Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Гімн
Іван Франко (1856-1916)
Література кінця ХVIII-початку ХХ століття

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Програмний вірш збірки “З вершин і низин”, яка виходила друком двічі (1887, 1893). Основне місце в збірці посідає лірика громадянської тематики, у якій поет порушує важливі питання суспільного життя, революційної боротьби мас за своє визволення. У другому виданні поезії збірки були поділені на цикли (“Веснянки”, “Осінні думи”, “Скорбні пісні”, “Нічні думи”, “Думи пролетарія” та “Excelsior”). “Гімн” починає збірку, а назва і мотиви цього твору підкреслюють провідну її думку - тему боротьби народних мас за світле майбутнє, прославлення стійкості борців за прогрес, правду, щастя і волю, вираження несхитної віри в їхню перемогу.

Уперше вірш було надруковано в польській робітничій газеті “Ргаса” (1882), а в 1905 році був покладений на музику М. Лисенком і перетворився на революційну пісню “Вічний революціонер”. Чотиристопний хорей надає твору маршового ритму, бадьорості, посилює його оптимістичне звучання Поезія вважається вершиною політичної лірики І. Франка.

Центральним є образ вічного революціонера. Він сприймається як безсмертний волелюбний дух народу, що не мириться з поневоленням і гнітом, “тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю”. Його незбориму силу не можуть здолати “ні попівськії тортури, ні тюремні царські мури, ані війська муштровані, ні гармати лаштовані”.

Голос вічного революціонера-бунтаря чути скрізь, де тільки є гноблені й пригнічені, він дає людям праці наснагу, породжує в них силу й завзяття “не ридать, а добувать хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”.

Поет акцентує не на руїнницькій силі, яку несе в собі покликаний до революційних змін людський дух, а на великому перетворюючому потенціалі “науки, думки, волі”. Саме вони протистоять пітьмі, що з давніх-давен принижувала людську гідність, надломлювала сили людини, зводила її до рабського становища. Тільки наука й соціальний прогрес здатні повести суспільство до нового життя:

Дух, наука, думка, воля –

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

У кінці твору звучить розгорнуте риторичне запитання, де в алегоричній формі виражається несхитна віра в прихід нового справедливого життя:

Розвалилась зла руїна,   

Покотилася лавина.    

І де в віті тая сила,

Щоб в бігу її спинила.    

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?