Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Різдвяні та великодні вірші-травестії
Бурлескно-травестійна поезія
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Функціональна співвіднесеність з найбільшими річними святами, Різдвом і Великоднем, чітко простежується в бурлескно-травестійній поезії епохи Бароко. Здавна говорять про різдвяний і великодній цикли віршів-травестій, хоча виявляється відмінність між ними головно на тематичному рівні. Загальна ж модель творення як різдвяних, так і великодніх віршів однакова: це переклад євангельських сюжетів народження й воскресіння Ісуса Христа мовою народної культури. Передумови до цього містять самі сюжети, точніше, їхня амбівалентність (неузгодженість, суперечливість у ставленні до чогось), така суголосна замилуванню бароко до парадоксів і антитез.
Сюжет про різдво Ісуса Христа, викладений євангелистами Матеєм і Лукою та детально інтерпретований у богослужбових текстах і богословському дискурсі, формується мотивом зустрічі Неба і землі, духовного й матеріального світів. Друга Особа Пресвятої Тройці, Божий Син, воплочується в людському тілі; лишаючись досконалим Богом, Він стає досконалою людиною. Народжене перед початком історії, перед віками Боже Слово, приходить на світ у певний момент історії - за часів Октавіяна Авґуста. Нескінченний, безмежний Бог вміщується в тісні ясла в убогій печері, де юдейські пастухи утримували худобу під час негоди. Воплочення Божого Слова стає початком подолання первородного гріха, що спричинив смерть через необачно сприйняте Свою слово спокусника.
Не менше суперечностей пропонує й ретельно описана всіма чотирма евангелистами історія страждань (страстей), розп’яття та воскресіння Ісуса Христа. Месія не приймається й засуджується на смерть обраним для Його зустрічі народом. Цар Юдейський з роду Давида помирає ганебною смертю раба, розіп’ятого на хресті. Помирає безсмертний Бог. Своєю смертю Він перемагає смерть. Померши, Ісус сходить до місця дочасного перебування померлих і виводить спочилих праведників у вічне Небесне Царство. Страждання і смерть Месії стають початком вічного життя в небі. Сум перетворюється на радість. Здійснюється перехід (пасха) від смерти до життя.
Амбівалентна модель сюжету провокує барокових авторів до використання відповідних стильових прийомів. Це передусім бурлеск (від італ. burla - жарт), гумористичний ефект якого побудований на навмисній невідповідності предмета зображення й мови опису. Разом із бурлеском застосовується травестія (від італ. travestire - перевдягати), котра передбачає при відтворенні традиційних сюжетів і образів їхнє перекодування із застосуванням цілком протилежних оригіналові стильових засобів, портретних і мовних характеристик.
Євангельські сюжети Різдва й Великодня проектуються на світ народного побуту за посередництвом інтерпретації цих свят не лише в церковній, але й у фольклорній традиції. Відтак же головним конструктивним елементом віршового сюжету стають мотиви святкування в його побутовій площині: щедрі застілля, розваги, веселощі, танці, пісні. В цю атмосферу впроваджуються постаті священної історії, що мало б відповідати їхньому переходові з країни смерти до царства вічних радощів - Неба.
Різдвяна вірша («Христос народився, щоб мир веселився»)
Крім архівного тексту зі збірки Михайла Максимовича, уперше виданого Михайлом Драгомановим 1894 р., цей популярний у народі вірш неодноразово публікувався у фольклорних записах, один із яких було здійснено з уст Петра Гулака-Артемовського.
Веселий, грайливий вірш, досить великий за обсягом, загалом точно переказує євангельський сюжет. Тут згадується і про народження Ісуса Христа у стайні, і про появу провідної зірки, про поклоніння пастухів, прихід царів зі сходу, застереження ангела про намір Ірода вбити немовлятко, втечу святої родини до Єгипту. Але ці мотиви доповнюються деталями, що спричиняють ориґінальну інтерпретацію архетипних образів. Вифлеємська зірка виявляється «гарною, кругленькою», ангели - «крилатими, чудними», біля ясел, відповідно до вже давно усталеної народної традиції, вміщуються віл та осел, юдейські пастухи грають на дудках, достоту як їхні українські колеґи.
Ще помітніші травестійні елементи в зображенні праведного Йосифа Обручника. Він називається по-сільському Їськом. Зустрічаючи східних мудреців, Йосиф-Їсько вітає їх, як заведено в українському селі, скромним почастунком і підносить «по кухлику варенухи, по каганцю сивухи». Йосифова ж утеча до Єгипту описується із застосуванням народного фразеологізму «п’ятами накивав».
