Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Ліро-епічна соціально-побутова поема Катерина (присвячена Василю Жуковському напам'ять про викуп з кріпацтва)
Тарас Шевченко (1814 - 1861) - Рання творчість (1838-1843)
Література кінця ХVIII-початку ХХ століття

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Тема поеми - правдива схвильована розповідь про трагічну долю матері- покритки й дітей-безбатченків в експлуататорському суспільстві та зображення розбещеності російського офіцера. Розкриваючи тему, Шевченко наголошує не на коханні, а на стражданні головної героїні.

Композиція твору:

1) Вступ — звернення до дівчат-селянок:

Кохайтеся, чорнобриві.    Москаль любить жартуючи,

Та не з москалями.    Жартуючи, кине:

Бо москалі — чужі люде,   Піде в свою Московщину,

Роблять лихо з вами.    А дівчина гине...

2) Зав'язка - історія кохання сільської дівчини Катерини і російського офіцера (москаля):

Не слухала Катерина   Полюбила молодого.

Ні батька, ні неньки,   В садочок ходила.

Покохала москалика.    Поки себе, свою долю

Як знало серденько.    Там занапастила.

3) Розвиток дії - народження позашлюбної дитини в Катерини, батьки виганяють дочку з дому, Катерина йде шукати в Московщину свого любого, поневіряння її з дитиною на чужині:

Реве, стогне хуртовина,   Утомилась завірюха.

Котить, верне полем;   Де-де позіхає;

Стоїть Катря серед поля. Ще б плакала Катерина,

Дала сльозам волю.    Та сліз більш немає.

4) Кульмінація - випадкова зустріч Катерини з військом та офіцером Іваном, який відштовхнув її та не захотів визнати дитини:

... Вертається,   “Осьде воно, подивися!

Несе йому сина.    Де ж ти? Заховався?

Несповита, заплакана   Утік!.. Нема!.. Сина, сина

Сердешна дитина.    Батько одцурався

5) Розв'язка - самогубство Катерини, Івась, жебракуючи по дорогах зі сліпим кобзарем, знову зустрічається з “батьком”, але той відвернувся від сина:

А пан глянув... одвернувся...    Чорні бровенята...

Пізнав, препоганий.    Пізнав батько свого сина,

Пізнав тії карі очі.    Та не хоче взяти.

Образ Катерини. Центральний образ поеми - Катерина. Зовні це вродлива селянська дівчина. У неї чорні брови, карі очі, біле личко, сама - “як квітка на полі”. Вдачу дівчина має щиру та довірливу, а серденько - любляче та відкрите людям, тому й “полюбила москалика, як знало серденько”. Сама чесна, вона й обранця свого вважає таким же. Батьки, люди люблячі й досвідчені, відчуваючи недобре, застерігали дочку від необережного вчинку. Катерина злегковажила батьківськими порадами, і була покарана: одурив її коханий, а материнство принесло не сподіване щастя, а лише сором і горе. Народивши байстря, Катерина знеславила не тільки себе, а й своїх батьків, тому вони змушені вигнати її з дому (важко було це зробити їм, але переступити через норми народної моралі ще важче). Йдучи з села, дівчина загорнула в хустинку крихітку рідної землі. Такий вчинок стає свідченням високих почуттів простої селянки.

Мандруючи до далекої Московщини, зустрічає Катерина на своєму шляху багатьох людей - і добрих, і злих. Не одразу наважується просити милостиню, але заради дитини робить і це (“бере шага, аж труситься”). Нелегко їй, та з усіма тримається гідно, шанобливо. Найглибше її моральну велич розкрито в сцені зустрічі з кривдником офіцером. Зустрівши його, вона, наївна, усе ще сподівається на взаємну любов, яку, попри все, зберегла у своїй зраненій душі. З якою ніжністю звертається Катерина до коханого:

Любий мій Іване!

Серце моє коханеє!

Де ти так барився?

Та до його ... за стремена...

