Українська література 10 класс (рівень стандарту) - Олександр Авраменко - Грамота 2018

Теорія літератури. ЕКСПРЕСІОНІЗМ - ВАСИЛЬ СТЕФАНИК (1871-1936) - МОДЕРНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА

Експресіонізм — стильова течія модернізму, що виникла на противагу імпресіонізмові. На переконання експресіоністів, спільною основою всього у світі є дух (вільна творча енергія). Виразити його, тобто сягнути глибинного пізнання невидимих основ буття можна насамперед за допомогою творчої інтуїції. Завдання мистецтва, за цією концепцією, — у вираженні (експресіонуванні) незримого через зриме, внутрішнього через зовнішнє, вічного через минуще.

Експресіонізм виник на межі ХІХ-ХХ ст. в європейському малярстві, а згодом у музиці й літературі. До найвизначніших майстрів цього стилю належать художники: норвежець Едвард Мунк, голландець Вінсент Ван Гог1, французи Поль Сезан, Поль Гоген, Анрі Матіс; німецький композитор Ріхард Штраус; письменники: німець Стефан Георге, австрієць Франц Кафка. В українській літературі цей стиль започаткував Василь Стефаник, його традицію в прозі продовжили Тодось Осьмачка, Микола Куліш, Олександр Довженко, у сценічному мистецтві — Лесь Курбас із театром „Березіль”, у малярстві — Олекса Новаківський.

Роздивіться уважно репродукцію епатажної картини Е. Мунка „Крик” (1893): на ній зображено волаючу людину, затиснуту урбаністичним оточенням, вона завмерла з в широко роззявленим ротом. Чому ця людина волає? Можна лише здогадуватися: жахливий світ абсолютно байдужий, глухий до неї, отже, це крайня наївна спроба людини звернути на себе увагу й водночас вияв межового відчаю. Основні ознаки експресіонізму в художній літературі.

Намагання знайти спільну основу в людині, тварині, рослині — у всьому живому. Звідси посилена увага до природи, до простих, „прозорих” характерів, не затемнених цивілізаційними нашаруваннями (виїзд П. Гогена з індустріалізованої Франції на Таїті малювати тубільців; тільки селянська й дитяча тематика у В. Стефаника).

• Уявлення, за яким схильність людини до добра чи зла криється в її неповторній таємничій основі душі, пізнавати цю першооснову можна лише інтуїтивно. Добро вічне й абсолютне, зло — тимчасове й відносне. Тому герої митця, незважаючи на свої добрі чи лихі вчинки, ходять „всі в білих сорочках, як на Великдень”.

• Увага до проблеми вини й кари. У трактуванні експресіоністів земне життя — це фільтр, що здатний очистити людину, школа, яка може привести нас назад до Бога (щоразу, роблячи вибір між тим чи тим вчинком, ми складаємо чи не складаємо іспит на духовну зрілість). Маяк, голос Бога в нас, що допомагає не збитися з правильного шляху в темряві буденщини, — наша совість. Якщо перестаємо слухати її, руйнуємо найдорожче — власну душу. Тоді совість починає мучити свідомість, аж поки людина визнає свою провину й добровільно прийме за неї кару як очищення.

1Більшість художників-експресіоністів розпочинали свою творчість як імпресіоністи.

Е. Мунк. Крик

• Художнє дослідження сенсу страждання й смерті людини. За експресіоністською логікою, відчуття болю й страждання передусім спонукає людину до пізнання причин своєї гріховності, суті свого існування. Смерть — не кінець існування, а лише перехід у новий вимір буття.

• Захоплення ідеєю екології як загального взаємозв'язку всього сущого у світі. Творці цього стилю відродили давню істину, що „не можна навіть зірвати квітку, щоб при цьому не стривожити зорі”, що весь Космос є нерозривною цілістю.