Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011

Церковні коляди
Метафізична поезія

Всі публікації щодо:
Давня українська література

До XVII ст. народні новорічні обряди зберігають певну автономність від церковного свята Різдва Христового. Ще Іван Вишенський, радячи очистити побут від поганських елементів, навчає: «Празник бо єст твой таковый не христіянский, але дияволский. Коляды з мѣст и з сѣл ученієм выженѣте; не хочет бо Христос, да при Єго рождествѣ дияволскіє коляды мѣстце то мают, але нехай собѣ их в пропаст свою занесет. Щедрый вечер з мѣст и з сѣл в болота заженѣте, нехай з діяволом сѣдит, а не с християн ся ругает»³⁰⁸. І навіть «Синопсис» (1674) лишається надзвичайно критичним до народних різдвяних розваг. Вони однозначно пов’язуються з реліктами ідолопоклонництва, а осуд народних різдвяних звичаїв включається до розділу «Про обливання водою на Великдень». Автор пише про архаїчні джерела різдвяної звичаєвости: «Шостий ідол - Коляда - бог празничний.

³⁰⁷ Гімн про марнотність світу (лат.).

³⁰⁸ Іван Вишенський. Вибрані твори. - К.: Дніпро, 1972. - С. 52.

На його честь свято велике місяця грудня 24 дня святкують. Хоча люди руські й Святим Хрещенням просвітилися, й ідолів викорінили, але дехто пам’ять того біса Коляди й до сьогодні не перестає поновлювати. Почавши із самого Різдва Христового, повсякденно збираються на богомерзенні ігрища, пісні співають, і в них, хоча й про Різдво Христове згадують, але тут же беззаконно й Коляду - давню спокусу диявольську - часто повторюючи, додають. До того, на тих же своїх законосупротивних зборищах і певного Турасатану й інших [бісів] богомерзенних обряди вигадуючи, поминають. Інші [ж] обличчя свої і всю постать людську за образом і подобою Божою створену, деякими лярвами чи страшилами за образом диявольським створеним, закривають, страхаючи чи розважаючи людей, Творця ж і Сотворителя свого ображаючи, ніби не вдовольняючись чи гидуючи творінням Рук Його, що повністю належало б християнській людині облишити, а тим виглядом, якого надав йому Господь, вдовольнитися».

Сучасні етнографи відкидають гіпотези про «ідола Коляду». Генеза українських колядок пов’язується зі спільними праіндоєвропейськими святами зимового сонцестояння, на яке в античні часи припадало святкування народження індо-іранського бога сонця Митри (25 грудня). Культ Митри, значною мірою ввібравши в себе культ Геракла, Аполлона й Геліоса, поширився в усьому Середземномор’ї, особливо в середовищі військової аристократії та леґіонерів. Імператор Авреліян 25 грудня 274 р. проголосив бога сонця головним покровителем Римської держави й присвятив йому храм на Марсовім Полі в Римі. 25 грудня урочисто відзначалося свято «непереможного сонця» - «Solis Invicti».

На противагу поганським звичаям Римська Церква за папи Юлія І (337-352) почала святкувати 25 грудня Різдво Христове, «Natalis Invicti» («Різдво Непереможного»). Образ Христа-Сонця правди часто зустрічається і в різдвяних богослужіннях, і в творах Отців Церкви. Інші Церкви спершу відзначали Різдво Христове 6 січня, в один день із Богоявленням. Але вже наприкінці IV ст. Церкви Каппадокії, Константинополя й Антіохії приймають новий звичай різдвяних свят. В Олександрії та Єрусалимі давня традиція затрималася довше. Константинопольські імператори Феодосій (438) та Юстиніян (535) закріплюють нову дату святкування Різдва законодавчо. Хоча стародавні східні церкви (нехалкідонські), зокрема Вірменська, й надалі зберігають ранню дату відзначення різдвяних свят.

На час прийняття Руссю християнства традиція різдвяних свят у Константинопольській Церкві була вже цілком сформована. Різдво, принесене на Русь із новим календарем, протистояло народним звичаям свят зимового сонцестояння. У міру християнізації народної свідомости старі, поганські мотиви поступалися новим релігійним уявленням. Але народні колядки лишалися мало пов’язаними з християнською тематикою. Хіба що часом у них з’являються образи народженого Христа, Пресвятої Богородиці й деяких святих, але в невідповідному контексті.

Після зміни з хрещенням Руси традиційного весняного нового року на церковне новоліття 1 вересня, а після входження українських земель до складу Польсько-Литовської держави - ще й на офіційний січневий новий рік, деякі давні новорічні пісні й обряди з весни перенеслися на новорічні свята, що відзначалися з 25 грудня до 6 січня (Богоявления Господнє, або Водохреща). Щедрівки, віншівки, посівальні пісні сповнені мотивів оранки, сівби, повернення з вирію птахів - мотивів суто весняних, що в реліктовій формі зберігають сліди дохристиянського весняного новоліття.

Саме слово «колядки» виводиться етнографами з латинського «календи» («calendae»), тобто «перші дні місяця», - як і календар. Найвідоміший ініціатор такого тлумачення - Якоб Ґрімм. Трапляються спроби пошуку етимології цього терміну в грецькому слові («пісня славлення»). А Микола Костомаров стверджував, що термін походить від слов’янського слова «коло» (колесо) і пов’язаний із звичаєм позначення сонця колом.

