Українська література 9 клас. Плани-конспекти уроків для шкіл з російською мовою навчання - В. В. Паращич 2009

Позакласне читання. Перекладна церковна та світська література
Прадавня українська література

Всі публікації щодо:
Перекладна світська література
Перекладна церковна література

Тема. Позакласне читання. Перекладна церковна та світська література.

Мета: викликати в учнів інтерес до читання, до першоджерел літератури; розвивати навички самостійної роботи з літературою, аналізу, проведення аналогій та паралелей (компаративного аналізу); виховувати любов до книги, естетичний смак.

Обладнання: книжкова виставка, бібліотечні формуляри, читацькі щоденники.

Теорія літератури: роди і жанри літератури, анотація, тематичний каталог.

ХІД УРОКУ

І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Вступне слово вчителя.

Ще давні говорили про важливість читання книг як шлях до пізнання світу людиною, самопізнання й самовдосконалення. Любити можна те, що добре знаєш. І якщо декому з вас не потрапляла до рук хороша, цікава книга, то лише через малочитання. Книжкове море безмежне й різноманітне, треба спробувати почитати твори різних жанрів, тематики, стильових напрямів. Уроки-бесіди з позакласного (додаткового) читання служитимуть орієнтиром для вас у цьому морі художньої літератури.

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

«Хвилинка мудрості».

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

1. Розповідь про прадавню українську літературу за складеним планом.

2. Завдання учням.

✵ Знайдіть спільне поняття.

(Відповіді: 1. Прийняття християнства. 2. Князь Ярослав Мудрий. 3. Стилі й напрями прадавньої літератури.)

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Аналіз читацьких формулярів та щоденників.

(Здійснюється вчителем або бібліотекарем.)

2. Інструктаж учнів бібліотекарем.

(Бібліотекар розповідає учням про правила пошуку й вибору книги: анотацію, побіжний перегляд, тематичні й алфавітні покажчики.)

3. Колективна робота.

(Учні повідомляють про прочитані зі списку додаткової літератури твори давньої писемності: С. Кльоновича «Роксоланія», С. Климовського «Поезія», Д. Туптала «Житіє Володимира».

4. Виразне читання.

(Учні виразно читають уривки із «Фізіолога», «Шестоднєва» Іоанна Екзарха, «Александрії» та збірника афоризмів «Бджола» (див. Додаток до уроку № 5).)

5. обмін враженнями щодо прочитаного.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

✵ Визначте риси наших пращурів на основі літератури тих часів.

Орієнтовні відповіді

— Вони глибоко віруючі, релігійні люди;

— мають розвинену творчу уяву, фантазію;

— вміють бачити прекрасне, естетично довершене;

— підкорені волі вищих сил, але утверджують, що у людини є вибір: добро чи зло;

— шанують високі моральні якості.

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

✵ Продовжіть речення.

«Найбільше мені сподобалося…»

«За моральними якостями наші предки…»

«Мене здивувало (примусило замислитися)…»

VІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Записати в читацькі щоденники (чи в зошит) відгук про один із творів давньої літератури.

ДОДАТОК ДО УРОКУ № 5

«Шестоднєв» Іоанна Екзарха

Переказ

Пролог

Чи є що краще для боголюбивих, ніж пам’ятати про Бога і його добрі справи? І якщо славний князь Сімеон дотримується Божих заповідей, щоб прикрасити й прославити себе, то й ми повинні дотримуватися цього ж правила. Доброзичливий раб, бачачи добрі справи свого Господаря, не лише радіє сам і веселиться, а хоче, щоб і світ про це дізнався. Настільки рум’яними, радісними та веселими бувають ті, хто насичує себе питвом і їжею! Але ще більше ті, хто живить себе думками. Такі люди нагадують орла, який не знає втоми в польоті. А радість не знає втоми і крила відрощує.

І як же людям не радіти, коли осягнуть вони розумом, для кого це небо прикрашене сонцем і зорями, заради кого земля покрита садами, дібровами й квітами й увінчана горами, для кого море і ріки і всі води наповнені рибою, кому рай приготований? Це ж усе для них Самих! А ще треба і про те подумати, як вони (люди) самі створені, в чому їх покликання.

