дрібного торговця. Його батько був дрібним купцем родом з Полтавщини, а мати — з Воронежчини. У сім'ї було 8 синів і дочок. Спадкові сухоти періодично забирали когось із дітей. Мати була зайнята, тож Євген жив під опікою сестри Ганни. Змалку опанував рідну українську мову, в гімназійні роки спізнався добре і з літературою — звісно, у час поза навчанням. Учився, поки було йому цікаво; зате читав досхочу, ласуючи цукерками. Мусив міняти гімназії (Воронеж, Богучар, Ростов), закінчивши освіту аж 1918 р. в місті Боброві. Тамтешній учитель-словесник на підставі ранніх проб поетичного пера російською мовою провістив юнакові майбутні літературні успіхи. Пролягали Євгенові шляхи і на Полтавщину — спершу в канікулярний час. А того ж 1918 р. вже вдівцем батько Євгена Павло перебрався туди, у свої рідні краї над Пслом, аби порятувати вцілілих дітей від родинних сухот і знайти безпечніший притулок за тривожної доби.

У 1919 р. Євген вчителює в початковій школі села Велика Богачка. Навчаючи дітей, він одночасно поглиблював і свої знання. Але самоосвіта його не задовольняла. Євген Плужник вирішує спробувати свої сили як актор у мандрівній трупі, а вже влітку 1920 р. від'їхав до міста Києва до старшої сестри Ганни, яка працювала лікарем-фтизіатром у медінституті, а її чоловік — викладачом у ветеринарно-зоотехнічному інституті. Він загітував вступити Євгена до цього інституту. Але через рік Євген зрозумів, що це не його покликання. Невдовзі він вступає до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Акторські здібності Плужника, його гумор та дотепність цінують викладачі й товариші, пророкують перспективне сценічне майбутнє.

Є. Плужник не зробив акторської кар'єри, взагалі не став актором, проте захоплення театром не минуло безслідно. Він написав три прозові п'єси.

Дві з них («Професор Сухораб» та «У дворі на передмісті») опубліковано 1929 року в журналі «Життя й революція». У них живе аромат тієї епохи, вони й тепер можуть задовольнити і наше прагнення до пізнання, і наші естетичні потреби. Плужник надзвичайно любив лише одну п'єсу: «Лихо з розуму» Грибоєдова. Створити українське «Лихо з розуму» — п'єсу, що поєднала б у собі все найкраще з драматургії і поезії — ось таку мету поставив перед собою митець. Ще під час відвідування лекцій він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, яка навчалася на історико-філологічному факультеті ІНО (Інститут народної освіти). Вони закохуються одне в одного і 12 жовтня 1922 р. одружуються.

Повідомлення № 2

Своє літературне «хрещення» письменник одержав у літературній організації «Ланка» (згодом — «Марс»), що відокремилось від строкатого «Аспису» (асоціації письменників). Членами групи «Ланка» була невелика, але творчо дуже сильна група молодих «попутників»: Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка, В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Тенета, Т. Осьмачка, Д. Фальківський та ін.

Перші українські вірші Є. Плужника (в гімназійний період він писав російською) були опубліковані 1923 року в київському журналі «Глобус» під псевдонімом Кантемирянин (від назви рідного села) — Плужник ще не наважився перші поетичні спроби підписати власним прізвищем. 1926 року завдяки дружині поета, Галині Коваленко, побачила світ перша книжка віршів Євгена Плужника під назвою «Дні». Євген «все писав, писав, — розповідала вона, — а ми бідно жили, на шостому поверсі, одна кімнатка, а він все писав і засував то в піч, то під матрац. Одного разу він вийшов. Викликали його. Я собі подумала так: якщо я не зможу оцінити його поезію, то викраду. Понесу я Юрієві Меженкові, хай він скаже — він же фахівець, чи це чогось варте. Потім Меженко викликає мене до телефону і каже: «Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будемо довго чекати і дай нам Бог, щоб ми дочекалися». Та у липні 1926 року, коли дружина була на відпочинку, стан здоров'я письменника різко погіршується: горлом пішла кров. Коли лікарі через місяць дозволили нарешті відвезти хворого до передмістя, у Ворзелі зняли кімнату. Там і перебував поет до глибокої осені, потім лікувався у тубінституті, а навесні поїхав до Карасану. Відтоді і назавше його життя підлягло суворому режиму.

