Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Вірші-орації
Бурлескно-травестійна поезія
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Традиція віршованих привітань із святами (віншувань) поширилася протягом XVII-XVIII ст. зі старої школи у масовому побуті українців настільки, що почала сприйматися за елемент народної обрядовости. Її релікти спостерігаються й сьогодні в підміні колядування відвідинами осель із короткими віршами-проханнями про винагороду.
Вірші-орації виникають як ескорт різдвяних і великодніх вітань. їхня безпосередня функція, прохання про винагороду, визначає коло мотивів цих віршів. Неодмінною деталлю стає іронічна самохарактеристика, що акцентує бідність і недоглянутість оповідача, постійний голод, брак одягу й житла. Засобами бурлеску змальовується шкільний і церковний побут, що складає життєве середовище оповідача. Поетизація повсякденного побуту: ужиткових речей, страв, хатнього інтер’єру тощо відкриває широку перспективу до розширення образної палітри літературного твору, експансії письменства в нові, доти закриті для нього сфери.
«Ово ж і я, панове»
Вірш зберігся в рукописному співанику початку XVIII ст. («Шариському співанику»), укладеному в Шариському комітаті на Пряшівщині - тепер це Східна Словаччина. Текст його вперше видав Володимир Перетц.
Твір виник у шкільному середовищі, бурлескний опис якого складає основу сюжету. Оповідач пластично змальовує своє бідування у школі: пронизливий вітер, який проймає його на дзвіниці, холод і пустку в нетопленому приміщенні, пекучий голод. Все це мотивує заключне прохання:
Рачте, панове, о нас не забувати
І на нас ласку імати.
Я от вас не веле прушу -
Тілько по єдном грушу...
Хотів би-м вам дашто пророковати,
Дашто смачноє ламати.
Випеченую паску,
Присмаженую ковбаску (XVIII ст., с. 126-127).
«Христос воскрес, ба, правда, народився!»
Це один із віршів, виявлених у збірниках середини - др. пол. XVIII ст. із колекції о. Антона Петрушевича, що зберігалися у львівському москвофільському Народному Домі й були опубліковані Михайлом Возняком. У ньому міститься розлога іронічна самохарактеристика оповідача. Через злидні й повсякденні турботи він навіть плутає найбільші річні свята - Різдво та Великдень. Автопортрет містить такі промовисті деталі, як настовбурчена на вітрі чуприна, спухле від недоїдання черево, латані півроку тому штани, які, до того ж, украв дяк, подрана свита. Крім влучного добору гумористичних деталей, автор виявляє себе майстром образних порівнянь:
Ось дивіться, панове, який на мені кожух!
Власне, як у спасів піст подраний лопух!
Надувся, як доробало, що в нім сидять квочки,
Власне, як в ямі із пір’ям бочки! (XVIII ст., с. 133).
Лопухи у спасівку (Успенський піст) у першій половині серпня вже навівають сум порваним і збляклим листям. Образ незграбної надутої квочки, яка намагається зігріти яйця й широко розпускає крила при наближенні людини, аби їх захистити, дуже виразно уявлявся сільським слухачем XVIII ст. Омріяні ж пироги стають для школяра символом добробуту й ситости, брак яких описується метафорично: пироги «до нашої школи не знають дороги».
«Помагай Бог вам, панове міщане»
Другий вірш із знайдених о. Антоном Петрушевичем і виданих Михайлом Возняком містить низку властивих бурлескній поетиці прикладів творення гумористичної естетики побуту. Тлом для неї є мотив невгамовного голоду оповідача, який, однак, із лінощів відмовляється працювати для заробітку. Оповідач пригадує небіжчицю-дружину, таку саму неробу, як він, і їхні злидні, коли раз на сім днів вони їли пастернак із хріном та мріяли про цвілий сухар.
І ось на цьому тлі зображується ідилічна картина школи в Козині, вкритої пирогами замість даху, де йде сметанний дощ і пироговий град:
Там-то, панове, місто315 снігу бринза, як сніг, з міха ся сиплеть,
А з-межи неї масло плястрами ся ринеть.
Там-то доми з самих сал муровані,
А лоєм, замість вапна, шмаровані,
Книшами, пирогами побиті,
А паляницями зверху накриті.
Двері з полтів, а ковбаси до неї защіпки,
А вмісто колодок - пшеничнії галушки (XVIII ст., с. 136).
315 Замість (діял.).
Такий колоритний пейзаж засвідчує формування в ранньомодерній українській культурі в межах стилю бароко художніх передумов до утвердження в Україні нової естетики, породженої Просвітительством і репрезентованої насамперед «Енеїдою» Івана Котляревського.
«От юж і я, вандровний пахолок»
Третій вірш із колекції о. Антона Петрушевича також був уперше опублікований Михайлом Возняком. У ньому привертає увагу характерний прийом відображення суворости старої школи у зв’язку з повторенням основ навчання - кириличної абетки:
І сказав мені першу літеру - аз,
Коли мя затне по пащеці раз.
В.Г.Д.Ж. [Читається: віди, глагол, добро, живіте,]
Озьміть-но його, хлопці, і на стілець положіте.
S.З.I.H.K.Л.M.H.O.П. [Читається: зіло, земля, і, іже, како, люде, мисліте, наш, он, покій,]
Хочу утечи, а хлопці за мною, як у пропій.
Р.С.Т.У. [Читається: рци, слово, твердо, ук.]
Де у мені посікли кості і жили, як ткацьков бердов316.
(ωm.Ц.Ч.ЬІ. [Читається: от, ци, черв, єри.]
Утікаючи, забив-єм ся з гори.
Ь. [Читається: їр]
Упав-єм у вир.
ω.Я.Ю.З. [Читається: омега, я, ю, кси.]
Кусали мя ззаду як пси.
Аж коли прийшло до нещасної фіти.
Тоді ж мя стали всі отії поганці оступом бити (XVIII ст., с. 136-137). Такий структуротворчий прийом, доповнюючи римування суміжних рядків, допомагає подолати хисткість ритму в нерівноскладовому вірші й набуває самостійного значення як мнемонічний прийом для засвоєння абеткової послідовности й кириличних назв літер.
316 Бердо - пристрій для ручного ткацтва, вид гребеня.