Бог творив не так, як люди, що будують будинки чи кораблі, чи мідники, чи золотарі, чи ткачі, чи кожум’яки, чи, скажімо, художники. Ті створюють вироби, які їм потрібно, за готовими зразками, запасаючись матеріалом і беручи знаряддя праці один у одного. Богу ж достатньо щось помислити, щоб те створити, чого раніше не було. І йому для створення нічого не потрібно, а людські ремесла потребують один одного.

Керманичу потрібен кораблебудівник, і дроворуб, і коваль, і смолокур; сіячеві треба землю, рослини, насіння і воду для поливання. І для кожної справи потрібне своє знаряддя. А Творцеві не потрібні ні матеріали, ні знаряддя, а лише його воля.

Із створеного ним одне ми бачимо і відчуваємо, інше — мислимо. Сфера мисленних творінь — ефір і небо. Одне — земне, друге — небесне. Як і належало, він і живі істоти створив: одні відчуттєві (матеріальні), інші «мисленні» (ідеальні, тут — ангели). «Мисленним» він дав для життя небо і ефір (повітря), а земним — землю і море.

Деякі з «мисленних» створінь спокусилися на зло і були вигнані з небесних жител; Бог виділив їм частину в повітрі й частину на землі — не для того, щоб вони робили зло, яке замислять проти людей (перешкоджає їм у цьому ангельська охорона), але щоб з цієї зміни було зрозуміло, яке зло тягнуть за собою гординя й обман.

І створив він рід «відчуттєвих», поділивши їх навпіл, зробив одних осмисленими і розмовляючими, а інших безтямними. І підпорядкував безтямних істот мислячому роду. Але деякі із безсловесних капості чинять і, опираючись, піднімаються на своїх володарів. Але ж і володарі їх те ж роблять: прийняли честь володіння розумом і словом і піднялися на Творця свого. Звідси зрозуміло, яке зло будь-кому порушувати свій чин і безбоязно переступати встановлені йому межі. Треба знати, як бездушні речі дотримуються цих встановлених меж.

Так, буряне море, піднімаючись на сусідку-землю і обрушуючись, соромиться піску і не любить переступати певних меж; як кінь вуздою стримується, так і море, знаючи неписаний закон, піском накреслений, повертається до своїх меж. І ріки, як влаштовані спочатку, так і течуть; і джерельця б’ють, і колодязі дають потрібне чоловікам і жінкам. І всі години часу по порядку один за одним проходять; за тим же законом дні і ночі зберігають свій чин: коли довшають — не хваляться, а скорочуються — не плачуть; без суперечки приймають дане і віддають, що повинні віддати.

І ось ще що показує мудрість і силу Творця: адже ні земля, яка тисячі років обробляється, засівається, годує плодами своїми, мочиться дощем і снігом, обпалюється сонцем, ніколи не бідніє, але приносить землеробам щедрий урожай.

І море, звідки хмари беруть вологу й дощі народжують, щоб віддати землі, ніяк не зменшується, не висихає ніяк, так же і не збільшується, приймаючи численні ріки, що впадають у нього.

А звідки ж витоки рік беруться? І чому сонце не висушує усе те, що мокре? Ні боліт, ні водоймищ, обминає і наші тіла.

Із слова шостого дня

Бідна людина чи мандрівник, прийшовши здалеку до огорожі княжого палацу і побачивши його, дивується, захоплюється, розпитує. Заходить до середини і бачить з обох боків хороми, оздоблені каменем і деревом різьбленим, а потім, до палацу ввійшовши і побачивши високі палати й церкви, багато прикрашені каменем, деревом і живописом, а всередині мармуром, міддю, сріблом і золотом, не знає, з чим їх зрівняти, бо не бачив він у своїй землі нічого, крім убогих хатин, і, як безумний, дивується цьому тут*. А якщо трапиться йому і князя побачити, що сидить в убранні, осипаному бісером, з гривною оздобленою на шиї й обручами на руці, поясом червоним підперезаного і з мечем золотим, а з двох боків його бояр, що стоять в золотих гривнах, поясах і браслетах, тоді якщо хто спитає його після повернення в свою землю, кажучи: «Що ти там бачив?» — скаже: «Не знаю, як вам розповісти про це. Лише своїми очима можна достойно подивуватися тій красі».

* Дослідники вважають, що Іоанн описав справжній палац болгарського князя Сімсона.