Через рік виходить друга й остання прижиттєва поетична збірка Є. Плужника «Рання осінь», яка мала прихильну рецензію Ю. Меженка, а іншими розкритикована.

На початку 30-х років, незважаючи на важку хворобу, літературна діяльність Плужника значно активізується, розширюються її горизонти: перекладає українською мовою. Восени 1932 року поет, повертаючись з Кавказу, заїздить до Харкова, де у вузькому колі друзів читає свою п'єсу «Шкідники».

Повідомлення № 3

Збірка поезій під назвою «Рівновага», яку Плужник підготував до друку і датована 33-м роком, лишилася ненадрукованою: разом з багатьма своїми друзями й колегами по перу він потрапив у жорна сталінської репресивної машини. Ці вірші увійшли до «Вибраних поезій» Є. Плужника 1966 року. Усього десять років тривала літературна діяльність цього талановитого поета.

В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму. Поезії його сповнені трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжальному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест проти бездумної революційної жорстокості. Він прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кожної людини, що опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя.

Поет-філософ Плужник розкриває суперечність між метою і здобутком, між справжнім сенсом людського життя і його нікчемними зовнішніми виявами.

Відразу після розстрілу двадцяти восьми «ворогів народу», серед яких були друзі Є. Плужника по «Ланці» і «Марсу», митець потрапляє в «чергу» призначених до розстрілу. Ордер на арешт і трус у його квартирі був виписаний 4 грудня 1934 року. Але ще 2 грудня уповноважена секретно-політичного відділу НКВС УРСР Гольдман скомпонувала постанову, у якій Плужник звинувачувався в тому, що він «є членом контрреволюційної організації, був зв'язаний з націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу. Знав про практичну діяльність організації по підготовці терактів». На підставі цього зроблено висновок: «перебування його на волі є соціально небезпечним», а тому Євген Плужник підлягає «утриманню в спецкорпусі Київського обласного управління НКВС».

Повідомлення № 4

Арешт Плужник зустрів спокійно. Після безпідставних ув'язнень його колег-літераторів його власний арешт не став несподіванкою для нього. 25 березня 1935 року Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання. Проте десять років заслання на Північ із суворими умовами полярного клімату та напівголодне життя в'язничних казарм для людини, хворої на легені, — означали вірну смерть. Заміна розстрілу на заслання не давала поетові жодних шансів на порятунок. Та все ж того дня, коли йому повідомили про зміну вироку, він зрадів. У листі, написаному до дружини під першим враженням одержаної звістки, Євген Плужник писав: «Галча моє!

Це не дрібничка, що пишу я тобі чорнилом, але разом з тим — це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, зберегла цей лист — найрадісніший, вір мені, з усіх листів, що я коли-небудь писав тобі. Галю, ти ж знаєш, як рідко я радів і як багато треба для того, і от тепер, коли я пишу тобі, що сповнює мені груди почуття радості — так це значить, що сталося в моїм житті те, чому й ти разом зо мною — я знаю — радітимеш. У мене мало зараз потрібних слів — мені б тільки хотілося пригорнути тебе так міцно, щоб відчула ти всім єством твоїм, що пригортає тебе чоловік, у якого буяє життєва сила і в м'язах, і в серці, і в думках. Я пишу тобі, а надворі, за вікном, сонце — і мені, їй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цілую тебе, рідна моя, і прошу: запам'ятай дату цього листа як дату найкращого з моїх днів.

28.03.35 Твій Євген».

До Соловецьких казематів разом із побратимами по засланню в арештантських вагонах поет вже їхати не міг. Його, тяжко хворого, везли окремо. На Соловках він переважно лежав у тюремній лікарні, зрідка писав листи в Україну. Останній його лист датований 26 січня 1936 року. Цей лист Євген Плужник уже продиктував, а дружині лише приписав власною рукою: «Присягаюся тобі, я все одно виживу!» На жаль, це було вже нереально.

