Професійний довідник учителя літератури - 2012 рік

Активні та інтерактивні технології навчання

Деякі методи та прийоми (стратегії) розвитку критичного мислення

1. Анкета як спосіб навчання. Учитель розробляє анкети з питаннями, які дозволяють повністю повторити тему в системі. Якщо учні заповнюють анкети за допомогою підручника, її оцінюють від 1 до 6 балів, інші оцінки вимагають відповіді без використання допоміжних джерел.

2. Асоціації. Цей метод базується на використанні власного досвіду учнів; може проводитись як індивідуально, так і фронтально; застосовується під час мотивації та актуалізації знань. Залежно від змісту та мети має декілька форм проведення. „Асоціативна сітка (кущ)“. Робота проводиться так само, як і під час складання гронування з тією різницею, що слова-асоціації також можуть бути проаналізовані (до них можна дібрати відповідні асоціації).

На дошці (аркуші паперу формату А1) малюється квітка — серединка з потрібною кількістю пелюсток. У серединці учитель записує основне поняття, після чого учні називають/записують на пелюстках характеристики поняття.

Інша форма: на дошці малюють прямокутник, у центрі якого записують основне поняття. Учням пропонують назвати його синоніми, антоніми, прикметники, дієслова, пов'язані з цим поняттям (записують навпроти відповідних сторін прямокутника). Після того як усі асоціації будуть зазначені, учні обирають по три найхарактерніші із них, з якими відбувається подальша робота.

3. „Бортовий журнал“ — спосіб ведення робочого конспекту: інформація фіксується за допомогою ключових слів, коротких словосполучень чи речень, умовиводів, графічних схем та моделей, запитань. Частинами „бортового журналу“ можуть бути запропоновані вчителем ключові поняття теми, вислови, цитати, визначення тощо.

4. Гра „Так чи ні?“. Проводиться у формі конкурсу між 2-3 командами (наприклад, за кількістю рядів у класі). Учні ставлять

одне одному запитання, яке завершується словами „Так чи ні?“. Кожна правильна відповідь оцінюється одним балом.

5. „Вільне письмо“. Пропонований вид роботи допомагає сконцентрувати власні думки через їх записування без зупинки. Для роботи надається певний час (5-10 хв). Протягом цього часу учень записує свої думки стосовно запропонованої теми, не припиняючи роботи. До уваги не беруться стиль та орфографічні чи пунктуаційні помилки.

Суть роботи полягає в тому, що в учнів з'являється можливість зафіксувати свої емоції, не соромлячись їх. „Вільне письмо“ („Письмо для себе“, „Есе“) варто використовувати на етапі усвідомлення матеріалу та на уроках вивчення ліричних творів і творів філософського змісту.

6. „Вірю — не вірю“. Кожне із сформульованих учням запитань починається словами: „Чи вірите ви, що...“. Учні погоджуються із запропонованим твердженням або ні. Цей прийом можна використовувати на будь-якому етапі уроку.

7. „Гронування“. Пропонований вид роботи спонукає учнів вільно думати і відверто висловлюватися на певну тему, стимулює до пошуку зв'язків між окремими поняттями. Для роботи обирають опорне слово, поняття, термін (слово-тема). Відповідно до нього добирають слова за певними зв'язками, асоціації. Грона бувають однорівневими (від одного відправного слова) та багаторівневими (кожне слово наступного рівня стає опорним для добирання інформації). Багаторівневе гроно є розгорненою опорою за темою, основу якої складає принцип гіперзв'язків.

8. „Дерево рішень“ допомагає учням проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень; найдоцільніше використовувати під час роботи в групах. Для роботи обирають проблему, що може мати декілька варіантів розв'язання (3-4). Кожна група отримує аркуш паперу зі схемою.

ПРОБЛЕМА


Розв'язання I

Розв'язання II

Розв'язання III


позитивні наслідки (+)

негативні наслідки (-)

позитивні наслідки (+)

негативні наслідки (-)

позитивні наслідки (+)

негативні наслідки (-)



Висновок:














Після заповнення таблиці групи презентують результати роботи; графу „Висновок“ закривають. Коли всі групи ознайомили клас зі своїми аргументами „за“ і „проти“, учням пропонується передбачити висновки кожної із груп, які потім звіряються з написами на схемах.

