Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Комедія Мина Мазайло (1929)
Микола Куліш (1892 - 1937)
Література ХХ століття

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

Історія написання. З 1923 року в Україні проводилася політики “українізації”, яка, як рентгенівське проміння, висвітлила дражливе питання про те, наскільки українське суспільство готове бути Україною. На рубежі 20-30-х років уже було ясно, що політика українізації згортається, і це приводило в захват деякі прошарки українського громадянства. Сталін оголосив похід проти Хвильового і В АПЛІТЕ, даючи зрозуміти, що політика “українізації” повинна вести не до культурної і не до політичної суверенності України, а швидше до закріплення рабського малоросійства. Уражений такими діями російських шовіністів, Микола Куліш переоцінює весь шлях української революції та українсько-російських взаємин. Письменника починає мучити питання про опошлення революційних ідеалів. Реальна практика будівництва соціалізму вкрила Кулішеві “блакитні і червоні зорі” сірою пеленою.

П'єса ввійшла до своєрідної трилогії про блискучу духовну перемогу над “месіанізмом” російського “світового поліцая”, до якої включають такі: “Народний Малахій”, “Мина Мазайло” і “Патетична соната”. У цих творах відбилися складні світоглядні колізії і внутрішня драма самого письменника: його розчарування в “голубій мрії” - комунізмі, що посилювалося гостротою національної проблеми.

Комедія “Мина Мазайло” була написана в 1929 році, темою якої, за словами самого ж автора, є саме “міщанство й українізація”.

Жанр твору. “Мина Мазайло” - “філологічний водевіль — комедія, яку важко перекласти на будь-яку іншу мову, бо сюжет її збудовано на співставленні української та російської мов. Саме ця двомовність і є її естетичним ключем”. (Лесь Танюк.) Отже, конфлікт п'єси ґрунтується на “мовному, філологічному ґрунті - на ставленні до української мови”.

“Мина Мазайло” - класичний зразок політичної комедії “дискусійного” жанру. Діалоги, репліки діють “мов шаблі”. Багатство специфікованої за персонажами мови надзвичайне”. (Ю.Лавріненко.)

Сюжет твору. Поспішає змінити своє “невдале” прізвище (на благородне російське) службовець Мина Мазайло, в особі якого бачимо тип “колишнього українця”, малороса за своєю суттю. У його психіці міцно вкоренилася думка, що українське - то “третій сорт”, що відмова від свого, українського, є способом вирватися з плебейського стану. Він шукає собі вчительку, яка б навчила його правильно говорити “по-руському”. І мучиться людина, переконана в тому, що прізвище його - таке негарне і немилозвучне - стає навіть на заваді його кар'єрі. Тому всіма силами й прагне швидше стати Мазєніним.

Страждає Мина ще й тому, що його син Мокій перейнявся українськими фантазіями, не хоче нічого міняти, розкопав навіть, що хтось з їхніх предків був Квачем, а тому повний варіант прізвища має бути Мазайло-Квач. Цього вже Мині винести зовсім несила. Буквально з вибуховою пристрасністю обурюється бажанню змінити прізвище й дядько Тарас, який дуже схожий на запорожця, ось дайте тільки йому коня й шаблюку в руки.

Та його нав'язлива ідея знаходить фанатичну підтримку серед інших членів родини - дружини, родички з Курська тьоті Моті та дочки Рини (повне ім'я Мокрина).

Коли ж урешті-решт Мина зтілив свою мрію в життя і постав перед нами уже в новому амплуа - Мазєніним, він з жахом дізнався з газети, що за “систематичний і зловмисний опір українізації службовця М.М.Мазайла- Мазєніна звільнено з посади ...”

Композиція твору. Оскільки дія в п'єсі відбувається у двадцятих роках, то всі її герої причетні до процесу українізації, що відбувався в той час. Тому через ставлення до цього факту суспільного життя розкриваються характери, погляди й духовний світ персонажів. Жанр комедії дає можливість висвітлити проблему “українізації” України та лицемірство московської політики через суб'єктивні твердження дійових осіб. Ось основні з них:

1) Малорос-кар'єрист Мина: “Серцем передчуваю, що українізація - це спосіб робити мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”.

2) Дядько Тарас: “їхня українізація - це спосіб виявити усіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було ... Попереджаю!” (Ці слова стали своєрідним пророцтвом патріота старого гарту, яке на тлі подальших подій в Україні звучить зовсім не смішно).

3) Мокій, син Мини: “Провокація Хто стане нищити двадцять мільйонів одних лише селян українців, хто?” (У такій негативній формі заперечення і неприйняття спророкував страшний факт знищення українського селянства уже через три роки після прем'єри комедії).

4) Тьотя Мотя з Курська: “Альоша ти знаєш, як про українізацію сказав: все це туман, чорний туман, каже, і все це минеться. І я вірю, що все оце минеться. Зостанеться єдина, неподільна ...” (Це посилання на “Дні Турбіних” М.Булгакова - самовпевнене пророкування. Тут Куліш “схитрив”: слова про СРСР як “єдину, неподільну” імперію вкладає в уста одержимої шовіністичною ідеєю жінки. Отже, для Куліша СРСР був не союзом, а маскою “єдиної, неділимої великої Росії”).

Художні особливості комедії.