Ні тіні докору, тільки безмежна ласка й відданість звучать у цих словах, у відповідь на які чує тільки брутальний окрик і жорстокий наказ: “Дура, отяжися! Возьмите прочь безумную!”

Навіть після цього не настає повного прозріння: можливо, щось переплутав коханий? Хай не боїться, вона не буде йому заважати. Наймичкою стане, тільки б дитини не кидав. Але даремно зверталася Катерина до батьківських почуттів свого спокусника: йому не потрібен син. Це вже знести їй несила. Щось надломилося в Катриній душі, яка й так багато перетерпіла, і, покинувши серед шляху дитину, мабуть, на грані божевілля, вона втопилася.

Катерина - трагічний образ покритки, образ-жертва, образ-страдниця. Не випадково так часто трапляються в поемі слова “плакати” і “сльози”.

Нема нічого дивного в тому, що російський офіцер-дворянин зміг безкарно покинути з дитиною українську сільську дівчину - їй нікому буде поскаржитися, ні в кого знайти захист. Щира відданість Катерини, її самопожертва і брутальність та лицемірство офіцера під час останньої зустрічі протиставлені дуже чітко. Так само чітко протиставлено українську селянську мораль дворянській російській. Завдяки силі авторського почуття і його майстерності образ героїні поеми сприймається як узагальнення селянської України, набуває глибинного підтексту національного змісту. Тобто, Катерина - своєрідний символ України. Її трагедія - це не лише особиста трагедія сільської дівчини, а трагедія всієї України, зраджено: Москвою і нею ж зневаженої. Це трагедія виродження України, загибель її старосвітської духовності, споконвічної моралі, про що Іван Світличний сказав так: “Шевченко мужньо дивився правді в вічі і бачив, як підневільне життя здеморалізувало най- ширші верстви простих, покріпачених людей, як здичавіли вони в своєму тваринному бутті, деградували до страшного в своїй реальності людожерства. Моральна деградація народу була для Шевченка доконаним фактом, і він не пробував її зменшити... Люди гірші від собак - отакий остаточний присуд знедоленої героїні, і такий же підтекст усієї поеми Шевченка”. Шевченко неодноразово акцентує на цьому і часто вживає слова “чужі люде”, “злії люде”, “лихі люде”, починаючи з першого ліричного вступу, який звучить наболілим і пристрасним застереженням.

Ліричні відступи відіграють у поемі велику роль. Супроводжуючи епічну частину розповіді, вони виявляють оцінки автора, його особисте ставлення до зображуваних подій і вчинків. Амплітуда ліричних відступів у поемі досить широка:

1) пересторога всім дівчатам (“Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями”);

2) щире вболівання за долю героїні (“Катерино, серце моє! Лишенько з тобою! Де ти в світі подінешся 3 малим сиротою?”);

3) висновок-узагальнення про сучасний поетові світ (“Отаке-то на сім світі Роблять людям люде! Того в'яжуть, Того ріжуть, Той сам себе губить ...”);

4) туга за справжньою долею (“Єсть на світі доля, А хто її знає? Єсть на світі воля, А хто її має?);

5) гнівний осуд гіркої сирітської долі (“Сирота - собака має свою долю, Має добре слово в світі сирота; Його б'ють і лають, закують в неволю, Та ніхто про матір на сміх не спита”).

Не менш важливими є у творі й пейзажні описи, які підкреслюють певний психологічний стан героїні. Наприклад, Катерина покидає село надвечір, коли заходить сонце і стає темно, що посилює відчуття безпросвітного майбутнього нещасної жінки. Тяжко блукати світом Катерині з дитиною на руках - автор посилює безвихідність становища, змальовуючи зиму та хуртовину. Увесь час зміни настрою безталанної Катерини супроводжуються відповідними пейзажними картинами. Такий прийом називається паралелізмом.

Тема трагедії матері-покритки у феодально-кріпосницькому суспільстві є однією з провідних у творчості Т.Г.Шевченка. Їй поет присвятив низку творів - поеми “Наймичка”, “Сова”, “Слепая”, “Відьма” тощо.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.