9. „Запитання до автора“. Ця методика спрямована на формування вмінь формулювати запитання й шукати відповіді на них у тексті. Робота будується за таким принципом:

1) виявлення складних для розуміння учнями фрагментів тексту;

2) планування зупинок під час читання тексту, робота над змістом частин;

3) формулювання запитань для кожної зупинки;

4) формулювання учнями своїх запитань та пошуки відповіді на них у тексті.

10. „Збережи останнє слово за мною“. Для проведення стратегії „Збережи останнє слово за мною“ вчитель або учні попередньо готують запитання. Запитання записують на окремих аркушах, відповіді — на звороті. У подальшій роботі учень, що розпочав обговорення твору чи сформулював запитання, передає естафету обговорення іншому. Після повного обговорення слово повертається до того, хто розпочинав або озвучував запитання; він підбиває підсумок або зачитує свою відповідь. Таким чином, учень отримує право підбити своєрідний підсумок, погодившись із тим, що говорили інші, чи заперечити, доводячи свою думку. Обговорення припиняється.

Пропонована стратегія допомагає учням, не впевненим у собі, до думки яких у колективі не прислухаються, почуватися упевненішими й переконанішими у своєму праві на власну думку. (Стратегія апробована під час реалізації проекту „Читання та письмо для розвитку критичного мислення“.)

11. „Згоден/не згоден“

Варіант № 1. У різних кутках аудиторії розміщують 4 аркуші паперу з написами: „Згоден“, „Частково згоден“, „Частково не згоден“, „Не згоден“. Зачитують твердження, підготовлені учителем (починаючи з найпростішого). Учні займають місце біля обраного аркуша і готуються відстоювати свою позицію. Захист позиції може бути індивідуальним, а може обговорюватися у групі, яка утворилася, і представлений одним із членів групи. Варіант № 2. Учні залишаються на своїх місцях. Учитель зачитує запитання, які передбачають два варіанти відповіді:

„Згоден“ (хто згоден, сидить на місці) та „Не згоден“ (хто не згоден — підводиться). З-поміж тих, хто сидить, і з-поміж тих, хто підвівся, учитель обирає учнів, які пояснюють свою позицію.

За допомогою варіанту № 2 можна провести робочу вправу під час розбирання композиції твору, короткої характеристики персонажа чи певної дії (вчинку), також можна використати під час проведення фронтального опитування.

12. „Знайди помилку“. Цей прийом можна використовувати як під час індивідуальної роботи, так і під час роботи в парах чи групах. Можливі варіанти:

1) учитель просить знайти в пропонованому тексті помилки. Можна вказати їх кількість. Зазвичай рекомендується зробити 2-3 явні помилки, 2-3 типові та 1 малопомітну;

2) учитель у своєму повідомленні припускається помилок, які слід знайти, або озвучує тексти, у яких явно спотворена інформація, заплутані визначення, порушено послідовність викладу, героям приписуються чужі вчинки та думки, даються неправильні тлумачення термінів, подій, процесів;

3) для групової роботи: кожна із команд готує заздалегідь текст із помилками з певної теми та пропонує його іншій групі (для економії часу групи отримують тексти, написані на аркушах паперу). Виграє та група, яка краще заховає свої помилки і більше та швидше знайде помилки команди-опонента.

13. „ЗХВ“ („Знаю — хочу дізнатись — вивчив“). Таблиця містить три стовпчики. У перший стовпчик записують інформацію із запропонованої теми („первинні знання“). Заповнення другого стовпчика спрямоване на мотивацію навчальних досягнень (учні записують інформацію, яку очікують отримати). Остання графа допомагає узагальнити щойно отриману інформацію („вторинні знання“).

Після повідомлення учнів про те, що вони дізнались нового, потрібно виявити, чого вони в опрацьованому тексті не знайшли, на яке питання відповіді не отримали. У такому випадку учитель або скеровує учнів до джерела інформації, або сам відповідає на запитання. (Запитання, на які учні не отримали відповіді, можна використати на наступному уроці.)

Знаю

Хочу дізнатись

Вивчив




14. Інтелектуальна розминка — це декілька не дуже складних запитань для розмірковування. Основна мета розминки — налаштувати дітей на роботу.

15. „Картинна галерея“. Учитель вивішує на дошці 4-5 ілюстрацій/фотокарток/репродукцій картин, які містять ознаки основного поняття чи теми. Об'єднавши учнів у групи, він пропонує через визначений час назвати ознаки цього поняття, його характеристику.

