„Українська література“ 11 клас - Готуємося до зовнішнього незалежного оцінювання

Юрій Яновський (1902 — 1954) - Літературний процес першої третини XX ст. (1900 — 1930)

Юрій Іванович Яновський - митець широкого діапазону - прозаїк, поет, драматург, пуб­ліцист.

Біографічні відомості

•   27 серпня 1902 р. - народився в с. Майєровому на Єлисаветградщині в заможній се­лянській родині.

•   3 6-ти років навчання в Нечаївській парафіяльній школі.

•   3 1911 р. навчання в Єлисаветградському реальному училищі.

•   3 10 років починає писати поезії російською мовою.

•   1 травня 1922 р. - вперше надруковано вірш російською мовою “Море” у газеті “Про­летарська правда” (псевдонім автора - Георгій Ней).

•   1922 р. - вступ до Київського політехнічного інституту на електромеханічний факуль­тет; відвідує літературний гурток.

•   Лютий 1924 р. - у газеті “Більшовик” надруковано вірш українською мовою “Дзвін”.

•   1925 р. — вихід першої збірки оповідань “Мамутові бивні”; Яновський - головний ре­дактор Одеської кінофабрики.

•   1926 - 1929 рр. - робота над романом “Чотири шаблі”.

•   1927 р. - повість “Байгород”, збірка оповідань “Кров землі”.

•   1928 р. - видано роман “Майстер корабля”.

•   1928 р. - вихід єдиної поетичної збірки “Прекрасна Ут”.

•   1930 р. - цикл нарисів “Голлівуд на березі Чорного моря”.

•   1935 р. - завершив роботу над романом у новелах “Вершники”.

•   1937 р. - п’єса “Дума про Британку”.

•   1940 р. - збірка оповідань “Короткі історії”.

•   1942 р. - драма “Син династії”.

•   1944 р. - збірка “Земля батьків”.

•   1947 р. - роман “Жива вода” (після обговорення на пленумі Спілки письменників Ук­раїни заборонили).

•   1948 р. - збірка “Київські оповідання”.

•   1954 р. - “Нова книга”.

•   1954 р. - п’єса “Дочка прокурора”.

•   25 лютого 1954 р. - помер, похований на Байковому кладовищі.

Огляд творчості

“Вершники” (1935)

Жанр: роман у новелах.

Новели: “Подвійне коло”, “Шаланда в морі”, “Лист у вічність”, “Дитинство”, “Чубенко - командир полку”, “Батальйон Шведа” та ін., які в сукупності передають панораму періоду громадянської війни.

Особливості роману:

-   роман скомпонований із самостійних розділів - восьми новел;

-   відсутність хронологічної послідовності у розгортанні подій;

-   використання кінематографічного прийому “напливу”, поетичних рефренів, ліричних відступів;

-   має ознаки героїчної пісні, думи, новели (“Вершники” - новаторське продовження традицій народних дум);

-   виняткових героїв автор показує у виняткових обставинах;

-   поєднання новел головною авторською настановою: показати через внутрішній світ ге­роїв історичну необхідність перетворення земної світобудови;

-   головний мотив - розпад людського роду, що почався з революцією;

-   викриття більшовицької ідеології, яка пропагує класову боротьбу;

-   відтворені ситуації драматизму (братовбивча війна, порушення батькового принципу “Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду”) тощо.

Особливості новели “Подвійне коло”:

-   новела має типові риси драматичного твору: єдність місця, часу, дії (усі події відбува­ються протягом одного дня в степу під Компаніївкою);

-   фрагменти громадянської війни підкреслені тим, що по різні боки барикад стоять рідні брати (Оверко Половець - петлюрівець, Андрій - денікінець, Опанас, Сашко - махновці, Іван - більшовик) - різні ідеології;

-   умовна присутність батьків (на 1-му плані - битви братів, на задньому - те, що про це думають батьки);

-   велика увага приділена погоді, яка реагує на злочини (автор натякає: Бог гнівається за кровопролиття, порушення моральних законів);

-   автор не зосереджує уваги на ході баталій: Яновського цікавить результат битви і сло­весна дуель між братами тощо.

Роман у новелах - складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи; складається з окремих новел, об’єднаних спільним задумом.

Стислий переказ новели “Подвійне коло”

У першій новелі “Подвійне коло” розкрито складне життя роду Половців, які жорстоко і непримиренно роз’єднані подіями громадянської війни. У кривавому бою сходяться брати.

