Українська література 8 клас - В. І. Пахаренко - Грамота 2016 рік

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ 1845-1907 - НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА

Цей видатний актор, режисер, драматург прославив український театр на весь слов'янський світ. В одній із п'єс він так висловив своє творче кредо: „Сцена мій кумир, театр мій священний храм”.

Письменник Панас Мирний так оцінював талант побратима: „Ви, Іване Карповичу, з Вашою творчою душею та знанням людського життя, збагатили наш репертуар своїми коштовними творами: з давно пережитих віків і аж до сього часу виставилось у цих творах справжнє життя нашого народу й вражає, і милує нас своїми проявами”.

Іван Карпенко-Карий (справжнє ім'я та прізвище Іван Карпович Тобілевич) народився 29 вересня 1845 р. у с. Арсенівці неподалік від м. Єлисаветграда (тепер Кіровограда). Його батько, Карно Адамович Тобілевич, походив з давнього, але зубожілого шляхетського роду, служив управителем поміщицького маєтку. Мати, Євдокія Зіновіївна Садовська, була кріпачкою. З неволі її викупив Карно Адамович перед одруженням.

Родина Тобілевичів подарувала Україні чотири театральні зірки першої величини: їхні діти Іван, Микола, Панас і Марія - стали видатними діячами культури, корифеями вітчизняного театру. Неграмотна мати часто переказувала дітям сцени й прекрасним голосом співала пісні з драми „Наталка Полтавка”. Тому вже змалку всі вони закохалися в театр.

Офіційна освіта Івана через матеріальні нестатки сім'ї обмежилася тільки Бобринецьким повітовим училищем, яке він закінчив з відзнакою. З 14 років юнак змушений був працювати канцеляристом у Бобринці, Херсоні, Єлисаветграді. Згодом дослужився навіть до секретаря міського управління поліції.

Як не стомлювала осоружна канцелярська робота, юнак посилено займався самоосвітою, багато читав. Понад усе його приваблював театр. Нерідко ходив пішки за багато кілометрів до Єлисаветграда, щоб подивитися виставу.

Отож із радістю долучався до аматорських театральних гуртків, першого українського професійного театру спочатку як актор, а потім і режисер.

І. Карпенко-Карий у ролі Назара у виставі „Назар Стодоля” Т. Шевченка. Світлина 1860-х років

1883 р. його було звільнено з роботи за участь в українському культурному й політичному русі. Відтоді митець цілком зосереджується на театральній та літературній діяльності. Скинувши чиновницький мундир, він під псевдонімом Карпенко-Карий вступає до театральної трупи М. Старицького, у якій уже тоді грали його рідні брати Микола та Панас. Іван Франко пізніше писав, що 1883 р. царський уряд утратив поліцейського чиновника, а Україна знайшла драматурга Карпенка-Карого.

Проте імперська влада продовжувала переслідувати митця-патріота. Улітку 1884 р. під час гастролей у Ростові-на-Дону Івана Карповича заарештували та повідомили про встановлення над ним гласного нагляду поліції терміном на три роки я позбавленням його на цей час права жити в Україні й у великих містах Росії. Місцем свого заслання І. Карпенко-Карий обирає адміністративний центр донського козацтва, невелике містечко Новочеркаськ. Тут він змушений був працювати ковалем, палітурником тощо, щоб заробити на шматок хліба, а ночами писав нові п'єси. З їхньою появою його ім'я стало популярним по всій Україні. Лише через кілька років йому дозволили повернутися до театру.

В особистому житті митця також переплелися радість і сум. Вій побрався з чарівною інтелігентною дівчиною Надією Тарковською. У щасливого подружжя народилося четверо дітей — Галя, Назар, Юрко й Орися. Задля затишку родини Іван Карпович заклав неподалік від Єлисаветграда серед степів мальовничий хутір, який назвав на честь коханої дружини Надія. Та за кілька років дружина згасла через туберкульоз. Давати раду дітям батькові довелося самому...

Проте долати всі труднощі допомагала творчість. Іван Карпенко-Карий зіграв цілу галерею неповторних сценічних образів: возного (у „Наталці Полтавці”), Назара (у „Назарі Стодолі”), Калитки (у „Ста тисячах”), Пузиря (у „Хазяїні”), Мартина Борулю в однойменній п'єсі та ін.

Як режисер І. Карпенко-Карий майстерно втілив на сцені „Лихо з розуму” О. Грибоедова, „Ревізор” М. Гоголя, п'єси Ж. Б. Мольєра, Ф. Шиллера. О. Островського й інші шедеври світової класики.

З-під пера ж самого драматурга вийшло 18 п'єс. Найвідоміші з них „Мартин Боруля”, „Сто тисяч”, „Хазяїн”, „Сава Чалий”, „Наймичка”, „Суєта”, „Житейське морс”.

І як актор та режисер, і як письменник І. Карпенко-Карий володів дивовижною здатністю глибоко й переконливо розкривати характер, душу кожного свого героя.

Багатолітня тяжка праця, нестатки, переслідування властей передчасно знесилили митця. Іван Карпович відійшов у вічність на 62 році життя у Берліні, де перебував на лікуванні. За його заповітом тіло перевезли в Україну й поховали па сільському цвинтарі біля рідного хутора Надія.

Пам'ятник І. Карпенкові- Карому на хуторі Надія. 1969 р.

Іменем великого драматурга названі вулиці в багатьох містах і селах, у Кіровограді та на хуторі Надія працюють меморіальні музеї. Та найбільшим визнанням митця є те, що його п'єси вже понад століття не сходять зі сцен вітчизняних і зарубіжних театрів.

Завдання основного рівня

1. Які ознаки драматичних творів зумовлені тим, що вони призначені для постановки на сцені?

2. Назвіть основні етапи історії українського театру.

3. Де й коли зародився український професійний театр? Які діячі стали його корифеями? Як відбувалося його становлення?

4. Підготуйте розповідь про життєвий і творчий шлях І. Карпенка-Карого за самостійно складеним простим планом.

1. Скориставшись вашою бібліотекою та Інформацією з Інтернету, складіть письмове повідомлення на одну з тем:

♦ Театралізовані обряди та свята в українському фольклорі.

♦ Таємниці мистецтва руських скоморохів.

♦ Майстерність українського вертепу.

♦ Як зародилася староукраїнська шкільна драма.

♦ Історія створення та першої постановки п'єси І. Котляревського „Наталка Полтавка”.

2. Доповніть відомості, уміщені в підручнику, про „Театр корифеїв” самостійно дібраною інформацією.

3. Відвідайте театральну виставу. Які ознаки драматичного мистецтва ви помітили під час перегляду?