16. „Карусель“. Ця методика дає можливість за короткий проміжок часу опитати весь клас та підбити підсумки вивчення теми.

Варіант № 1. Клас об'єднується в таку кількість груп, скільки запитань учитель планує дати для опрацювання (необхідно врахувати те, що більша кількість груп потребує більшого часу). Кожна група отримує аркуш із запитанням. Після обговорення в групі учні обирають „писарчука“, який занотовує відповідь групи (якщо думка одного із членів групи відрізняється від думки всієї групи, записують і її). На цю роботу надається фіксований час (1-2 хв).

Після цього картки із запитаннями по черзі передають в інші групи, кожна з яких перечитує запитання та відповіді і формулює свої доповнення до відповідей (протягом того ж фіксованого часу). Необхідно, щоб кожен аркуш побував у всіх групах.

Коли аркуш потрапляє в ту групу, яка відповідала першою, у групі знову зачитують запитання і всі варіанти відповідей, які група підсумовує і формулює остаточну чітку і стислу відповідь.

На завершення роботи всі запитання та остаточну відповідь зачитують уголос.

Варіант № 2. Стільці для учнів розставляють у два кола: внутрішнє коло (прихильники однієї точки зору): учні сидять спиною до центру, зовнішнє (прихильники іншої точки зору) — обличчям (кожен сидить навпроти іншого). Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє — рухливе: за сигналом учителя учасники зовнішнього кола пересуваються на один стілець праворуч і опиняються перед новим партнером. Мета: пройти все коло, виконуючи поставлене завдання.

Спочатку відбувається обмін думками в перших парах, наводяться необхідні аргументи; учні фіксують у записничках докази протилежної сторони. За сигналом відбувається зміна партнерів, дискусія продовжується, однак учні намагаються дібрати нові контраргументи. До кінця кола учні зазвичай відточують свою систему аргументів і здобувають досвід спілкування з різними партнерами.

17. „Діаграма Венна“ — навчальна методика, яку використовують для того, щоб навчити учнів здійснювати порівняльний аналіз з обов'язковим синтезом його результатів. У процесі проведення учитель називає підтеми, проблеми, літературні образи, біографії авторів тощо, які необхідно проаналізувати в ході розкриття теми. Зазвичай їх буває 2-3. Інформацію, що стосується конкретної проблеми, заносять в окреме коло (квадрат). У спільну частину записують інформацію, що є спільною та стосується всіх виділених складових.

18. „Концентрація“. Цей прийом використовують для роботи в групах. Кожна група отримує аркуші з текстом. За сигналом учні протягом визначеного часу (1-3 хв) читають текст, потім віддають аркуші вчителеві. Кожен учень записує в зошиті те, що запам'ятав із тексту, після чого група на окремому аркуші записує спільний текст. Виграє група, яка найповніше відтворить текст.

19. „Кошик“. Цей прийом є доречним під час підготовки до контрольної роботи. На аркуші паперу учні малюють кошик, на якому їм слід записати імена, дати, терміни тощо, що стосуються вивченої теми. Через певний час учитель просить припинити записи і просить одного з учнів зачитати слова. Учні викреслюють назви, які повторюються в їх записах. Тоді слово надається наступному учневі. Переможцем визнають учня, у якого записано найбільше термінів.

20. Кросворди. Можливими є такі варіанти роботи з кросвордами:

1) заповнити готовий кросворд, визначити ключове слово і пояснити його значення;

2) розгадати готовий кросворд, заповнивши порожні клітинки;

3) створити кросворд самостійно, використовуючи терміни, імена, дати тощо, які були вивчені раніше чи під час самостійного опрацювання навчального матеріалу;

4) сформулювати запитання до слів у заповненому кросворді („кросворд навпаки“).

21. „Кубування“ — навчальна методика, яка пропонує учням відповісти на шість запитань різних типів, що стосуються теми та розкривають її суть із різних сторін.

1. Опиши це.

2. Порівняй це.

3. Добери асоціації.

4. Проаналізуй (із чого складається).

5. Як його використати.

6. Що в ньому „доброго“ й що „поганого“: за і проти. (На останній пункт бажано дібрати порівну відповідей за і проти.)

22. „Кутки“. Пропонований вид роботи формує вміння дослухатися до того, що говорять інші, формувати власну точку зору та відстоювати її в полеміці. Вправа проводиться у такий спосіб:

1. Спочатку вчитель формулює відкрите запитання.