Плужник усе життя повторював наче заклинання слова «спокій», «щирість» і їх похідні. Обов'язковими у його аутотренінгу стали витримка, розважливість, той недемонстративний стоїцизм, що не зрадив йому і в останні хвилини життя.

Плужник помер у соловецькій тюремній лікарні. Перед смертю розпорядився, щоб його верхній одяг і пальто передали тим, до кого він прихилявся, хоч знав, що його побажання не буде виконано. Наближення смерті передбачив непомильно. Попросив у санітара води: «… вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру».

Зі спогадів того санітара: «Плужник повільно вмочив праву руку, підніс її до чола і так тримав її якийсь час, закривши очі — як людина, що пригадує; потім знову вмочив пальці обох рук у воду і слабо потер їх одну об одну. Потім обтерся рушником, що його я подав, — так само повільно, мляво. Я поміг йому лягти і закритися коцами до підборіддя; взяв миску і відійшов з нею. По якійсь хвилині-двох я знову був коло ліжка. Письменник уже не дихав…» (Євген Плужник, Три збірки, Мюнхен, Інститут літератури ім. Михайла Ореста, 1979).

Поет знав що каже: «бути щирим — не всім зуміти». І не боявся суворого суду сучасника саме тому, що «нащадкам безстороннім» промовлятиме моя спокійна щирість».

В оцій спокійній щирості — ключ до своєрідності письма. А позаяк вона живилася вродженою шляхетністю і набутою культурою, то й сталося рідкісне преображення, яке обертає простого смертного на великого поета. Щирість потребує довірливої інтонації. Плужник довів її до межі досконалості. Я сказав «довів» і — засумнівався. Та нічого він не доводив. Просто сказав те, що сказати міг тільки він.

Євген Плужник помер 2 лютого 1936 року. Похований у Братській могилі на Далеких Соловках. 4 серпня 1956 року постановою Військової колегії Верховного Суду СРСР вирок Євгену Павловичу Плужнику скасовано й справу припинено «за відсутністю складу злочину».

Повідомлення № 5

Євген Плужник — людина із вершин незвичайного таланту, тихої вдачі, стриманий, навіть обережний. Тримався незалежно, і цього було досить…

Він не був «ворогом народу», ворогом радянського ладу. Плужник намагався його зрозуміти, осмислити, «… бачив життя… сотнями ран!..» Його твори стали вираженням правди і совісті. Хто ще міг так щиро ввірити себе сучасникам?

Суди мене судом твоїм суворим,

Сучаснику! — Нащадки безсторонні

Простять мені і помилки, й вагання.

Поет переконаний, що зрозуміють його:

І пізній сум, і радість передчасну, —

Їм промовлятиме моя спокійна щирість.

Отже, саме «спокійна щирість» була основою його світобачення та світосприйняття, яку не могли пробачити йому, коли у 20-ті роки почалися в Україні судово-політичні процеси. Читаєш чисті і проникливі рядки поета і розумієш, що світ його душі міститься в душі багатостраждального українського народу:

Ой, упали ж та впали криваві роси

На тихенькі-тихі поля.

Мій народе! Темний і босий!

Хай святиться твоє ім'я!

Вражає глибина думок і почуттів Є. Плужника. Життєву науку він пізнає у природі:

Вчись у природи творчого спокою

В дні вересневі. Мудро на землі…

… Вір і наслідуй.

Вічність природи, Всесвіту навіває філософські роздуми про вічність і незнищенність краси:

… Я дивлюсь і бачу: все навіки

На цій осінній лагідній землі.

Життєву даль йому відкривали «… пелюстки вуст дитячих», чиста душа, перша зустріч і любов. У найскрутніші хвилини втоми і зневір'я звертався до Т. Г. Шевченка, у нього поет черпав сили:

І знову в серці відчуваю мир я

І тихий голос радісних надій.

Отже, прагнення миру і радісні надії були йому так необхідні! Поезія Є. Плужника, як і його життя, адресована суспільству. Задля майбутнього суспільства він здатний на самопожертву:

Благословен єси, часе мій!

О, жорстокий! І весь в крові!

— Це нічого, що я, мов гній, —

Під посіви твої нові!

