Українська література 100 тем

УКРАЇНСЬКИЙ МОДЕРНІЗМ. ІМПРЕСІОНІЗМ. ЕКСПРЕСІОНІЗМ

Модернізм — загальна назва сукупності літературних тенденцій нереалістичного характеру на межі ХІХ-ХХ ст. (як конкретно-історичне явище модернізм виник у Франції).

Відгалуження модернізму:

• імпресіонізм;

• експресіонізм;

• неоромантизм;

• неореалізм;

• неокласицизм;

• символізм;

• футуризм.

! В українській літературі під впливом особливостей розвитку національної історії модернізм набув специфічних рис. Варто зауважити, що українські модерністи — представники багатьох відгалужень — підлягали грубій критиці з боку опонентів — представників позамистецьких платформ.

Основні риси модернізму:

• інтуїтивне, ірраціональне начало переважає над раціональним, логічним;

• талант вищий за мистецтво;

• головне знання — не наука, а поезія, краса, якій до снаги проникати в глибини буття;

• мистецтво звільняється від практичних цілей („мистецтво заради мистецтва“) та від жорстких канонів.

! У формуванні українського модернізму велике значення мав І національний чинник.

Імпресіонізм — напрям у мистецтві, який головним завданням вважав витончене відтворення митцем власних переживань та мінливих відчуттів (сформувався у Франції у 2-й пол. XIX ст. насамперед у малярстві).

Основні риси імпресіонізму:

• змалювання персонажів просякнуте тонким психологізмом;

• розширення функції внутрішнього монологу;

• відтворюються найтонші відтінки настрою;

• вихоплюються і фіксуються миттєві враження;

• опис стає епізодичним, фрагментарним, суб'єктивним;

• лаконізм прози, її ритмічність;

• дійсність змальовується у багатстві відтінків;

• посилюється увага до кольорів, звуків та яскравих художніх деталей.

Представники українського імпресіонізму:

• М. Коцюбинський:

„Цвіт яблуні“, „Intermezzo“;

• М. Хвильовий:

„Сині етюди“;

• Г. Михайличенко:

„Блакитний роман“;

• С. Васильченко:

„Талант“.

Експресіонізм — стильовий напрям у модернізмі, який обстоював відображення авторського світобачення через призму напруги переживань та емоцій (проіснував до 30-х рр. XX ст.).

Основні риси експресіонізму:

• надмірна („нервова“) емоційність;

• ірраціональність;

• тяжіння до гіперболічності;

• гротескність;

• фрагментарність;

• подання барв у контрасті або одноколірно;

• застосування символів;

• відчуття страху за майбутнє людини.

Представники українського експресіонізму:

• В. Стефаник (окремі риси новел):

„Камінний хрест“;

• М. Куліш:

окремі п єси, зокрема комедія-фарс „Хулій Хурина“;

• Театр Леся Курбаса „Березіль“;

• Т. Осьмачка:

„Старший боярин“;

• О. Туринський:

„Поза межами болю“;

• Ю. Клен, М. Бажан продовжили розвиток експресіоністичних тенденцій на сторінках своєї поезії.