Українська література 9 клас - Л.Т. КОВАЛЕНКО - Оріон 2017

Літопис Самовидця - Перлини доби Бароко - Давня література - Духовний шлях народу в пошуках самого себе: Давня література

Коли до рук двадцятиоднорічному юнакові Пантелеймону Кулішу, майбутньому відомому українському письменнику, потрапив текст невідомого літопису, він зрозумів, що текст „не має нічого рівного собі серед українських джерел”, і доклав зусиль, щоб у 1846 р. його було надруковано. Первісно рукопис не мав титульної сторінки, тому П. Куліш дав назву твору й ім'я авторові — Самовидець. Письменник був уражений фундаментальністю відображених у літописі історичних подій настільки, що один з його епізодів — „Чорна рада 1663” — змалював у своєму романі „Чорна рада”. Оцінка П. Кулішем козацької старшини й низового козацтва цілковито збігалася з історичними оцінками Самовидця.

Минув тривалий час, перш ніж дослідники тексту літопису встановили справжнє ім'я автора. Ним був генеральний підскарбій1 Війська Запорозького Роман Ракушка-Романовський (1623-1703). Представник козацької старшини, ніжинський сотник, він брав активну участь у Визвольній війні 16481654 рр. З літопису перед нами постає щирий патріот, який прагне представити власний неупереджений погляд на історичні події.

Самовидець обрав для літопису 54 роки гострого й драматичного періоду української історії — з 1648 по 1702 р. Зображення цих історичних подій є темою літопису. У вступній частині автор аналізує причини визвольної війни і приходить до висновку, що вони „ест едино от ляхов на православіе гоненіе и козакам отягощеніе”.

За способом відображення подій літопис поділяється на дві частини:

1 Підскарбій — козак, що відповідав за збереження козацької скарбниці.

I частина — це історичні мемуари, які з'явилися значно пізніше самих подій (при їх написанні автор, очевидно, користувався спогадами сучасників і власними записами, деякими документами: у цій частині Самовидець подає детальні історичні оповідання з публіцистичними заголовками: „О началі войни Хмельницкого”, „Война самая”, „Починается война Збаражская” тощо);

II частина — більш стислі щоденникові записи за роками.

Самовидець намагається не порушувати об'єктивного викладу подій. Рідко коли можна побачити його власні оцінки. Стосуються вони переважно ставлення до посполитих і простих козаків, яким автор часто співчуває. З осудом звучать його слова: „по знесенню тоей своєволі с Хмелницким мали панове Украину плюндровати и болшую часть осажовати людми немецкими и полскими. Также и у віри руской помішка великая била от уният и ксендзов, бо уже не тилко унія у Литві, на Волині, але и на Україні почала гору брати”. Співчуває він також простому народові при описі стихійних лих, епідемій, морозів тощо. Але як прибічник козацької старшини й державних порядків, Самовидець, однак, часто засуджує козаків за нехтування встановлених законів.

Так само досить стримане його ставлення до гетьмана Богдана Хмельницького. Лише на початку літопису він дає йому позитивну характеристику: „В Чигирині місті мешкал сотник Богдан Хмелницкий, козак ростропній в ділах козацких воєнних, и у писмі біглій, и часто у двора королевского в поселстві будучій”. Надалі ж навіть в епізодах бойових перемог Б. Хмельницького автор обмежується сухою констатацією фактів. Захоплення в нього викликають лише гетьман Сомко й козацький ватажок Сірко. Неприховані симпатії Самовидець виявляє також до російського царя та його політики щодо України. Автор підтримує Переяславський договір 1654 р. Він — прибічник міцної державної влади та союзу України з Росією. Натомість читач знайде різко негативні оцінки Кримського ханства, Туреччини, Речі Посполитої, зокрема польської шляхти та єзуїтів. Але водночас автор прихильно ставиться до польського короля.

Твір написано староукраїнською мовою, наближеною до народної, позбавленою прикрас. У XVІІ-XVІІІ ст. він мав велику популярність у читачів. Автори інших літописів користувалися ним як взірцем або й запозичували його частини у своїх творах, як це зробив, наприклад, Григорій Грабянка.