Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Героїко-романтична поема Гайдамаки (1841)
Тарас Шевченко (1814 - 1861) - Рання творчість (1838-1843)
Література кінця ХVIII-початку ХХ століття

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Історична основа поеми - події Коліївщини (1768 р.), відомості про які можна було знайти в “Історії русів” чи в праці Максимовича “Оповідь про Коліївщину”. Але відомо, що Шевченко не дотримувався строго реального ходу подій, а йшов за народними переказами, особливо ж за розповідями свого діда - учасника повстання. Тому в поемі є значні відхилення від історичної правди: Гонта насправді не вбивав своїх дітей - їх забрав у полон російський генерал Кречетников; Залізняк не помер від туги - його втопили російські військові після невдалої спроби Залізняка втекти.

Розпочавшись у Правобережній Україні, повстання призвело до визволення більшої її частини від польського гноблення і мало на меті створення на цих територіях незалежної держави з подальшим об'єднанням з Лівобережною Україною. Зі стихійного класового повстання воно перетворилося на свідому національно-визвольну війну. Збагнувши це, Росія посилає свої війська начебто на підтримку, а насправді з підступною метою придушення повстання, у результаті чого воно й зазнало поразки. Учасників цього повстання називали гайдамаками. Гайдамаки - це люди, які “мстили своїм ворогам, полякам, за економічний, релігійний і моральний гніт” (Д. Яворницький).

З використанням народних переказів пов'язані елементи романтизму в поемі: трагізм героїв, їхня надмірна відвага, самотня смерть Залізняка, піднесене до найвищих вершин вірності кохання Яреми й Оксани, беззастережна вірність повстанців своїй справі, криваве тло всіх подій. Поема стала вершиною романтичної творчості Шевченка і водночас його прощанням із цим методом.

Композиційно поема складається зі вступу, 11 основних розділів, епілогу, прозової передмови і “приписів” - приміток. Це найбільший за обсягом твір у доробку письменника.

Сюжет розгортається двома лініями: перша - розвиток повстання і друга - кохання Яреми й Оксани.

У пролозі, що має філософське спрямування, автор викладає матеріалістичне розуміння світу, де все взаємопов'язано. Говорить про призначення твору для українського народу (“громаді в сіряках”), бо він виражає саме його прагнення, болі й надії. Зазначає, що головним героєм твору обирає наймита, стаючи тим самим на бік поневоленого народу і кидаючи виклик вічним “модним” темам тогочасного мистецтва: так званим щасливим Матрьошам, Парашам, царським палатам і гусарським шпорам.

У І розділі (“Інтродукція”), який є другим історичним вступом, Шевченко малює широке історичне тло, на якому виник і протікав гайдамацький рух, показує криваві злочини, що їх чинила шляхта в конфедераціях - тимчасових магнатсько-шляхетських військово-політичних союзах, яка була не- вдоволена тим, що король Станіслав III обмежив їх привілеї. Конфедерати знищували цілі українські села:

Розбрелись конфедерати...    Церквами топили...

Та й ну руйнувати.    А тим часом гайдамаки

Руйнували, мордували.    Ножі освятили.

II розділ (“Галайда”) знайомить нас із Яремою, безправним наймитом, який служить у корчмаря. Поневіряння і визиск повинні були б убити в ньому всі почуття, однак на світі його тримає-таки віра в щасті:

Сирота Ярема — сирота багатий.

Бо є з ким заплакати, є з ким заспівать:

Єсть карії очі - як зіроньки, сяють.

Білі рученята - мліють-обнімають.

Єсть серце дівоче.

Що плаче, сміється, і мре, й оживає.

Ярема кохає дочку титаря Оксану, і почуття це взаємне.

III розділ “Конфедерати” і IV “Титар” подають розгорнуту картину дикого розгулу польської шляхти, яка найменше дбала про інтереси польської держави, а керувалася у своїх безчинствах виключно приватними інтересами та звірячими інстинктами. З особливим болем подає автор картину катування титаря, у якого конфедерати намагалися поживитися грішми, а не знайшовши їх, убили нещасного і забрали з собою його дочку Оксану. Ту же Шевченко показує, що основною причиною виникнення гайдамацького руху стало знущання польської шляхти над українським народом:

Бодай не дивитись, бодай не казати!

Бо за людей сором, бо серце болить.

Гляньте, подивіться: то конфедерати.

Люде, що зібрались волю боронить.