“Був серпень 1919 р. Загоном добровольчої армії генерала Антона Денікіна командував Половець Андрій. Купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри вів Поло­вець Оверко”. Так сталося, що в цьому бою перемогу одержав Оверко. Поранений Андрій опинився в полоні у брата. Чи ворухнеться у серцях братів щось живе? Здається, так. Ось Оверко питає в Андрія, що йому згадується. У них спільне життя, спільні спогади, спільні батьки... Хіба цього замало? Андрій нагадує Оверкові батькові слова: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Чи зглянувся брат на брата? Ні. З погор­дою відповів брат братові: “Рід - це основа, а найперше - держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає, он як!” “Нічого, - втішається Овер­ко, - рід переведеться, держава стоятиме”. І вбиває брата, не слухаючи ані його благань, ані його проклять. А в степу, десь далеко, біля моря стоїть їхній батько і з теплотою зга­дує синів. Не знає він, що десь серед простору вже лежить неживий син Андрій, а в смер­тельному двобої зійшлися інші його сини - Оверко та Сашко з Панасом. Махновець Панас зупиняє чотирнадцятирічного Сашка, що хотів був добити пораненого Оверка. То, може, цього разу вбивства не станеться? Оверко нагадує братам слова батька про згоду. Але і в Панаса свої міркування: “...рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію не­сем на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?” “Проклинаю тебе”, - гукнув Оверко, повторяючи слова недавно вбитого ним брата Андрія. Не зглянувся Панас. Єдине, на що спромігся, - обом братам яму викопав. “По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили, у всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ на вгавав”. То, здавалося, сама природа, сам Бог плакав над тією гіркою могилою, бо не було справжніх сліз у людей. Аж тут де не взявся загін інтернаціонального полку на чолі з Іваном Половцем. І ролі помінялися знов. Знову перед Іваном стоять полонені брати Панас та Сашко, а Іван їм промовляє, що “скрізь по степах судяться зараз дві правди: правда багатих і правда бідних”. Він виголошує славу радянсь­кій владі і Червоній армії, він вважає, що правда тільки на його боці. “Панас не чекав собі милості, він бачив, як загинули його вояки, що їх він збирав як зерно до зерна, а інші з них стали не його. У нього промайнуло в голові дитинство і дитячі роки на шаланді, і нічні влови, і запах материної одежі, неосяжний простір моря”. Згадав тоді Панас батькові сло­ва про згоду, та пізно й марно. Сильніша виявилась “правда” Івана. “От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс”. Панас проклинає брата і, вихопивши браунінга з-під френча, пускає собі в рот кулю. Так Іван Половець втратив трьох братів. “Одного роду, - сказав [комісар] Герт, - та не одного з тобою класу”. Такий категоричний підсумок ніби обрубує усякі роздуми над подіями. А замислитися є над чим. Ю. Яновський емоційно переконливо зображує трагічну суть громадянської війни - розпад родини, розпад нормальних людських стосунків між тими, хто є народом, родиною. Чого варта будь-яка “правда”, якщо в основі її лежить право на вбивство заради ідей - ось у чому гуманістична ідея цієї новели. Ціна великих соціалістичних перемог - чи не завелика для нашого народу, для нації?

У новелі “Шаланда в морі” майстерно створено образ старої Половчихи, сильної жінки, вірної дружини, яка виглядає з моря свого чоловіка Мусія Половця. Вона сподівається на його порятунок, просить навіть море допомогти, їй не завадить ні вітер, ні життєві негараз­ди. У думках Половчихи кадр за кадром проходить її життя: вона згадує своїх синів, кож­ного з яких любить по-своєму. Думаючи, що чоловік загинув, жінка тримається мужньо.

Мусій Половець врятований надією і любов’ю Половчихи. У кінці новели подружжя йде, ніжно обнявшись.

Стислий переказ новели “Шаланда в морі”

