Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020


Повість минулих літ, або початковий літопис
Давня українська література

Всі публікації щодо:
Давня українська література
Оригінальна світська література

Літопис - історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, у якому оповідь велася за роками. Назва походить від структури літопису, де головною композиційною одиницею є річна стаття, що починалася зі слів “у літо...”. Річні статті можуть мати різний обсяг залежно від того, наскільки важливі події відбулися певного року.

“Повість минулих літ” - найдавніший відомий загальноруський літопис, укладений на початку XII століття. Існують тільки його пізніші списки.

“Повість минулих літ” - це умовна назва літописного зведення XII століття. “Повість минулих літ” відома в трьох відмінних редакціях - списках (варіантах, переписаних з іншого джерела).

Перша редакція була створена в 1113 році монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. Його вважають основним упорядником “Повісті минулих літ”.

У 1116 році була укладена друга редакція “Повісті минулих літ”. Її упорядником став ігумен Видубицького Свято-Михайлівського монастиря Сильвестр, який за дорученням князя Володимира Мономаха вніс до літопису певні зміни, зокрема, применшив історичну вагу київського князя Святополка (1093-1113), натомість виділивши постать Володимира Мономаха. Цей варіант тексту “Повісті минулих літ” був включений до складу літописного зведення, яке переписав ненець Лаврентій у Суздалі в 1377 році. Тому цей список назвали Лаврентіївським.

Третя редакція “Повісті минулих літ” була створена одним із ченців Видубицького монастиря в 1118 році й призначалася для сина Володимира Мономаха Мстислава. Це зведення зберігалося в Іпатському монастирі, де і було скопійоване в XV столітті. Список назвали Іпатським. Саме цей список зберіг ім'я основного упорядника “Повісті минулих літ” Нестора: “Повість минулих літ з богом починаєм. Отче, благослови. Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Тож почнемо повість оцю”.

У “Повісті минулих літ” використано два типи оповіді: власне річні записи - стислі повідомлення про події поточного року, та розгорнуті літописні оповідання - описи подій в їх докладному висвітленні і нерідко в літературній обробці.

У цій пам'ятці основну увагу приділено політичним, воєнним та династичним подіям. Окрім того, у ній містяться докладні відомості про територію, заселену слов'янами, про полян, древлян, радимичів, сіверян та інші племена, на які поділялися східні слов'яни, про їхні звичаї, мову, виникнення слов'янської писемності. У літописі описано героїчне минуле Київської держави з 852 до 1113 року, походи князів і їхні битви. Історію держави подано на широкому тлі визначних світових подій, зокрема утвердження християнства на Русі. Провідний мотив твору - щире захоплення героїчним минулим Київської Русі і глибокий сум з приводу княжих чвар та лиха, заподіяного набігами половців.

Починається літопис згадкою про біблійний сюжет - поділ землі між синами Ноя після великого потопу. Автор уважає слов'ян нащадками Ноє-ого сина Яфета. Далі подано інформацію про розселення та назви слов'янських племен: “Ті слов'яни прийшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші - древлянами, тому що вони оселилися в лісах, а ще інші сіли між Прип'яттю і Двічою і назвалися дреговичами, а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами, від річки, що впадає в Двіну і має назву Полота”. Далі автор подає географічний опис древньої Русі і відзначає особливу роль Дніпра як основної водної артерії на шляху “із варяг у греки”.

До складу “Повісті...” включено перероблену візантійську легенду про апостола Андрія: автор доповнив її відомостями про мандрівку апостола по Дніпру і відвідини того місця, де пізніше постав Київ: “Як ото говорили,

коли Андрій учив у Синопі і прийшов у Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням Божим прийшов і став під горами на березі. А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: “Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог”. Прйшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ”.