Ця жертовність життєстверджуюча: «Бо ось вірю і зросту колись». Вийшовши з народних витоків, страждаючи за народ, останнім шматком хліба ділячись із сусідськими дітьми у голодному 1933, Є. Плужник увійшов у безсмертя, вірячи в торжество добра:

Зійде колись велетенський посів

Тишею вірних днів!

4. Складання учнями хронологічної таблиці

(Перегляд презентації, створеної учнями)

26 грудня 1898 р. народився в багатодітній родині дрібного купця Павла Плужника в слободі Кантемирівці.

1918 р. разом із родиною переїхав на Полтавщину.

1923 р. Микола Зеров залучає Євгена Плужника до Асоціації письменників (Аспис).

1923 р. у київській газеті «Більшовик» та журналі «Глобус» з'являються перші вірші, підписані псевдонімом Кантемирянин.

1924 р. Євген Плужник стає членом письменницької групи «Ланка», яка 1926 р. перетворюється на «Марс» (Майстерня революційного слова).

1926 р. завдяки дружині поета, Галині Коваленко, вийшла у світ перша книжка віршів Євгена Плужника під назвою «Дні».

1927 р. виходить друга й остання прижиттєва поетична збірка Є. Плужника «Рання осінь», яка мала прихильну рецензію Ю. Меженка, а іншими розкритикована.

1933 р. — збірка поезій під назвою «Рівновага», яку Плужник підготував до друку, лишилася ненадрукованою: разом із багатьма своїми друзями й колегами по перу він потрапив у жорна сталінської репресивної машини.

4 грудня 1934 р. виписаний ордер на арешт письменника.

25 березня 1935 р. Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання.

2 лютого 1936 р. Євген Плужник помер.

5. Літературна діяльність Євгена Плужника

Євген Плужник — талановитий український поет, письменник, драматург, якого не оминули жорна сталінських репресій, він один із тих, кого ми називаємо тепер «розстріляне відродження». Із його біографії знаємо, що митець свідомо уникав політичних питань, не втручався в досить бурхливі літературні полеміки, ставився до них певною мірою скептично. Можливо, з цієї причини в його поезіях часто бачимо слова «тиша», «тишина», «спокій». Та жорстока дійсність, що вирувала довкола нього (громадянська війна, масовий терор, моральна деградація сучасників), стала врешті його особистою трагедією світосприйняття. Однак через усі твори простежується провідна думка: людство вистраждає, опам'ятається, одужає.

На час виходу першої збірки «Дні» (1926) Євген Плужник був уже визнаним письменником, а сама збірка творів продемонструвала певну опозиційність стосовно «пролетарської літератури». Усі твори митця вмістилися в три збірки: «Дні», «Рання осінь», «Рівновага» (остання за життя поета не була видана).

Ставши членом угруповання «Ланка», яке об'єднувало творчі сили, молодий поет разом з іншими намагався поєднати усталені традиції класики та естетичні потреби нового часу, виробивши власний стиль. І до нинішніх днів літературознавці насправді не дійшли однієї думки: був він реалістом чи імпресіоністом. Слушно свого часу про нього сказав Віктор Петров (Домонтович): «Він поет, хіба цього мало?!»

Багато поезій сповнені трагічного звучання: класовій ненависті й безжальному братовбивству автор протиставляє ідею цінності людського життя, висловлює протест проти бездумної революційної жорстокості. Знав, які страшні трагедії пережило українське село, як нещадно громадянська війна нищила і винних, і правих:

Сідало сонце. Коливалися трави.

А хто з них винний, а хто з них правий! —

З-під однакових стріх.