Так же і я не можу гідно розповісти про той добрий устрій і чин, але кожен із вас сам, очима тілесними дивлячись і розумом безтілесним домислюючи, більше і з кращим знанням справи можуть подивуватися собі.

Адже свої очі ніколи не обманять, хоч і ті інколи помиляються. Однак вони ж повідомлюють краще за інших. Побачивши небо, прикрашене зорями, сонцем і місяцем, і землю — злаками і деревами, і море, рибами всякими наповнене, бісером і різними чудесами, і переходячи до людини, не можу не дивуватися і не можу зрозуміти, звідки в такому малому тілі такі високі думки, здатні обійти всю землю і вище небес зійти. До чого прив’язаний розум той? Як, виходячи з тіла, проходить він сфери одна за другою, проходить повітря і проминає хмари, сонце, місяць, і всі пояси, і зорі, ефір, і всі небеса, і в той же час знову опиняється в своєму тілі? На яких крилах він злетів? Яким шляхом прилетів? Не можна прослідкувати. Тільки й знаю, що говорити разом з Давидом: «Здивувався розум твій, мною укріпився, не здатний проти нього», «Звеселив мене, Господи, творінням своїм, і ділам рук твоїх я возрадуюсь», бо «Возвеличились діла твої, Господи; все премудростію сотворив».

З «Фізіолога»

Про лева

Три властивості має лев. Коли левиця народить, то приносить мертве і сліпе дитинча, яке сторожує до трьох днів. Тоді приходить лев, подме йому в ніздрі, і дитинча оживе. Те ж і з віруючими народами. До хрещення вони мертві, а після хрещення очищаються Святим Духом.

Друга властивість лева. Коли спить, то очі його не сплять. Так і Господь наш говорить іудеям: «Я сплю, а очі мої і серце не сплять».

А третя властивість — коли левиця біжить, то сліди замітає своїм хвостом, і мисливець не може відшукати її слідів. Так і ти, людино. Коли твориш милостиню, то хай ліва рука не знає, що робить твоя права. І хай диявол не завадить твоїм добрим помислам.

Про антилопу

В антилопи два роги. Живе вона коло ріки-океану на краю Землі. Коли ж захоче пити, то п’є з ріки і впирається в землю і риє її рогами своїми. І є там дерево таніс, що нагадує виноградну лозу. Продираючись через його густе пруття, антилопа заплутується, і тоді її ловить мисливець.

Так і людина. Замість ріг Бог дав їй два Завіти — Ветхий і Новий. Роги — це опір силі; як говорить пророк Давид: «З тобою заб’ємо рогами ворогів наших». Ріка океанська — це багатство. Таніс же — житейські насолоди. Заплутається в них людина, яка не думає про віру, і знаходить її диявол і перемагає її.

Про слона

Слон живе в горах. Слониха знаходить траву, що називається мандрагора, і їсть її. Так же і слон; і сходиться з нею. Слониха народжує дитя у воді. Спить же слон стоячи біля дерева. А якщо впаде, то кричить. І приходить великий слон, але не може підняти його; потім приходять інші дванадцять. Але й вони не можуть підняти, і кричать всі. І приходить маленький слон, підставляє свій хобот і піднімає його.

Таким чином, перший слон — це Єва, другий — Адам. Трава — дерево непослуху. І якщо попробував, то здійснив злочин.

Озеро — це рай. Той, хто з сокирою — той диявол. Великий слон — це Мойсей, дванадцять слонів, мабуть, апостоли. А підняв слона Христос, який вивів того Адама з пекла.

Про оленя

Олень живе п’ятдесят літ. А потім іде в долини і гірські ліси і шукає змію, яка тричі змінила шкіру. Обнюхує її і відкидає. Потім іде пити воду. Якщо не п’є — помирає, а вип’є, то живе ще п’ятдесят літ. Про це говорить пророк: як прагне олень до водних джерел.

Так і ти, людино, маєш три оновлення: хрещення, покаяння і вічне життя. А як зогрішиш, то прямуй до церкви, і до живого книжного джерела, і до пророчого казання, і випий живої води, тобто святого причастя.

