Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Новела Я (Романтика) (1924)-гімн й анафема революції
Микола Хвильовий (1893 - 1933)
Література ХХ століття

Всі публікації щодо:
Хвильовий Микола

Була надрукована з присвятою: “Цвітові яблуні”, тобто твору Михайла Коцюбинського, тим самим автор підкреслив, що спирається на мелодраматичний психологізм, що був притаманний новелі попередника, та проблему вибору, перед яким постає ліричний герой.

Проблематика новели. Уперше в тогочасній літературі поставлено проблему гуманності й фанатизму, суперечності між людяністю і сліпою відданістю абстрактній ідеї.

Автор ставить питання: чому замість гармонійної дійсності, яку хотіли вибороти революційні романтики, у період становлення нового комуністичного ладу в країні запанували жах, руїна, братовбивство, а людьми оволоділо почуття спустошеності, непотрібності й навіть зайвості в цьому житті? Чому комуна стала лише мрією, маревом, сном, ілюзією, яка тільки й лишилася таким революційним фанатикам, як сам автор?

Микола Хвильовий цією новелою, кожним її образом переконливо відповідає на поставлені питання так: бо хотіли силою ощасливити світ, побороти зло за допомогою ще більшого зла і насильства, бо відкинули моральну основу людського співжиття, зневаживши прописні Біблійні істини; бо людина як соціальна істота придушила людину - духовну істоту; бо революція заперечила цінність окремої людської особистості, віддавши верховенство колективу.

Особливості композиції. Новела “Я (Романтика)” має ліричний заспів. Саме з нього постає зримий образ Матері, опромінений сонцем, теплом і душевним спокоєм: “З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія ... Моя мати - наївність, тиха жура і добрість безмежна ... І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом ...” Зачин має тривожне забарвлення і допомагає передбачити трагедію, яка розіграється у процесі боротьби людяності зі сліпою відданістю абстрактній ідеї.

Особливістю композиції є поєднання картин-марень, у які час від часу впадає хвороблива уява головного героя, і картинами моторошної реальності. Переплетення цих картин створює враження зворотного ефекту: реальність здається маренням, а марення - страшною, але реальною дійсністю.

Розповідь ведеться від першої особи, яка роздвоєна: “Я - чекіст, але я і людина”, - заявляє ліричний герой. У цьому афоризмі - суть тих суперечностей, що краяли душу самого письменника.

М.Хвильовий постійно вживає небуденну лексику (інсургенти, версальці) часів Паризької комуни, тим самим ставлячи революцію 1917 року в один ряд світових революційних катаклізмів.

Зміст. У помешканні “фантастичного” палацу - будинку розстріляного шляхтича - засідає “чорний трибунал комуни”. Членів трибуналу три: главковерх ““орного трибуналу” - ліричний герой, від особи якого ведеться розповідь, доктор Тагабат і Андрюша. Охороняє місце, де “засідає садизм” вартовий дегенерат. Вони справжні воїни революції, які стоять на варті її завоювань, оберігаючи від найменшого зазіхання з боку ворогів-контр- революціонерів. Цих “ворогів безліч”, їх постійно приводять у зал засідань, де передають у руки чорного трибуналу, від рішення якого залежать життя сотень людей. Вирок, що виносять ці фанатики революції, один і той самий: “Розстрілять!” їхні руки вже по лікті в крові, але запах і вигляд крові тільки п'янить, розпалюючи дійсно звірячі інстинкти. Кожного дня до вбивства їх кличе святий обов'язок. Ось привели “женщину в траурі й мужчину в пенсне”. Судять їх за те, що в них у квартирі збиралися люди, які шукали істину, говорили про Христа-спасителя, про нового месію, про кризу в Європі й Азії. Про все це серйозно, без ноти іронії', як потребує справжнє правосуддя, розпитують підсудних на засіданні трибуналу. Тут немає ні прокурорів, ні адвокатів: слуги революції безоглядно подарували собі неподільне право вершити людські долі. Звучить грізний вирок: “Так якого ж ви, чорта, мать вашу перетак, не зробите цього Месію з чека?” - “Розстрілять!” Усі троє засідателів ставлять свої підписи під вироком. Усе. Суд закінчено. Після “слухання” справи “доктор Тагабат нажав кнопку. Тоді лакеї приносять на підносі старі вина ... і вони його п'ють пожадливо-хижо”.

Після робочого дня, що проходить у криваво-п'яному угарі, “Я” (“м'ятежний син революції”) спішить до матері, бо вона одна може заспокоїти його розтерзану душу: “Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини ; тихо кладу на свої груди ...”