6. Фронтальне опитування

✵ Чому заміна розстрілу на заслання не давала поетові жодних шансів на порятунок? (Північ із суворими умовами полярного клімату та напівголодне життя в'язнів у казармах для людини, хворої на легені, означали вірну смерть)

✵ Як називалася перша книжка Є. Плужника, яка вийшла 1926 року? («Дні»)

✵ Які письменники увійшли до групи «Ланка»? (Б. Антоненко-Давидович, М. Галич, Г. Косинка, В. Підмогильний, Є. Плужник)

✵ До якої організації влилася «Ланка»? («Марс»)

✵ Назвіть, яким псевдонімом Є. Плужник підписав свої поезії, чому саме так? («Кантемирянин» — на згадку про далеку воронезьку слободу)

✵ Розпад якої групи сприяв утворенню «Ланки»? («Аспис»)

✵ Як називалася лірико-драматична, психологічна поема, що увійшла до збірки «Дні»? («Галілей»)

✵ Поема-роздум, що увійшла до збірки «Дні»? («Канів»)

(Звернення до епіграфа уроку. )

7. Опрацювання програмової поезії Євгена Плужника «Для вас, історики майбутні…»

7.1. Слово вчителя

В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму. Поезії його сповнені трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжальному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест проти бездумної революційної жорстокості. Поет прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя. Ім'я Євгена Плужника далеко не всім відоме. І тому, що поет працював порівняно недовго, якихось 12 років, видавши всього дві книги віршів — «Дні» (1926) та «Рання осінь» (1927), — і тому, що за певних умов його ім'я майже 20 років не згадувалось. І лише коли в 1996 році вийшла з друку його збірка «Вибрані поезії», сучасники змогли гідно оцінити Євгена Плужника.

Поезія митця — явище надзвичайно складне, бо є в ній і віра, і сумніви, і печаль. Це лірика того інтелігента, що не без сумнівів та вагань приймав новий лад, нову ідеологію, нові форми й порядки життя. Творчий шлях починав Є. Плужник у самому розпалі занепадництва в суспільному та літературному житті, до того ж спадкова хвороба (туберкульоз) не настроювала на оптимістичний лад — і витворився поет такий, як він є. Разом із тим Плужник — поет сильний, оригінальний, мислячий, що нікого не наслідував і ні в кого не позичав ні слова, ні натхнення. Поет-філософ Плужник розкриває протиріччя між метою і здобутком, між справжнім сенсом людського життя і його нікчемними зовнішніми виявами.

Збірка «Дні» відкривалася промовистим епіграфом з Тичини: «… Як страшно! Людське серце до краю обідніло», а також віршем, що був своєрідним творчим кредо поета, де бриніли віра й надія, — майбутнє буде сповнене праці, любові, віри:

Я знаю:

Перекують на рала мечі.

І буде родюча земля —

Не ця.

І будуть одні ключі

Одмикати усі серця.

Та при всьому тому в коротких мініатюрах збірки «Дні» є немало сумних, трагічних образів і картин, сповнених надриву й болю — як селянські сини гинули в революцію; до того ж тут немає уточнення — хто і за кого. У них відбився й суспільний настрій, і власні настрої хворого поета, який без особливого захоплення спостерігає сучасне та чекає на майбутнє. У його першій книжці відсутні сліди навчання й упливів. І коли б ми достеменно не знали, що то перша книжка, то не повірили б, що належить вона, за нашими вимірами, початківцю. До цієї збірки входить поезія «Для вас, історики майбутні.», написана в жанрі медитації. Значних здобутків Є. Плужник досягнув у цьому жанрі, органічно поєднавши філософські роздуми з глибокими психологічними одкровеннями. У таких поезіях він порушував проблеми життя й смерті, невлаштованості людини у світі, трагізм її існування, жертовності в ім'я майбутнього.

7.2. Робота зі словником літературознавчих термінів. Повторення визначень

Медитація (лат. meditatio — роздум) — жанр ліричної поезії, у якому автор розмірковує над проблемами онтологічного, екзистенціального спрямування, здебільшого схиляючись до філософських узагальнень. Їй найбільш властива така форма виявлення авторської свідомості, як суб'єктивований ліричний герой. Основні опозиції медитативної лірики: «людина — суспільство», «людина — людина», «людина — особистість», колізії морального характеру. Вона часто виступає як «контекст долі поета». Художньою настановою медитації постає аналіз душі, внутрішнього світу людини у співвідношенні з довкіллям. Звідси в медитативних віршах — інтонації-роздуми.