Віє степом вітер-трамонтан. От і зараз “трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були гарні з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки...” Насу­вався шторм. А на березі стояла стара Половчиха, “одежа на ній віялась, мов на кам’яній, вона була висока та сувора, як у пісні”. Вона вирядила у море свого чоловіка Мусія і тепер виглядала його, а серце її калатало так, що ладне було вискочити з грудей. Море зажер­ливо ревло, схопивши її чоловіка, і вона подумки благала: “Ой, подми, вітре-трамонтане, оджени в море негоду та оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, і хоч би з мене дерево стало, то я б усіма вітами над морем махала й листям би шуміла”. Здавалось, цілі віки минули, віки чекання, поки з’явилася шаланда в морі, що ледве виднілася се­ред хвиль. Часом вона надовго ховалася за водяними горбами, потім з’являлася і знову впірнала, мов у безодню. Шаланда боролася з морем. У ній був Мусій Половець з якимсь чоловіком. Вони з усіх сил добивалися до берега, на якому зібралася вся артіль, з селища прибігли діти. Вони переживали, та нічим не могли допомогти у таку негоду. І от нарешті шаланда наблизилася, і Половчиха побачила, як зламалося весло, як шаланду перекинуло хвилею і на поверхні показалася лише одна голова. Шаланда блукала догори кілем, а хтось плив наввимашки до берега крижаним морем. Йому на допомогу кинулися рибалки. І от на берег нарешті вилізли стомлені люди і серед них - чужа людина, що була на шаланді разом із Мусієм. Половчиха впізнала Чубенка. “Товариші, - сказав Чубенко через силу, - я плачу за героєм революції, що визволив мене з французької плавучої тюрми”. І всі пішли від моря. Лише стара Половчиха залишилася стояти на березі. Душа її скам’яніла. Там за­гинув її чоловік. Думки її поринули у ті далекі щасливі роки, коли вони побралися, коли народилися їхні сини. Сини. Кожен з них був їй рідним і згадувався чимось своїм. Кожний був їй дорогим. Давно нічого про них не чула Половчиха. “Тільки Іван працює на заводі і робить революцію...” А інші? Що сталося з ними, чи живі вони? Самотньо стояла жінка на­одинці зі своїми думами. Та ось їй здалося, що шаланда ніби наблизилась до берега. Жінка подумала, що треба б почекати, може, шаланду приб’є до берега, то треба витягти її. Без неї риби не наловиш. Вона спустилася до моря, по коліна зайшла у воду і тільки тоді побачила за шаландою якесь чорне лахміття. “Ну що ж, - подумала вона, - буде хоч над чим поту­жити”. Не кожній дружині рибалки випадало таке. Гинули чоловіки у морі. Та нараз вона почула голос, стомлений голос її чоловіка... Мусій розповів їй, як хотів врятувати шалан­ду, тому й сховався під кілем, щоб Чубенко сам плив до берега. А той усе пірнав та гукав, а потім і справді поплив до берега. Вони удвох з дружиною витягли під крижаним вітром шаланду, як робили усе життя - удвох. Берег був порожній. “І подружжя Половців пішло до домівки. Вони йшли, преніжно обнявшись, їм у вічі дмухав трамонтан, позаду калатало море, вони йшли впевнено і дружно, як ходили ціле життя”. Хай там хто що говорить про “дві правди”, у них вона одна на двох, бо вони - родина.

Тест № 35

1.   Яким псевдонімом підписав Ю. Яновський свою першу поезію “Море”?

А    Юрій Майоров;

Б    Георгій Яновський;

В    Георгій Ней;

Г    Юрій Юрченко.

2.   Укажіть назву поезії українською мовою, що вийшла друком у 1924 р.

А “Прекрасна Ут”;

Б    “Дзвін”;

В    “Море”;

Г    “Земля батьків”.

3.   Укажіть назву книжки оповідань Ю. Яновського, що побачила світ у 1925 р.

А   “Гамбург”; В    “Київські оповідання”;

Б   “Вершники”; Г    “Мамутові бивні”.

4. Визначте жанр твору “Вершники”.

А   Роман у віршах;

Б   роман-хроніка;

В   роман-епопея;

Г   роман у новелах.

5.   Укажіть персонажа роману “Вершники”, в уста якого Яновський вклав такі слова “Рід розпадається, а клас стоїть”

А   Мусій Половець;

Б   Андрій Половець;

В   Іван Половець;

Г    Оверко Половець.

6.   Кому з персонажів твору “Вершники” належать слова: “Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду”

А   Оверку;

Б   Андрію;

В   Панасу

Г   Івану;

Д   Мусію

7.   Хто виходить переможцем у боротьбі (за новелою “Подвійне коло” з роману “Верш­ники)?

А    Панас;

Б    Оверко;

В    Андрій;

Г    Іван;

Д    Сашко.

8.   Сентенція “Людина - натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити” є ідейно провідною у творі Ю. Яновського:

А   “Вершники”;

Б   Чотири шаблі”;

В   Майстер корабля

Г   “Байгород”;

Д   “Дочка прокурора”

9.   Укажіть, який із творів не є новелою з роману “Вершники”.

А   “Поворот”;

Б   “Дитинство”;

В   “Батальйон Шведа”;

Г   “Шаланда в морі”;

Д   Лист у вічність”.

10.   Що лежить в основі “правди громадянської війни” (за новелою “Подвійне коло”)?

А   Право на вбивство заради ідей;

Б   братні стосунки між родичами;

В   убивство заради багатства;

Г   ідейна узгодженість на прикладі однієї родини;

Д відходження від політичних ідей заради збереження “згоди” між братами.

11.   Розмістіть етапи життя і творчості Ю. Яновського в правильному порядку.

А Ю. Яновський - головний редактор   Одеської кінофабрики

Б    Здобуття освіти в Єлисаветградському реальному училищі

В Вихід роману “Жива вода”

Г Ю. Яновський як член ВАПЛІТЕ

Д Написання “Київських оповідань”

12.   Установіть відповідність між персонажем новели “Вершники” і його ідейною приналежністю

1.Оверко

А   махновець

2.Андрій

Б   більшовик

3.Іван

В   петлюрівець

4.Панас

Г   денікінець




На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.