Найбільший простір для фантазії автора відкриває образ ненависного царя Ірода. В описі цього юдейського правителя відображається досвід входження українців у світ просвіченого абсолютизму й ставлення до чужинецьких монархів, криваві сліди яких лишилися в Україні. Переляк Ірода від звістки про майбутнє народження у Вифлеємі Месії, а тим більше його покарання зображуються суто натуралістично й дуже винахідливо. Від страху Ірод
Побілів, як глина,
Тече з рота слина,
А речі зовсім нема.
Скрегоче зубами,
Дереться руками,
І вгору надувся чуб,
Очі покосило,
Всього збісило -
Стоїть, мов дуб (XVIII ст., с. 152).
При описі лікування царя Ірода щедро використовуються етнографічні матеріали вітчизняного походження: баби шепчуть, проганяють уроки, лихоманку, виливають соняшниці... Ірод зневажливо називається «диявольським гайдамакою», а його смерть зображується через виразне порівняння: «Пропав без вісти, мов у ярмарку собака». Автор уміщує Ірода в пеклі, де змушує пити гарячу смолу разом з іншими ворогами Христа: Юдою, фараоном, Нероном, Юліяном Відступником та ін.
«Вірша на Різдво Христове» («Христос родивсь, мир звеселивсь»)
Цей вірш було вперше надруковано в «Киевской старине» в 1882 р. без зазначення часу й місця запису. Очевидно, він був записаний із усного репертуару, але стиль твору, його ритмомелодійна структура засвідчують літературне, пізньобарокове походження. Твір написаний леонінським віршем, тобто віршем із внутрішньою римою, котра об’єднує дві чотирискладові частини рядка. Загалом же це один із найбільш вдалих прикладів використання в бароковій поезії коломийкового розміру, в якому 14-складовий рядок поділений цезурами на три частини: (4+4+6) 2, а рядки об’єднуються жіночою римою.
Вірш є взірцевим прикладом перекладу не різдвяного сюжету, а самої ідеї Різдва Христового мовою народної карнавальної культури. Художній простір вірша поділяється на три площини: земля, Небо і пекло. Всі три виміри об’єднує спільна радість від звістки про народження Спасителя. Святкування на землі містить кілька деталей, характерних для відзначення святок в українському селі: розговіння ковбасами, печеною свининою, книшами, варенухою та пивом-медами, колядування, вбирання нового одягу (жупанів). Вводиться персоніфікований образ землі, яка на свята гуляє, співаючи й танцюючи.
Картина святкування на небі найбільш стримана. Вона обмежується співом ангелів «Якимовій доні» (Богородиця була донькою Йо- акима й Анни) та викладом листа, який Бог пише до Адама на сповіщення кінця його страждань у пеклі. Народження Христа в цьому листі визнається за початок визволення з пекла. Майбутнє спасіння людства не просто зображується засобами бурлеску, уподібнюючись до перемоги в бійці на сільській вулиці, але й утілює в собі народні мрії про покарання осоружних гнобителів, легко впізнаваних в образах смерти й бісів із пекла:
Смерть - злу ягу -
Зігне в дугу
І зломить їй спину,
Гостру косу
І збрую всю
Стре, як павутину.
Адських сіпак
Зімне, як мак.
Зіб’є їх в макухи,
За їх брехню
І всю плутню
Він дасть їм цукрухи (XVIII ст., с. 157).
Колоритний образ третьої площини, пекла, позбавляється у вірші властивих його описам суму й безнадії. Мешканці пекла - Адам і Єва, пророк Давид, Ноїв син Хам - вміщуються у звичайні сільські умови: сплять на полу317, носять сіряки, одягають окуляри для читання, п’ють варенуху, танцюють, радіючи, бичка, козачка, горлицю. Правда, згадується і про шатро, чуже побутові українців, але відразу ж після цього ми зустрічаємо пророка Давида, який грає на кобзу, а поряд із ним - Хама, що «ріже в сопілку». З радістю звичайних мешканців пекла контрастує панічний переляк, котрий охопив бісів і Смерть. Дуже цікава й влучна деталь, ніби змальована з натури: налякана Смерть заходилася ховати знаряддя тортур у яму, викопану в кутку. Так могли б поводити себе наглядачі та інші посіпаки при зміні влади в селі, що не раз траплялася в неспокійному XVIII ст.
317 Піл - дощатий поміст у хаті, зазвичай уздовж задньої стіни між піччю й бічною стіною, на якому спала селянська родина.