Ліричний герой — друге ліричне «Я» поета; умовне літературознавче поняття, яким позначається коло ліричних творів певного автора, форма втілення його осяянь, думок, переживань. Разом із тим ліричний герой не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, він живе своїм життям у новій художній дійсності. Між ними існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті віршованих творів. Ліричний герой водночас концентрує в собі естетичний досвід певного покоління, нації, людства.

7.3. Виразне читання вчителем поезії «Для вас, історики майбутні…»

7.4. Самостійне читання учнями (мовчки)

7.5. Бесіда за змістом прочитаного

✵ Доведіть, що поезія «Для вас, історики майбутні» дійсно належить до жанру медитації. (Це вірш філософського змісту, у якому автор передає свої глибокі роздуми про важливі проблеми, відзначається внутрішньою конфліктністю, незгодою ліричного героя з поверховими поглядами на роль поета в суспільстві, його місце в історії та духовному бутті народу)

✵ Як бачить ці незабутні події ліричний герой? (Ці незабутні події для нього — «не рядки холодних слів», а пережита й пропущена крізь серце трагедія, свідоцтво пролитої крові за волю: «О, золоті далекі будні // Серед родючих вільних нив!»)

✵ З чим не погоджується ліричний герой поезії? (Ліричний герой поезії «Для вас, історики майбутні» не погоджується з оцінкою прийдешнього історика, який примітивно розглядатиме творчість митців 20-х років XX ст. як ілюстрацію до подій: «Якийсь дідок нудний напише, // — Війна і робітничий рух. // О, тише! // — Біль не вщух!»)

✵ З якою метою введено автором епітет «золоті»? (Бо тоді виборювалася свобода України, й ці дні для нього «золоті»)

✵ У творі якого поета ми теж можемо зустріти цей епітет? (Такий епітет зустрічаємо і в поемі П. Тичини «Золотий гомін»)

7.6. Ідейно-художній аналіз поезії

Митець прагне гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, життя. Поет-філософ Плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами. Це, зокрема, спостерігаємо у творі «Для вас, історики майбутні.».

Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання, і про них навряд чи напишуть майбутні історики.

Ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих, хто скроплював землю своєю кров'ю, віддавав душу боротьбі за волю і справедливість.

Основна думка: людське життя — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

Жанр: громадянська лірика.

Римування: перехресне.

Віршовий розмір: ямб.

Художні особливості твору:

метафори — росила землю кров: мовчи, душе;

епітети — рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний;

риторичні окличні речення:

Наш біль — рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив! З

абудь про ті натхненні свята.

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята,

— Агов!

О, тихше!

Біль не вщух!

Риторичні звертання

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Мовчи, мовчи, душе підтята,

інверсія — душе підтята, дідок нудний, історики майбутні,

7.7. Обговорення ідейно-художнього змісту поезії

1. Як поет-філософ Плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами?

2. У чому полягає справжній сенс людського життя?

3. До чого закликає нащадків поет?

4. Чому адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача?

Людське життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

На відстані все здається більш простим, зрозумілим. Тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. Але для тих, хто скроплював землю своєю кров'ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. Автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього. Показовим є те, що адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача, і це зрозуміло, бо ці болі-страждання для Євгена Плужника, як доречно писав про це В. Державін, — єдина дійсна життєва реалія, а все інше — лише «слів цвіла полова».

Хто він, Євген Плужник? Звідки, з якого краю вийшов у світ? Під впливом кого й чого формувався його світогляд, талант?

Він був мудрець всім мудрецям на диво,

Навчав-бо щастя і навчати вмів.

Є. Плужник

І V. ПІДСУМОК УРОКУ

Ознайомившись із поезією «Для вас, історики майбутні…», я: відчув (ла)… пригадав (ла)… пофантазував (ла)…

Вибрати один із варіантів та закінчити думку.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Повторити відомості про життєвий та творчий шлях Євгена Плужника, подати визначення течій модернізму.

Підготувати повідомлення про річища модерних стильових течій, у яких розвивався талант поета або розповідь про цікавий факт із життя письменника.

Зробити ідейно-художній аналіз поезії «Для вас, історики майбутні…»

Написати твір-роздум на тему «Людське життя для історії — це тільки мить, а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.