Українська література 100 тем

ТАРАС ШЕВЧЕНКО. ПОЕМА СОН (У ВСЯКОГО СВОЯ ДОЛЯ) - ЛІТЕРАТУРА кін. XVIII - 70-90-ті рр. XIX ст.

√ „Сон” (08.07.1844) — соціально-політична сатирична поема (мае виразні риси реалізму), написана з огляду на глибоке знання письменником справжнього стану речей у царській тоталітарній Росії (сатира на режим Миколи І) і з метою достукатися до мас, що мають викривлене уявлення про світ.

Ідея поеми — викриття нелюдської за своєю підступністю сутності царської Росії; засудження втрати історичної пам'яті й запроданства українців.

√ У поемі відчутні мотиви: долі, своєї для кожного; перекрученого світ}-; влади і свободи: „манкуртства” українців; історичної несправедливості; тоталітарного режиму”; „сну-одкровення”; „подорожі в потойбіччя”.

Світ образів у поемі:

• люди: ліричний герой (уві сні починає бачити справжню дійність); цар, в уявленнях великий і страшний ведмідь, для прозрілої людини — нікчемне створіння; царицю уявляють матір'ю народу, проте вона — кульгава „чапля”; генерали, канцеляристи, „землячки” (українці-запроданці); дівчата-покритки (в Україні); дівчата-повії (у Петербурзі); Петро І, Катерина II; декабристи, прості люди;

• міфологічні істоти: мудра сова — провідник у потойбіччя, бачить, як і поет, коли „всі сплять”;

• природа: Сибір і Україна з висоти пташиного польоту.

√ Хоча в композиції поеми немає розділів, в ній можна виділити вступ і три частини:

• вступ має сатиричний характер:

зображення панування деспотизму: „Латану свитину з каліки знімають, / 3 шкурою знімають, бо нічим обуть / Княжат недорослих...”;

• друга частина: зображення Сибіру, „Царя волі”; оспівування ідей декабристів;

• третя частина: зміна образу оповідача (він стає простакуватим) як засіб сатиричного зображення для використання зневажливої мови, іронічної розповіді.

! Характерна деталь Петербурга — образ земляка з цинковими ґудзиками, який уособлює продажність чиновників.

√ Змальовуючи образи самодержавної верхівки, автор вдається до сатиричного гротеску, образи царів — гіперболічний шарж:

порівняння царів із сичами, цариці — із засушеним опеньком, царя — з ведмедем.

! Сатира і гротеск у зображенні правителів:

• „А той, щедрий та розкошний, / Все храми мурує;

Та отечество так любить, / Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного, / Кров, як воду, точить!..”.

• „Виступає... Цариця небога,

Мов опеньок засушений, / Тонка, довгонога,

Та ще вона лихо, сердешне, / Хита головою.

Так оце-то та богиня! / Лишенько з тобою.

А я, дурний, не бачивши / Тебе, цяце, й разу,

Та й повірив тупорилим / Твоїм віршомазам...”.

! Т. Шевченко порушує питання зруйнування Січі та знищення козацтва:

„О царю поганий, / Царю проклятий, лукавий,

Аспиде неситий! / Що ти зробив з козаками?

Болота засипав / Благородними костями;

Поставив столицю / На їх трупах катованих!”.

Характерні особливості твору:

• написаний від першої особи у формі розповіді (автор так зміг виразити власне ставлення до зображуваних подій);

• художній прийом сну (допомагає розкривати ідейно-тематичний зміст поеми);

• прийом контрасту — для викриття дійсності.