Про фенікса

Фенікс — найкрасивіший птах, кращий за павича. Голова його прикрашена вінцем, а на ногах — чобітки, як у царя. Живе фенікс біля Індії, біля Сонячного міста. Лежить він років п’ятсот на кедрах ліванських без їжі. Годується ж він від Святого Духа. І наповнює свої крила пахощами. Коли б’є в било ієрей Сонячного міста, птах приходить до церкви, сідає на алтар і перетворюється в попіл. Наступного дня ієрей знаходить фенікса у вигляді малого пташеняти. А через два дні птах стає дорослим, як раніше, і повертається на своє місце.

А нерозумні іудеї не вірять у триденне воскресіння Ісуса Христа. Пророк Давид говорить про це: «Праведник процвітає, як фенікс, як кедр ліванський, примножиться насолода в домі Господньому».

Про куріпку

Куріпка кладе багато яєць у своє гніздо. Вона дуже чадолюбива (дітолюбива). І навіть іде до чужих гнізд і тягає звідти яйця, щоб збільшити кількість своїх пташенят.

Так і ти, людино: коли збираєш багатство, не можеш насититися, і все тобі мало.

Про горлицю

Горлиця — птах-однолюб. Якщо загине один з пари, то другий відлітає в пустелю, сідає на сухе дерево й оплакує своє подружжя. І більше не поєднується ні з ким іншим ніколи.

Так і ти, чоловіче, якщо розлучишся з дружиною своєю, не приліпляйся до іншої.

Про одуда

Одуд звиває своє гніздо і вигодовує пташенят. Потім птахи линяють і робляться голими. Тоді виходить одне з пташенят і приносить їжу своїм батькам, поки вони не покриються пір’ям і не полетять обоє.

Так і ти, людино. Постарівши, не впадай у відчай, іди до церкви, помолись і знайдеш милість.

Про дятла

Дятел — строкатий птах, живе він у горах, сідає на кедри і стукає своїм дзьобом. Де дерево м’яке, там і в’є собі гніздо.

Так і диявол бореться з людьми. Якщо знайде в когось слабість і неповагу до молитви, там і вгніздиться. Якщо ж у іншого знайде міцність, то біжить від нього.

Про лисицю

Лисиця, коли буде голодна, іде на сонячне місце, лягає на пригріві й затримує дихання. Побачивши це, птахи, вважаючи її мертвою, злітаються, щоб поживитися. Коли ж наблизяться до неї, вона зіскакує, хапає якого-небудь з них і з’їдає. Так і годується.

Про Горгону

У Горгони обличчя красивої жінки і блудниці. Волосся на її голові — змії. А погляд її — смерть. Грає вона і весь час сміється. Живе вона в горах на заході. І коли приходить її шлюбна пора, встає вона і починає кликати. Починаючи від лева та інших звірів, від людини до домашніх тварин і птахів, і змій, кличе: «Ідіть до мене!» Як тільки хто почує, іде до неї, а побачивши, помирає.

І знає вона мову всіх звірів. Один волхв може подолати її. Він дізнається за зорями день шлюбної пори Горгони, іде й волхвує здалеку, а почувши голос, говорить, щоб вона викопала яму і поклала в неї свою голову. Тоді він прийде і не помре, не побачивши голови, і ляже з нею. Горгона так і зробить, а волхв прийде і вб’є її, заховавши голову в посудину. Коли чарівник побачить змію, чи людину, чи звіра, то покаже їм цю голову Горгони і вони заціпеніють. Александр (Македонський) мав таку голову і переміг усі народи. І ти, людино, май повагу до Господа, тоді обов’язково подолаєш ворожі сили.

Про змію

Коли змія йде пити воду, то яд свій залишає у гнізді, щоб не отруїти тих, хто п’є після неї.

І ти, людино, йдучи до церкви святої, залиш усяку злобу вдома.

І ще: коли постаріє змія і не бачить, то влізає у вузьку ущелину в скелі, і поститься сорок днів, і затаїться, і полиняє, і знову стане молодою.

І ти, людино, постися сорок днів, щоб скинути із себе лестощі диявола й прийняти нову подобу, яка оновлюється в Христі.

Коли змія побачить одягнену людину, вона тікає. А коли роздягнену, то нападає і бореться з нею. Якщо вона захищена вірою, то змія біжить від неї.

Заради цього Господь говорив: «Будьте мудрі, як змії, і чисті, як голуби».