Та ось одного дня до будинку чорного трибуналу приводять черниць, які займалися антиреволюційною агітацією. Серед них ліричний герой упізнає свою матір. Щоб довести свою відданість революційній справі, яка призначила його на цю посаду, він сам застрелив матір.

Образи новели. Революцію здійснюють:

1) “Я” - фанатик з роздвоєною душею.

В образі “Я” порушено проблему цільності і роздвоєння особистості. Життєвий шлях цієї людини важкий і тернистий. Герой відчуває хибність своїх дій і вчинків, але не знаходить, не бачить виходу з цієї кризи. Сумніви у правильності власних політичних і моральних принципів весь час посилюються і призводять до роздвоєння психіки. Як революціонер, він служить ідеї, яка дала йому владу (владу убивати невинних, вирішувати їхню долю одним розчерком пера): “Коли переді мною виростає загірна даль невідомої прекрасної комуни, до болю хочеться впасти на коліна й молитовно дивитися на силует чорного трибуналу”, - зізнається собі герой. Але як людина, він іще пам'ятає основи християнської моралі, тому главковерх ревтрибуналу часто тікає за місто, де живе матуся і де на нього чекає прощення і ласка. Ліричний герой усе ще приховує від себе страшну істину: він зрікся моралі ще тоді, коли вперше поставив свій підпис під вироком “Розстрілять!”. Мати теж гине від його руки, яка не схибила навіть в останню мить, коли натискала курок.

Це не особистість. Це гвинтик, робот, що реалізує хворобливі більшовицькі ідеї всезагальної сірої рівності, перетворюючи людей на безлику однорідну масу з погоничами на чолі, а суспільство (синю загірну комуну) - на великий концтабір. Це було пізніше успішно зроблено радянською владою. До речі, на Соловецькій брамі зроблено такий напис: “Железной рукой загоним человечество к счастью”.

Письменник поступово й переконливо показав душевну трагедію людини. Компроміс із совістю призводить до виродження і руйнації особистості.

2) Садист доктор Тагабат.

Це безвихідний хазяїн ситуації, утілення звірячого інстинкту, прихованого в революції за високими гаслами, злий геній і дика стихія революції. Це

справжній Сатана в людській подобі. Доктор Тагабат звик до єдиного “Розстрілять!”, який виконує з голосним реготом. “Цей доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця, це ж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт. І я, главковерх чорного трибуналу комуни, - нікчема в його руках, яка віддалася на волю хижої стихії”.

3) Єдино вірний пес, страж революції, що не знає сумнівів, Регенерат.

Це ідеальний представник комуни, породжений новим суспільством, якому не потрібні особистості, таланти, незалежні й повноцінні люди. Йому потрібні “дегенерати”, які не привчені думати, творити, а привчені тільки “виконувати”, не замислюючись що й навіщо. У нього “дегенеративна будова будівля черепа”, “низький лоб”, “приплюснутий ніс”, “розкуйовджене волосся” і “трохи безумні очі”. Ліричний герой упевнений, що дегенерат “не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки”. Учорашній злочинець сьогодні служить високим ідеям революції, якій потрібні були тупі слабоумні убивці, що не відають мук совісті.

4) Андрюша, що творить усе супротив своєї волі.

Це юний чекіст, він - з тієї когорти, що замінить тагабатів, “Я”, дегенератів. Чистенький і м'який, “з розгубленим обличчям і тривожним поглядом”. Хвильовий неначебто натякає на його людяність, інтелігентність. Але за цією показною інфантильністю - інтуїтивний розрахунок: усі “позитивні” риси цього молодика не заважають ставити підпис-закарлючку під кожним (!) вироком. Колись настане час, і до відповідальності покличуть тих, чиї підписи стояли під моторошними вироками, аби реабілітувати, принаймні посмертно, невинно загублених людей. Там знайдуть прізвище Тагабата, “Я”, але чи розберуть, хто ховається за “закарлючкою”? Такі “незаплямовані” Андрюші довго будуть вершити чужі долі.

Жоден із творів української літератури не розвінчав так соціалістичної революції і громадянської війни, як зробив це комуніст Хвильовий у своїй новелі “Я (Романтика)”.

“Революціонер з голови до п'ят, Хвильовий міцно зв'язаний з кращими традиціями української художньої літератури: можна сказати, що шукання Хвильового почались там, де урвалися шукання Коцюбинського”. (М.Рильський.)

span>







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.