2. Учні у зошитах заповнюють таблицю: добирають по три виважені аргументи для позитивної та заперечливої відповіді.

Так

Ні

1.

1.

2.

2.

3.

3.

3. Зваживши свої аргументи, учні переходять до роботи на запропонованій шкалі.

Кожен учень робить позначку, яка відповідає його особистій позиції щодо запропонованої проблеми, яку оцінює певною кількістю балів. На основі заповненої шкали учні об'єднуються в три групи: 1-ша — „Так“ (від 4 до 9); 2-га — „Ні“ (від 4 до 9); 3-тя група — від „Так“ (3) до „Ні“ (3).

1. Створені групи обговорюють дібрані кожним аргументи та виробляють спільну позицію для ведення дискусії. Група обирає речника, який висловлює думки членів групи.

2. Групи представляють позиції по черзі, а також відповідають на запитання інших груп і висувають контраргументи.

3. Кожен учень має право залишити свою групу і перейти в іншу, пояснивши, який саме аргумент переконав його змінити позицію.

23. „Ланцюжок“ — способи задіяння до роботи максимальної кількості учнів:

¾ учні ставлять запитання одне одному по черзі;

¾ той, хто відповідає, ставить запитання наступному (того, хто відповідатиме, визначає сам або це робить учитель);

¾ обраного учня викликають до дошки, і всі охочі ставлять йому запитання за темою.

24. Лист до літературного героя або автора (робота в парах). Листи призначені для стимулювання діалогу між двома читачами у формі запитань та відповідей.

Варіант № 1. На основі опрацьованого матеріалу учень обирає „предмет“, щодо якого триватиме діалог. Під час виникнення в нього думок і міркувань він записує їх на аркуші й пропонує сусідові для обміну інформацією чи отримання відповіді. Адресат відповідає, записуючи свої думки чи запитання, адресовані сусідові. Орфографічні, пунктуаційні та граматичні помилки в цьому випадку не враховуються. Запитання, на які в пари відповіді не знайшлося, наприкінці вправи озвучуються, відповідь формулюють усі учні класу (чи за допомогою вчителя).

Варіант № 2. Спочатку кожен із пари записує два-три запитання, які йому хотілося б поставити авторові твору. Потім підготовлені запитання кожен пропонує сусідові, який, у свою чергу, намагається сформулювати на нього відповідь, суть якої коротко також записується (оскільки дані записи являють собою процес мислення й не призначені для широкого загалу, на орфографічні, граматичні та синтаксичні помилки не зважають). Після завершення роботи в парах запитання, на які не було знайдено відповіді, озвучують, і увесь клас намагається відповісти на них.

25. Лицарський турнір. Про проведення турніру оголошується заздалегідь; питання повинні бути стислими, відповіді короткими. Змагання проводиться між двома учнями (учень-учитель). Перший учень за вивченою темою ставить підготовлене питання, на яке він хотів би отримати відповідь. У свою чергу,

другий учень дає відповідь на поставлене запитання, після чого озвучує своє. Обмін запитаннями триває не більш ніж 10 хв. Рефері (учитель) може зняти неконкретне запитання. Учні наприкінці турніру оцінюють дії „лицарів“.

26. „Літературні листи“ спрямовані на формування в учнів уміння оформляти думки щодо прочитаного й обмінюватися ними. Під час опрацювання відповідної теми в учня виникають певні думки та міркування, які він записує на папері. Стратегія може бути використана під час проведення „Семінару читачів“ (записи учень пропонує сусідові для обміну інформацією чи отримання відповіді) та на етапі усвідомлення змісту уроку. Разом із тим учні навчаються правилам написання листів, дотримуючись загальноприйнятих вимог.

27. „Методика взаємних запитань“ — вид діяльності, який надає учням можливість виступити в ролі вчителя та керувати процесом читання. Учень готує запитання і ставить його учням класу або сусідові по парті. Отримавши відповідь, він погоджується з нею або коригує її. Потім він сам отримує зустрічне запитання і відповідає на нього.

28. „Методика одного речення“. Використовується методика для того, щоб прокоментувати епіграф до заняття, якусь цитату, проблему, зробити узагальнення. Таке загальногрупове обговорення дає можливість кожному стисло й швидко висловити свою думку чи позицію.

Відповіді не коментують і не оцінюють. Наприкінці учитель робить тільки узагальнення.