Про єхидну

Єхидна від пояса і вище має людську подобу. А від пояса і нижче — як крокодили. Коли самка сходиться із самцем, то з’їдає його потім. А коли народжуються дитинчата, то з’їдають черево матері, і вона помирає. Отак виходять батьковбивці й матеревбивці, як іудеї.

Вони вбили батька, тобто Христа, вбили матір, тобто церкву.

Через те Іоанн картав їх, кажучи: «Породження єхидни! Хто наказав вам тікати від грядущого гніву?»

Про лелеку

Лелека — чадолюбивий птах. Коли самець приносить корм, то самка стереже пташеня. І по черзі годують пташенят, стережуть своє гніздо.

Так і ти, людино, ні вранці, ні ввечері не забувай молитися, не забувай церкви. І ніколи диявол тебе не подолає.

Александрія

Переказ

(Уривки)

… Перегодом сидів Филип на своєму царському місці, а навколо блукало, дзьобаючи корм, всіляке птаство. І раптом сіла птиця на коліна до царя Филипа й знесла яйце. І скотилося воно з колін на землю й розбилося. Із яйця ж виповзло маленьке гадюченя і кілька разів обповзло навколо шкаралупи, знову намагаючись залізти туди. І засунуло голову в шкаралупу й здохло. Занепокоївся цар Филип і покликав до себе якогось Антифона, тлумача знамень, розказав йому, що сталося. І сповів йому тлумач знамень:

— Царю! Буде в тебе син, який обійде ввесь світ, всіх покоряючи своєю силою, і, повертаючись у царство своє, помре замолоду. Бо гадюка — символ царя, яйце ж, звідки виповзла вона, подібне до світу. Обійде ввесь світ і, намагаючись повернутися туди, звідки вийшов, помре, не дійшовши до того місця.

Розтлумачив знамення Антифон і, одержавши винагороду, залишив царя Филипа.

І коли настав час пологів Олімпіади (дружини Филипа, матері Александра), почала мучитися вона, сівши на лаву, на якій народжують жінки. А Нектонав (чаклун), який був біля неї, розрахувавши рух зірок небесних, умовляв її, щоб вона не поспішала народжувати і, підкоривши чарівною силою земні стихії, дізнався, що чекає її, і сказав:

— Жінко! Кріпися, подолай єство своє: якщо зараз народиш, то пустиш на світ раба й бранця.

Знову металася жінка від болю і вже не мала сил переборювати страждання, але Нектонав сказав:

— Жінко, потерпи: якщо зараз народиш, то пустиш на світ нікчему й жебрака.

Втішаючи Олімпіаду притчами й лагідними словами, чаклував, не даючи розродитися. Нектонав, озирнувши рух зірок, побачив, що над світом, посередині небесного склепіння, розлилося якесь Сяйво, ніби сонце досягло зеніту, гукнув до Олімпіади:

— Час, поклич своє чадо! Отепер народиш царя й володаря світу. Олімпіада народила отрока зі щасливою долею. І ледве торкнувся він землі, як залунали могутні гуркоти грому, заблискотіли блискавиці, так що весь світ здригнувся.

Коли настав ранок, Филип побачив отрока і сказав, що не хотів би виховувати його, бо це йому не син. Але поскільки так ніхто не народжувався і це Боже сім’я, то хай він буде вихований на знак пам’яті померлого його сина від першої жінки. І назвав його Александром.

Сказавши так, Филип оточив хлопця турботою і водив по всіх своїх володіннях. Коли ж підріс Александр, виявилось, що він не був схожий ні на батька, ні на матір, але мав своєрідну красу. Вид у нього був людський, але волосся — наче левина грива, а очі були різні: праве око — чорне, ліве — сіре. Зуби мав гострі, мов у змії. Виглядом нагадував лева, рухи швидкі і обличчя світле. Підріс він трохи і розпочав навчання. Нянькою була сестра Меланта, вихователем (дядьком) Леонід, різні вчителі навчали його грамоти, музики, землемірства, мудрих речей, філософії, військової справи. Александр усім цим оволодів і рух зірок осягнув. А повертаючись після занять додому, примушував хлопчаків, з якими разом учився, боротися, розділившись на дві групи, і сам брав участь у їхній боротьбі. Коли ж бачив, що зазнає поразки протилежна сторона, то переходив на ту сторону і допомагав їм, а коли вони перемагали, то було ясно, хто приніс перемогу.