В епоху Бароко розвиток метафізичної лірики починає позначатися на народному репертуарі. Мандровані дяки, школярі та студенти разом із читанням віршів вводять спів побожних пісень до нової різдвяної традиції. Крім того, еволюція візантійського обряду в церковному побуті з’єднаної з Римом частини Київської митрополії, практика богослужінь у василіянських монастирях, парафіяльний побут на Правобережній Україні після 1667 р. відкривають простір для використання у храмовому обряді побожних пісень.

Такі побожні пісні на мотиви Різдва Христового називаються колядами, за аналогією з народними новорічними обрядовими піснями- колядками. Народна традиція починає розрізняти «колядки» (фольклорні обрядові твори) та «коляди» (побожні різдвяні пісні літературного походження). Коляди зберігають тонізований силабічний вірш, строфічну будову, використовують рефрени або приспіви. їхні мотиви визначаються богословською інтерпретацією Різдва Христового, відкриваючись у перспективу інтеґрального мотиву радощів усього світу від приходу Спасителя. Образи беруться переважно з євангельської оповіді. До них можуть додаватися образи старозавітніх праведників, які провіщають прихід Месії.

Церкові коляди фольклоризуються й поволі витісняють із народного репертуару архаїчні колядки. Вони можуть викликати наслідування й впливають на народний творчий процес.

«Бог Предвічний...»

Одна з найпопулярніших коляд починається словами «Бог Предвічний народився». Її сюжет викладає основні моменти євангельської історії Різдва Христового: сповіщення ангела пастухам, народження Ісуса Пречистою Дівою, покладення Немовлятка Ісуса до ясел, поява зорі, поклоніння трьох царів, утеча Святої Родини. Вже перша строфа визначає провідний богословський мотив твору, по-бароковому парадоксальний: Той, Хто був перед віками, сьогодні народився:

Бог предвічний народився,

Прийшов днесь із небес,

Щоб спасти люд Свій весь,

І утішив вся³⁰⁹.

Урочисто-піднесений стиль викладу сюжету переносить події у вимір сакральної, обрядової дійсности. Конфлікт із земним царем тут відсутній. Формується атмосфера вищого спокою, певности в здійсненні місії Ісуса, до якої залучаються виконавці та слухачі. Вони закликаються до прославлення Бога й віддання Йому шани:

«Слава Богу!» - заспіваймо,

Честь Сину Божому

Господу нашому

Поклін віддаймо³¹⁰.

³⁰⁹ Прийдіте, поклонімся: Молитовник. - Рим, 1991. - С. 945.

³¹⁰ Там само. - С. 946.

«Небо і земля нині торжествують...»

Інша популярна коляда, «Небо і земля нині торжествують», відтворює євангельський сюжет більш схематично. Вона тільки вводить окремі деталі, не розвиваючи їх фабульного потенціялу: вертеп, три царі приносять ладан, смирну й золото, пастухи сповіщають людям чудо. Домінує мотив загальних радощів, що вводиться вже першою строфою:

Небо і земля (2) нині торжествують,

Ангели й люди (2) весело празнують³¹¹.

³¹¹ Там само. - С. 957.

Цей мотив, однак, реалізується приспівом, що повторюється після кожної короткої строфи на цілком іншу, динамічну й веселу мелодію:

Христос родився,

Бог воплотився,

Ангели співають,

Царіє вітають,

Поклін віддають,

Пастирів грають,

«Чудо, чудо!» - повідають³¹².

Парадоксальність ситуації, коли Бог приходить у людському тілі, позначається окремою строфою:

Слово Отчеє (2) взяло на Ся тіло:

В темностях земних (2) Сонце засвітило³¹³.

Українська коляда має відповідника в польському церковному побуті: «Dzisiaj w Betlejem...»:

Dzisiaj w Betlejem, dzisiaj w Betlejem wesoła nowina

Ze Panna czysta, że Panna czysta porodziła Syna.

Chrystus się rodzi

Nas oswobodzi,

Anieli grają Kryla witają

Pasterze śpiewają

Bydlęta klękają

Cuda, cuda ogłaszają³¹⁴.

«Шедше тріє царі...»

Колядка «Шедше тріє царі» завдяки драматизмові свого сюжету добре збереглася у вертепній драмі, де вона визначає характер введення до композиції твору мотивів поклоніння трьох царів. Основні складники сюжету колядки: подорож трьох царів за зіркою, зустріч із Іродом, принесення дарів Ісусові, повернення додому в обхід Іродової столиці.

Виконання колядки супроводжувалося винесенням зірки, яка вказує дорогу до вертепу; вказівка на це лишилася в давньому записі вертепної вистави:

Звізда ідет чудне -

З восток на полуднє.

Тут зірка з’являється у верхньому поверсі і посувається перед царями:

Над вертепом сіяєт,

Царя Христа являє т (XVIII ст., с. 419).

³¹² Там само. - С. 957.

³¹³ Там само. - С. 958.

³¹⁴ Na gyrze przemienienia: Modlitewnik dla dorosłych. - Krakyw: WAM, 2000. -S. 429.