29. Стратегія „Мікрофон“ використовується для підбиття підсумків уроку, передбачає відповідь-узагальнення усіх присутніх у класі; тривалість відповіді обмежена в часі (як правило, формулюється одним реченням або однією фразою). „Мікрофон“ учні передають одне одному по черзі, висловлюється тільки той, у кого він у руках.

30. „Мозковий штурм“ („мозкова атака“) — метод опитування, за якого приймаються будь-які відповіді учасників щодо обговорюваного питання чи теми.

На першому етапі учасники активно висувають свої ідеї, зокрема нереалістичні, фантастичні й нелогічні. Головне завдання — кількість ідей, а не їх якість. На цьому етапі забороняється оцінювати висунуті ідеї. Кожну пропозицію приймають і записують на дошці чи аркуші паперу. Учасники знають, що від них не вимагається обґрунтування їхньої пропозиції або пояснення, чому вони так думають. Час для висунення ідей зазвичай обмежений.

Другий етап — оцінювання й обговорення ідей, ранжування їх за рівнем значущості, поділ на групи тощо. Перевагами цього методу є те, що він:

¾дає змогу за короткий час зібрати максимальну кількість різних думок;

¾допомагає залучити до роботи тих, хто зазвичай є пасивним і соромиться брати участь у дискусіях;

¾активізує уяву і творчі можливості учасників, уможливлює їх відхід від стереотипних уявлень і стандартних схем;

¾ є цікавим початком для наступного обговорення в групах. Для організації „мозкового штурму“ необхідно:

¾сформулювати запитання, проблему чи ситуацію і попросити учасників висловити свої ідеї та пропозиції;

¾обрати протоколіста;

¾повідомити, що учасники можуть пропонувати будь-які ідеї, які спадають їм на думку;

¾не обговорювати ідеї одразу після того, як їх запропоновано;

¾записувати там, де їх буде видно;

¾після запропонування 10-15 ідей починається їх обговорення;

¾опрацювати спільно з учасниками список ідей: додати нові, вилучити ті, що не стосуються теми, розподілити ідеї за категоріями, обрати найкращі тощо.

31. „Написання етюдів“ (склад груп попередній). Кожній групі для роботи пропонується по декілька слів, серед яких кожен член групи обирає для себе одне. До обраного слова-теми учні добирають по три слова-асоціації і на основі дібраних слів складають 3 речення, пов'язані за змістом. Охочі зачитують.

32. „Наскельний малюнок“. За основу прийому взято досвід первісних людей, які на стінах печер зображали тварин, речі, сцена з життя. Учням пропонується зобразити тільки одну річ, яка б символізувала художній твір (художній образ тощо). Прийом найкраще запропонувати для виконання вдома й представлення в класі.

33. Стратегія „Одне слово“ використовується для узагальнення опрацьованого матеріалу. Учитель розпочинає речення; учні

по черзі додають до нього по одному слову, яке, на їх думку, найточніше відповідає змісту речення.

34. „Орфографічна естафета“. Клас об'єднується в декілька груп (залежно від матеріалу, що опрацьовується, рівня підготовленості класу тощо). Кожна група обирає „кур'єра“.

Аркуш із текстом, обраним учителем для опрацювання (або розділеним на частини за кількістю груп), кріпиться до стіни якнайдалі від груп (можна навіть у коридорі). „Кур'єр“ підходить до тексту (кількість „підходів“ визначає сам „кур'єр“), читає його, запам'ятовує уривок із нього, повертається до команди і диктує. Перемагає та група, яка завершить роботу швидше та зробить найменшу кількість помилок.

35. „Перевтілення“ — один із різновидів рольової гри.

Учням, які заздалегідь отримали випереджальне завдання, пропонується уявити себе в ролі певного літературного героя. Вони по черзі займають місце перед класом і говорять від імені героїв (від першої особи), яких представляють, відстоюючи „свої“ точки зору та пояснюючи їх. Учні та вчитель можуть ставити їм запитання, на які вони відповідають, відстоюючи позиції своїх героїв.

Інструкція для учнів-акторів

Презентуючи літературний образ, потрібно:

¾назвати ім'я, особливості зовнішності, соціальне становище, певні риси характеру, емоційний стан; зазначити ставлення автора до персонажа;

¾назвати авторські засоби творення художнього образу, істотне в характері героя;

¾визначити місце героя в літературному творі; виявити типові якості в більшому або меншому колі людей (реальних осіб); побачити в образі-персонажі людину певного часу й соціального стану; оцінити характер героя з урахуванням авторського ставлення до нього, з погляду сучасності; намагатися пояснити мотиви його поведінки та вчинків.

