Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011

Олександр Падальський
Метафізична поезія

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Біографія автора невідома. Його ім’я виявляється з акровірша, кожна строфа якого починається з чергової літери імени та прізвища поета: АЛЕКСАНДЕР ПАДАЛСКІ.

«Піснь о світі»

У різних джерелах «Піснь о світі» має різні назви: «Піснь о марності світовой», «Піснь о плачливом стані нищого студента», «Піснь о марності світу».

Першим надрукував вірш Іван Франко в журналі «Киевская старина» (1889) за рукописом Теодора Поповича Тухлянського, виготовленим у середині XVIII ст. Найраніший відомий текст пісні Олександра Падальського виявив Михайло Возняк у рукописному збірнику XVIII ст. Існує також варіянт пісні із Закарпаття, вміщений у Пряшівському рукописному пісеннику середини XVIII ст.

Вірш розробляє мотив зрадливости долі, який визначається одним із наскрізних мотивів бароко - «vanitas», марнотности людських шукань. Уже в першій строфі автор фаталістично окреслює марність перебігу життя людини, позбавленої ласкавої прихильности долі:

А хто на світі без долі вродиться,

Тому світ марне, як коло точиться.

Літа марне плинуть, як бистрїі ріки,

Часи молодії, як з дощу потоки.

Все то марне минаєт (XVIII ст., с. 63).

Довколишній світ ворожий ліричному персонажеві, зображуваному як бідна людина, позбавлена підтримки, розуміння оточення й сподівань на щастя. Ліричного героя рятує від розпуки лише надія на Бога, здатного Своєю ласкою змінити перебіг подій і врятувати його.

Використовуються характерні фольклорні порівняння: «як коло точиться», «як бистрії ріки», «як з дощу потоки», «як риба в Дунаю», «як звір, поглядаєт». Самовизначенням головного персонажа є епітети-характеристики «мізерний», «бездольний», «бідний». У дусі фольклорної поетики персоніфікується образ «фортуни» - долі, пошук якої визначає сенс життя персонажа:

Пойду я, мізерний, фортуни шукати,

В якой она страні, коли би мог знати.

Як в мене фортуна, мізерного, буде,

В той час мене всюди будуть знати люде,

Куди я повернуся (XVIII ст., с. 64).

Для вірша характерні наспівні інтонації, що створюються сполученням принципів рівноскладовости й однакової кількости в піввіршах наголошених складів (тонізації силабічного вірша). Кожна з 18 строф має чотири одинадцятискладові вірші, поділені цезурою й поєднані суміжною жіночою римою за схемою (5+6) 2, та заключний семискладовий вірш. Схема строфи: ААббВ. Щоправда, в деяких строфах відчутне порушення ритмомелодійного малюнка.