Українська мова та література - шкільні твори 2018 рік

Роздуми над долею рідного народу у творі І мертвим, і живим... Т.Г. Шевченка - Творча робота з української літератури

Нелегка в народу нашого історія. Нелегка його доля. Справжнім синам і дочкам України боліла доля народу, боліло серце за злидні, страждання, за віковічні кайдани рабства. Скільки славних імен вписано на сторінках нашої гіркої історії. Леся Українка, Іван Франко, Василь Стус... Та на вершині цих імен стоїть наш Тарас.

Тарас Шевченко... Його надзвичайно велика любов до народу, до України змушує нас задуматись: хто ми? Чиї сини і чиї діти? Його пророцтво сягає у майбуття, а його „Послання...“ тривожить душу, будить почуття любові до знедоленої неньки, змушує задуматись над долею Вітчизни не тільки нас, сучасників, а й майбутнє покоління.

Як болить поетове серце, коли він бачить, як навколо:

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

А хто торгує? А хто міняється? Пани! Такі ж українці, як і ті, котрих давно запрягли в тяжке ярмо. Докоряє гірко, дорікає поет катам свого народу, адже не може бути один українець щасливим в той час, коли інший страждає, плаче. Як по-синівськи щиро закликає великий Кобзар:

Полюбіте щирим серцем Велику руїну,

Рузкуйтеся, братайтеся!

Адже мати у нас одна — Україна.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра...

І яким гнівним осудом сповнені рядки твору, де Шевченко згадує всіх синів, що зреклися рідної батьківської хати, пруться на чужину, а потім вертаються до неї з чужою правдою на вустах. Чи потрібні Україні такі сини? Такі безбатченки? Чи буде щасливим народ з такими синами? Ні! Кобзар благає панів, синів-безбатченків схаменутися, стати на захист свого народу, рідної землі. Адже майбутнє покоління засміє, зганьбить і жорстоко осудить отаких „премудрих“.

Як хочеться поету, щоб заплакана Україна-мати усміхнулася, щоб інтелігенція пробудила у народу приспану національну гідність, щоб розкувалися „заковані люде“, щоб наш народ пам'ятав добру славу дідів наших. Хоча ота добра слава дідів вмита кров'ю, але це одна із славних сторінок нашої історії, і не треба про це забувати. Воля нашому народу давалась нелегко.

Болить душа Тараса Шевченка за долю рідної культури, рідної мови:

...Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Адже зрікатися, цуратися свого — означає зрікатися своєї України. Ця мудра Шевченкова настанова означає поєднати кращі світові надбання культури із рідною національною культурою.

Роздумуючи над долею народу, Шевченко вірить у краще його життя.

Тільки треба українцям міцно триматися свого роду, не цуратися рідної землі, бути справжніми її синами, а не пройдисвітами без честі і роду.

Тільки спільними зусиллями, об'єднавшись, можна збудувати щасливе життя, можна мріяти про Україну вільну, незалежну, квітучу. І лише мир і злагода, спільна турбота про батьківщину принесуть добру славу нашому народу, нашій Україні.

Так! Нелегка у нашого народу доля. Нелегка у нього й історія. Але Шевченків дух любові до рідної землі єднає справжніх синів України. І віриться, що

... оживе добра слава,

Слава України.