36. „Перепиши параграф“. Учням пропонується переписати розділ підручника по-новому, деталізувавши та виділивши головне. Під час виконання роботи учні отримують завдання:

¾використовуючи додаткову літературу, зробити текст більш цікавим, образним, доступним;

¾розбити текст на частини, виділити правило (визначення), навести приклади, які його пояснюють, тощо.

37. „Пінг-понг“. Можна використати легкий невеликий предмет (м'ячик, зім'ятий аркуш паперу тощо). Умова: запитання та відповіді мають бути короткими, лаконічними.

1. Учні утворюють коло. Учитель, формулюючи запитання, передає „м'ячик“ першому учневі. Той, у свою чергу, дає коротку відповідь на поставлене запитання та формулює власне, адресуючи його наступному учневі, якому передає „м'ячик“.

2. До дошки виходять двоє учнів й по черзі одне одному ставлять запитання за опрацьованою темою. Учень промовляє питання й кидає „м'яч“ своєму опонентові, який відповідає на поставлене запитання, формулює своє і повертає „м'яч“.

3. Один із учнів готує запитання заздалегідь. Він виходить до дошки, кидає „м'ячик“ будь-якому з учнів класу й одночасно ставить йому запитання. Звучить відповідь, і „м'яч“ повертається до першого учня, який озвучує наступне запитання.

38. „ПМЦ“ (плюс, мінус, цікаво). Учням пропонується твердження, пропозиція або опис ситуації. Завдання: записати якомога більше ПМЦ.

39. „Порушена послідовність“. Форма роботи спрямована на перевірку знання учнями художнього тексту. Фрагменти тексту учитель виписує на окремих картках; учні мають розкласти їх у тій послідовності, у якій вони описані в авторському варіанті.

40. „Посилена лекція“. Після заповнення першого стовпчика таблиці учням пропонується прослухати текст, у якому розповідається, наприклад, про життя і творчість Мольєра. Прослухавши текст, учні заповнюють другий стовпчик таблиці (за 5-7 хв), після чого охочі зачитують свої записи. Якщо запропонований учням текст великий, учитель розбиває його на декілька частин, після прочитання кожної із них учні заповнюють другу частину таблиці; охочі озвучують свої записи.

41. Методика „Прес“ допомагає учням учитись формулювати чіткі, повні й аргументовані відповіді. Відповідь будується за схемою:

1. Власна позиція. „Я вважаю, що...“

2. Обґрунтування: „тому, що.“

3. Приклад. „Наприклад.“

4. Висновки. „Отже (тому), я вважаю.“

42. „5 х 5“ (різновид „Ажурної пилки“, „Джиг-со“). Клас об'єднується в групи (кількість груп відповідає кількості осіб у групі), наприклад, жеребкуванням А1, А2. Б1, Б2. В1, В2. Г1, Г2. Д1, Д2. Д5.

Спочатку групи об'єднуються за літерним показником. Кожна група отримує від учителя картку з інформацією, яку необхідно опрацювати, обрати найголовніше, коротко занотувати в зошити й бути готовим передати інформацію іншим (записи вести обов'язково!). На цей вид роботи дається 10 хв.

На другому етапі учні перегруповуються за кількісним показником. У новостворених групах по черзі, що відповідає порядковому номеру літери (попередній поділ), вони передають інформацію, опрацьовану в попередній групі. Записи в зошити додаються. Після завершення цього етапу уроку учитель проводить перехресне опитування.

43. „Репортер“. Під час роботи з текстом учитель пропонує учням уявити себе в ролі репортера. Завдання: на окремому аркуші паперу записати найцікавіше, на їх погляд, запитання до тексту. Усі картки із запитаннями збирає вчитель, який пропонує учням навмання витягати по одній і уявити, що в них беруть інтерв'ю.

44. „Рецензія“ (рецензії можна перевіряти вибірково, додаючи свої коментарі до них). Відповідь учня записується на магнітофон (мобільний телефон). Клас прослуховує ще раз запис і пише рецензію за схемою, записаною на дошці. Вона може бути такою:

¾ повнота відповіді;

¾ логіка викладу;

¾ наявність (відсутність) фактичних помилок у викладі;

¾ мовленева грамотність;

¾ наявність прикладів;

¾ оцінювання відповіді.