Боронять, прокляті...

У V розділі “Свято в Чигирині” поет підкреслює, що гайдамацький рух набирає загальнонародного характеру і стає боротьбою проти національного й духовного гніту. У цьому ж розділі поет у романтичному плані змальовує козацьке військо:

Ото гайдамаки. На ґвалт України Орли налетіли; вони рознесуть Ляхам, жидам кару;

За кров і пожари

Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.

Використано тут і новий для літератури тих часів прийом - поєднання віршованого тексту з прозовим.

VI розділ “Треті півні” далі розгортає характеристику Яреми, який, приєднавшись до повстанців через власні кривди, так перейнявся ідеєю визволення рідного народу від шляхти, що тепер думає в першу чергу про долю народу, а не про свою, мріє про той час, коли в Україні не залишиться жодного шляхтича і вона стане вільною державою:

... Оживуть гетьмани в золотім жупані;

Прокинеться доля; козак заспіва:

“Ні жида, ні ляха”, а в степах Украйни –

О Боже мій милий - блисне булава!

VII розділ “ Червоний бенкет” є одним з центральних як у розгортанні сюжету, так, в еволюції образу Яреми. З покірного наймита він перетворився на безстрашного повстанця, народного месника. Гайдамацький рух дав йому могутні крила. З несамовитою люттю (“страшно глянуть”) Ярема розправляється з ворогами, чим зажив собі поваги від повстанців і самого Залізняка. Ярема, будучи знедоленим наймитом, навіть прізвища не мав, тому сам Залізняк “охрестив” його Галайдою, що цілком у запорозькому дусі промовисто вказувало на соціальне становище.

VIII розділ “Гупалівщина”, де автор неначе аналізує причини нещадної розправи повстанців із гнобителями, є підготовкою для показу “Бенкету в Лисянці” (IX розділ). Картини повстання розгортаються і в X розділі “Лебедин”. У цих розділах конкретизуються образи народних ватажків, що очолили повстання, - Максим Залізняк та Іван Гонта. І якщо з образом Максима Залізняка асоціюється в поемі сподівання на кращий день, то Іван Гонта (“Гонта в Умані” XI розділ) — це трагічний образ патріота, який убиває своїх дітей, адже вони - теж шляхтичі. Тут, як уже відзначалося, Шевченко іде за народними переказами, а не історичною правдою, аби показати силу переконань героя, створити довершений образ народного месника, грізного й суворого, який не зупиниться ні перед чим, відстоюючи інтереси рідного народу. Гонта передусім - патріот, людина, яка свідомо йде на невимовні страждання й муки заради батьківщини.

Основні лінії розповіді в “Епілозі” — XII розділі поеми — пов'язані із загибеллю народних ватажків. Але до цієї розповіді автор вдається не для того, щоб їх оплакали, а щоб спроектувати твір у сучасне: “Посіяли гайдамаки В Україні жито, Та не вони його жали. Що мусим робити?” Це риторичне питання фактично є вимогою нової Коліївщини, нового повстання проти кріпосників, і закликає до нього сам поет. З “Епілогу” довідуємося і про долю Яреми: Пішов степом сіромаха,

Сльози утирає.

Довго, довго оглядався,

Та й не видко стало.

Завершується твір “Передмовою”, у якій поет закликає до братання слов'ян, їхнього єднання.

Особливістю поеми “Гайдамаки” є відсутність конкретного головного героя. Не Гонта, не Залізняк, не Галайда Ярема, а весь повсталий народ - ось головний герой твору.

Ідея поеми. Розповідаючи про загальнонаціональне поривання до волі, поет прагнув розбудити громадянське сумління сучасників, котрі перетворилися на слухняних, покірних кріпаків, занедбали й забули славу батьків і дідів своїх:

А онуки? їм байдуже.    Де похоронили?

Панам жито сіють.    Де Залізняк, душа щира.

Багато їх, а хто скаже.    Де опочиває?

Де Гонти могила, -   Тяжко! Ва чеко! Кат панує,

Мученика праведного   А їх не згадають.

Отже, основною метою романтичної творчості Шевченка було відродити, вилікувати народ, стати істинним творцем його духовного відродження. Уже в цьому періоді творчості Т.Г.Шевченко переходить від показу горя й недолі народу, який зазнає на собі свавілля панів, до закликів збудитися і всіма силами відстоювати вищі людські права - на життя, на свободу і гідність.