1) Твір насичений розмовами на філологічні теми, здебільшого мовні. Приміром, з діалогу двох подруг, Улі й Рини, дізнаємося, що Мокій колись порівняв гарні Улині очі з двома вечірніми озерцями в степу. Це перші штрихи до експозиції стосунків Мокія і Улі, що розвиватимуться під знаком “укрмови”. Хлопець переконує Улю, що, оскільки в неї і прізвище українське, й індекси, тобто антропологічні дані, українські (“очі, рот, стан — все чисто українське”), їй конче необхідно оволодіти рідною мовою. Міщаночка Уля, яка навіть прізвища свого - Розсоха - соромиться і називається Розсохіною (на російський лад), починає ревно вивчати українську мову. Лінія Мокій - Уля багата подібними філологічними знахідками: міркування про тридцять синонімів до слова говорити; діалог на першому побаченні; розшукана Улею етнографічна праця Чужбинського тощо.

Гостроти й виразності “філологічний конфлікт” набуває у стосунках Мокія і батька. Ось Мина, уже сивий чоловік, мов школяр, бере уроки правильної російської вимови у вчительки Баронової-Козино:

-   Пахнєт сеном над лугами ...

Баронова-Козино трошки захвилювалась:

-   Прононс! Прононс! Не над лугами, а над луґами! Не га, а ґа!

Так, “пєеньой душу веселя”, долає Мина відмінність між двома мовами. А в сусідній кімнаті син Мокій навчає Улю Розсоху переборювати російський акцент при читанні українською мовою.

2) Показав драматург і безцеремонне зросійщення української мови. Вражає нахабна безапеляційність у поводженні й судженнях тьоті Моті, яку викликали з Курська для приборкання непокірного Мокія: “Не бачили? Не читали? “Харків” написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь, отакими літерами: “Харків”. Дивлюсь - не “Харьков”, а “Харків”. Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?”

Непомітно філологія стає політикою. Коли Мокій заявляє, що він українець, тьотя Мотя. яка вперто гне лінію зміни прізвища на Мазєнін, “припирає” його до стіни: “Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени? Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцем?”

3) У комедії автор користується прийомом екскурсів у минуле. У кращих традиціях вертепу він подає їх у вигляді видінь. Мині Мазайлу ввижаються його пращури - козак-запорожець, чумак, селянин, які колись мали прізвище Мазайло-Квач.

4) Микола Куліш у комедії “Мина Мазайло” виявив себе ще й майстром гротеску й символіки, створивши неперевершені пародії на деякі явища життя тогочасного суспільства.

Гротескним є зображення міщанської суті Мазайлів - ницих маленьких людей із куцими душами. Ось Мина повідомляє, що у загсі йому дозволили змінити прізвище. Жінка і дочка починають наперебій пропонувати свої варіанти жаданої зміни. Мина - диригент цього обивательського хору: “Сіренєв! Сіренький! Розов! Де Розе! Тюльпанов! Фон Лілієн!”

Символічною є компанія комсомольців, Мокієвих друзів, що безцеремонно підключилися до обговорення делікатної сімейної проблеми. Кожне своє слово-міркування вони “припечатують”, як присуд, ударом м'яча об підлогу. Кожен з них має свою власну позицію щодо українізації та русифікації. Незважаючи на різноманітність думок, перед нам постає узагальнений образ обивателя з його безглуздою войовничістю. У процесі суперечки забулися національні корені, традиції, мова, культура. Натомість з'являються теорії про всесвітню трудову комуну, в якій прізвища замінять номери: “наприклад, товариш нумер 35-51”. Або ж про те, що “поміж вільних безкласових людей поведуться зовсім інші, нові прізвища”. Так мислить і живе радянська молодь, вихована вже на засадах нової ідеології. Такі номери дійсно з'явилися в сталінських концтаборах, а пізніше - у фашистських. Ще одне пророцтво Куліша і блискуча пародія на безкінечні диспути 20-30-х років.

5) Однією з принад п'єси є поетизація в ній рідної мови, що подано через захоплення Мокієм її багатством і милозвучністю: “бринить” якесь надзвичайне слово ...

Висновки. Отже, мав рацію Лесь Танюк, сказавши: “Глядач прочитував Кулішевий гротеск як сатиру на міщанство в цілому, на філістерство як на духовне явище, як уїдливу критику будь-якої національної упередженості й зверхності - від хатнього українського націоналізму до великоросійського шовінізму”. “Мина Мазайло” - це сатира на:

1) малороса в особі Мини, який хоче позбутися українського прізвища задля кар'єрного росту;

2) на великодержавний російський шовінізм, рупором ідей якого у творі є тьотя Мотя Розторгуєва;

3) на анахронічний український патріотизм уенерівського типу, для якого Україна залишилася в минулому (дядько Тарас із Києва);

4) на духовний інфантилізм радянської комсомольської молоді.

“Куліш досконало знав і відчував український світ, його дух і найглибші

традиції. А вже щодо України сучасної, то ліпшого знавця, ніж Микола Куліш, мабуть, не було серед письменників. Те саме можна сказати й про українську мову, яку він знав досконало, та ніколи не переставав її вивчати. Микола Куліш - один із найбільших у блискучій плеяді романтиків вітаїз- му. А що Куліш не був ніколи засліплений своєю безмежною любов'ю до України й української людини і викрив її найтрагічніші суперечності і слабості, то шлях через його український світ виводить раз у раз нас на вершини, з яких видно людськість і вічність.” (Ю.Лавріненко.)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.