45. „Сенкан“ — п'ятирядковий неримований вірш, який складається за такою схемою:

¾ 1 рядок — слово-тема (іменник);

¾ 2 рядок — 2 прикметники (означення теми);

¾ 3 рядок — 3 дієслова (активність, дієвість, пов'язана з темою);

¾4 рядок — фраза з чотирьох слів (розуміння теми або ставлення до неї);

¾5 рядок — слово-висновок (іменник, синонім або висновок до теми).

46. Система „Поміч“ допомагає поєднати читання з аналізом прочитаного шляхом його оцінювання позначками із конкретним логічним наповненням.

На першому етапі (під час читання тексту) для роботи пропонується система знаків із конкретним значенням, за якою працюють з олівцем, позначаючи одиницю прочитаного тексту однією з позначок залежно від того, якому змісту вона відповідає:

¾ „У“ — я це знаю;

¾ „ + “ — це для мене нова інформація;

¾ „-“ — це суперечить тому, що я знаю;

¾ „?“ — ця інформація дивує мене.

На наступному етапі роботи учні заповнюють таблицю, тезисно вписавши в неї виділені раніше положення.

„У “

„+“

„—“

„?“

1

1

1

1

У такий спосіб, кожен учень під час роботи з текстом виокремлює інформацію, яку він знав до уроку, отримав на уроці, яка для нього є незрозумілою та яка зацікавила його.

47. „Сітка Елвермана“. Стратегія спрямована на формування в учнів уміння здійснювати всебічний аналіз запропонованої проблеми, організувати дискусію та формувати чітку позиції щодо обговорюваних проблем на рівні дібраних аргументів. Зміст проблеми формулюється таким чином, щоб було можливо відповісти на запитання як позитивно, так і із запереченням. Кількість аргументів і контраргументів має бути однаковою.

Так

Проблема

Ні




48. Сніжна куля“. Існує декілька варіантів цього прийому.

Варіант № 1. Учитель указує на учня і говорить: „Слово!“. Учень промовляє слово, яке стосується теми уроку. Далі вчитель звертається до іншого учня: „Речення!“ Цей учень складає речення з названим словом. Третій учень формулює запитання до цього речення, четвертий учень дає відповідь на почуте запитання. За бажанням учителя можна продовжити, запропонувавши наступним учням дібрати слова-синоніми, приклади тощо.

Варіант №2. Учитель розпочинає усне словесне малювання словом, яке стосується теми подальшої роботи. Наступний учень додає до слова речення, що випливає із пропонованого слова.

Кожен наступний учень додає своє речення у такий спосіб, щоб утворився безперервний ланцюжок літературної розповіді.

Варіант № 3. Спочатку вчитель пропонує кожному учневі індивідуально дібрати по п'ять-десять слів, що характеризують певний об'єкт (літературний образ, епоху, літературознавчий термін тощо). Через декілька хвилин робота продовжується в парах — із обраних індивідуально слів обирають п'ять-десять, які найточніше характеризують зазначений об'єкт. Потім для подальшої роботи пари об'єднуються в групи по 4 учні. Наприкінці роботи групи по черзі називають слова, які вчитель записує на дошку, якщо слова в групах повторюються, їх пропускають. Записані на дошці слова вчитель використовує для подальшої роботи в класі.

49. „Створи тест“. Наприкінці вивчення теми учням пропонують створити систему тестів, які б охоплювали матеріал усієї теми (згідно з вимогами до тестів). Кожен тест має супроводжуватися варіантами відповідей. Оскільки в процесі роботи над тестами формуються навички складання тестів, обов'язковим є аналіз роботи учнів.

50. Тести. Використовують відкриті (учень самостійно записує коротку відповідь) та закриті (запропоновано кілька варіантів відповіді) тести. Тестове завдання має бути записане у формі, що відповідає цілям і завданням тесту; завдання розміщують у порядку зростання складності; тести повинні бути різноманітними. Якщо тести використовують для оперативного контролю як елемент уроку, перевіряти їх слід одразу ж після виконання. Можна використати елемент взаємоперевірки. Складаючи тести для контрольної роботи, потрібно поділити їх на чотири групи за складністю:

¾1-й рівень: закриті тести, які потребують обрання тільки однієї правильної відповіді;

¾2-й рівень: відкриті тести, для відповіді на які необхідно доповнити речення потрібним терміном;

¾3-й рівень: тести, які потребують обрання декількох правильних відповідей; тести на відповідність (перевіряється знання учнями окремих понять, уміння давати порівняльну характеристику об'єктам, явищам і процесам, установлювати причиново-наслідкові зв'язки);

¾4-й рівень: запитання з розгорнутою відповіддю (виконання таких завдань потребує від учнів аналітико-синтетичних умінь для встановлення причинно-наслідкових зв'язків, умінь обґрунтувати свою думку тощо).