Після цього записано легенду про заснування Києва братами Києм, Щеком і Хоривом: “Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, то було між них три брати: одному імя Кий, а другому - Щек, а третьому - Хорив і сестра їх - Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич, а Щек сидів на горі, яка зветься Щекавицею, а Хорив - на третій горі, од чого й прозвалася Хоривицею. Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом, і був докола ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Од них ото є поляни в Києві і до сьогодні”. Літописець виділяє полян з-поміж інших слов'ян, розповідаючи про їх миролюбність, однак зауважує, що поляни завжди могли постояти за себе.

Наступний виклад подій подано за роками. Річна сітка починається з 852 року, від якого, як зазначає літописець, полянська земля стала називатися Руською.

826 рік - “варязька легенда” про покликання трьох братів-варягів Рюрика, Синеуса і Трувора на князювання у слов'янську землю; розповідь про дружинників Аскольда й Діра, які на певний час захопили владу в Києві.

882-912 рр. - про діяльність князя Олега, що ввійшов в історію як Олег Віщий.

945-972 рр. - про походи князя Ігоря Рюриковича на Візантію, на древлян і вбивство Ігоря обуреними древлянами через надмірну данину, що збирав Ігор: “І послухав їх (дружинників) Ігор, пішов у Древлянську землю по данину, і чинив їм насильство він і мужі його... І древляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його, бо було їх мало”.

Свідчення про помсту княгині Ольги, вдови Ігоря, за вбитого чоловіка, яка вчинила розправу над древлянами і підкорила всю древлянську землю: “І сказали древляни: “Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому, як ото схочем”... І послали древляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги...

Мовила їм тоді Ольга: “Мужа свойого мені вже не воскресити, а вас хочу вшанувати... Завтра я пошлю по вас, а ви скажіте: “Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки не підемо, а понесіте нас у човні, і вознесуть вас у човні”... І відпустила вона їх у човен.

Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі теремному, поза городом...

І прийшли до них кияни, і понесли їх у човні. Вони ж сиділи, взявшись у боки, величаючись і вигорджуючись... І принесли їх на двір до Ольги, і, нісши їх, і вкинули з човном у яму. І, приникнувши до ями, Ольга мовила: І Чи добра вам честь?” І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх...

Коли ж древляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, і ввійшли древляни туди, і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла Ольга запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі...

І послала вона послів до древлян, кажучи так: “Се вже йду я до вас. Тож зготуйте медів много коло города, де ото вбили ви мужа мойого. Хай поплачу я над гробом його і вчиню тризну мужеві моєму”...І сказали древляни Ользі: “Де є друзі наші, що їх ми посилали по тебе?” А вона відповіла: “Ідуть вслід за мною з дружиною мужа мойого”. І як упились древляни, звеліла вона отрокам своїм пити за них, а сама відійшла звідти і потім наказала отрокам сікти їх. І посікли їх п'ять тисяч. А Ольга вернулася до Києва і спорядила воїв на рештки їх”.

945-972 рр. - про воєнні подвиги князя Святослава Ігоревича, його витривалість і сміливість.

980-1015 рр. - про Володимира Великого, прийняття ним християнства у Корсуні в церкві святого Василія в 988 році, смерть у 1015 році; про вбивство Святополком Бориса і Гліба; про перемогу у боротьбі за князівський престол у Києві новгородського князя Ярослава, пізніше прозваного Мудрим.

1019-1054 рр. - діяльність Ярослава Мудрого, спорудження ним християнських церков, плекання християнської віри та освіти.

Після смерті Ярослава Мудрого на Русі настає період нестабільності, спричинений нападами кочовиків та князівськими усобицями, які також відображені в літописі. Зокрема, з особливим драматизмом автор розповідає про напад половців на Києво-Печерський монастир.

В останніх фрагментах літопису з'являються згадки про Володимира Мономаха, його протистояння половцям.

Метою Нестора Літописця була боротьба за єдність усіх руських земель, які мають згуртуватися довкола церкви і будувати свої стосунки за принципом братолюбності. Таким чином, завдання “Повісті минулих літ” полягало не тільки в тому, щоб з'ясувати походження русичів, а й у тому, щоб визначити принцип мирного співжиття давньоруської держави з іншими та запоруку благополуччя в ній самій.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.