Перед початком тестування учням необхідно пояснити, за яким принципом побудовані тести і як потрібно їх виконувати.

51. „Тихе опитування“. Бесіда вчителя з одним учнем відбувається пошепки, водночас клас зайнятий виконанням іншого завдання. Такий прийом дозволяє працювати з учнями, які з певних причин комплексують чи соромляться відповідати перед класом.

52. „Хто я?“ (різновид прийому „Перевтілення“). Учневі пропонується виступити від імені відомої персони (автора, літературного героя тощо), при цьому не називаючи її імені, лише описуючи зовнішність, учинки, епізоди з життя, міркування тощо.

53. „Читаємо!“ — використання уривків із художніх, науково-популярних творів з різною метою: для ілюстрації, для формування мотивації, для постановки запитань на закріплення вивченого матеріалу.

54. „Шерлок Холмс“. Учням пропонують швидко прочитати текст і, не користуючись при цьому самим текстом, скласти до нього якнайбільше запитань, які мають охопити весь матеріал і врахувати найменші дрібниці. Із найдовшого списку зачитуються запитання, учні відповідають на них.

55. „Шість тямущих капелюхів“. Метод оснований на принципі „6 кольорів — 6 моделей мислення“. Для використання виготовляють паперові капелюхи. Учні, які братимуть участь в обговоренні пропонованої проблеми (твердження), разом із капелюхами отримують настанову на подальші дії:

¾ „мислення білого кольору“ — „Давайте пропустимо ці аргументи й пропозиції і розглянемо об'єктивні дані“;

¾ „мислення червоного кольору“ — колір розкриває інтуїцію, почуття, емоції; дозволяє висувати своє інтуїтивне ставлення, не намагаючись логічно пояснити його; надає змогу висловити ставлення до предмета, що обговорюється;

¾ „мислення чорного кольору“ — це колір-заперечення, найцінніший капелюх. Він у жодному разі не негативний! Чорний колір використовується, щоб звернути увагу на те, що припущення (твердження) не відповідає фактам; він завжди логічний;

¾ „мислення жовтого кольору“ — позитивна логіка; використовується для припущення результатів запропонованих дій, а також для позначення цінності того, що вже мало місце;

¾„мислення зеленого кольору“ — колір креативності, альтернатив, цікавих пропозицій;

¾„мислення синього кольору“ — колір контролю за процесом дискусії; контролює не предмет обговорення, а сам процес обговорення, наприклад: „Надягаючи свій синій капелюх, я відчуваю, що з цього питання нам необхідно звернутися до мислення зеленого капелюха!“

56. „Шпаргалка“

Варіант № 1. Складання шпаргалки до складного або великого за обсягом тексту. Завдання виконується в три прийоми:

¾протягом 30-40 с за допомогою ключових слів складається план тексту (записи, що стосуються однієї сторінки, відокремлюються суцільною лінією);

¾повторне читання чи слухання тексту — протягом 1 хв. Біля ключових слів робляться записи у вигляді коротких тез;

¾протягом 1 хв до шпаргалки записують запитання з кожної сторінки.

Варіант № 2. Учні читають текст. Завдання: за допомогою малюнків, схем, умовних позначень, ключових слів чи словосполучень передати зміст опрацьованого тексту. За цією шпаргалкою потрібно відтворити текст.

57. Методика „Щоденник подвійних нотаток“ допомагає читачам тісніше пов'язати матеріал тексту з їх особистим досвідом та допитливістю. Сторінку ділять навпіл. Ліворуч записують фрази, що найбільше вразили у цьому тексті, праворуч — міркування учнів щодо кожного окремо взятого фрагмента тексту.

Фраза з тексту

Мої міркування

1.

1.



праву можна провести і в такий спосіб: кожна пара учнів отримує від учителя картку з уривком із тексту; працюють спочатку індивідуально, потім у парі. Аркуш зошита ділять навпіл: у перший стовпчик записують фрази чи уривок, запропоновані учителем; у другу — міркування учня щодо кожного фрагмента чи уривка.