«Пісня світська» («На небесній горі»)
Виданий Володимиром Гнатюком за галицьким Хоценським співаником кінця XVIII - початку XIX ст., цей вірш неодноразово фіксувався в усному виконанні протягом XIX ст. Безпосереднього зв’язку пісенного сюжету з певним церковним святом не простежується. Структура твору визначається мотивом святкування праведників. І хоча місцем перебігу подій називається «небесна гора», сюжет виявляється прив’язаним до інтер’єру звичайної сільської хати. Одні персонажі вміщуються довкола столу, інші - попід стінами, «коло пєца» (печі), у кутках, на припічку. Ці персонажі ототожнюються з чинами святих (пророки, мученики, владики, пустельники тощо) або з конкретними популярними святими, імена яких називаються в народній інтерпретації: Параска, Стець, Олекса, Савка, Грицько. Серед них вміщується, ніби батько на чолі столу, сам Бог, а також безтілесні духи - воздухи, ангели-херувими.
Форми святкування персонажів відтворюють атмосферу сільської учти: вони п’ють мед і вишняк, грають на скрипках, цимбалах, дудках, на пищалці, танцюють. Лише сигналом до завершення свята є звук труби архистратига Михаїла.
Прикметна ознака вірша - використання рефренів, взятих із церковного богослужіння: «Алилуя!», «Господи, помилуй!»:
Петро з апостоли
Сидять поза столи - алилуя!
Пред столом - владики,
В кутках - пустельники,
На припічку - молодиці,
Подля них стоять дівиці - Господи, помилуй! (XVIII ст., с. 161).
«Вірша на Великдень»
(«Кажуть, будто молодиці...»)
Цей вірш зберігся і в усному побутуванні, і в рукописі кінця XVIII - початку XIX ст. Можливо, він виголошувався до невідомого нам єпископа, про що свідчить звернення наприкінці великого за обсягом твору.
У сюжеті виділяються три компоненти. Перший з них - бурлескний переказ історії Христового воскресіння (приходу жінок-мироносиць до гробу, явлення Христа Марії Магдалині, спроб синедріону приховати воскресіння):
Кажуть, будто молодиці
Негодяйки, ледащиці
І пужливі, як зайці.
Аж неправда, молодці!
Се ж Марія серед ночі
Пустилася зо всій мочі
Плакати на гроб Христів,
На Голгофу між кустів.
Позбивала вельми ноги.
Не збоялась синагоги
І напала там Христа.
Він же їй сказав спроста:
Чого ти, Маріє, плачеш?
Я уже воскрес, як бачиш! (XVIII ст., с. 165).
Попри стильову невідповідність євангельському текстові відтворення сюжету здійснюється досить точно.
Другим компонентом виступає картина сходження воскреслого Христа до пекла. Інтерпретація цього мотиву, запозиченого за посередництвом богослужбових текстів із апокрифічних джерел, набагато сміливіша. Антиподами Христа (до речі, взутого автором у чоботи, попалені при гасінні пекла) виступають смерть і сатана. На вимогу Христа сатана дістає праотців Адама і Єву з печі кочергою, причому Адам не лише обпалений пекельним жаром, але й побитий нагаями, що викликало у звиклої до подібних покарань людини XVIII ст. дуже предметні асоціації.
Нарешті, найбільшим з компонентів сюжетної оповіді є розділ про повернення до раю Адама і Єви та їхніх нащадків. Перелічуючи старозавітніх персонажів (крім Адама і Єви, це суддя Самсон, Ісус Навин, патріархи Авраам, Ісаак, Яків, дружини останнього Рахиль і Лія, пророки Мойсей, Ілля і Єлисей, царі Давид і Соломон та ін.), автор воліє наводити деталі їхньої поведінки, які б відповідали біблійному образові, але водночас і вкладалися в загальну картину стрімкої втечі з пекла. Завершується ж ця картина мирною учтою в раю, де Давид грає на псалтирі, а старозавітні праведники танцюють. Перемога над світом зла зображується як тріюмф справедливости, такий рідкісний у реальному світі.
«Вірша, говореная гетьману запорожцями на славний празник Воскресеніє Христово 1791 года»
Вірш був уперше надрукований у журналі «Киевская старина» (1892). у зведеному записі Миколи Гоголя й Аполлона Скальковського. У деяких переказах його авторство приписується кошовому отаманові Антонові Головатому. Згадуваний у заголовку гетьман - князь Григорій Потьомкін, прийнятий запорожцями до свого коша під традиційно зміненим іменем Грицько Нечеса. Леґендарна історія вірша пов’язує його з дипломатичними зусиллями, котрих мусили вживати українські козаки у стосунках з імперською владою після знищення 1775 р. Запорозької Січі. Вирушаючи до Петербурґу, запорожці шукали засобів добитися протекції найвпливовішого магната Російської імперії в їхніх клопотаннях про відновлення Запорозької Січі або виділення для січовиків інших земель. З цієї нагоди вони й підготували урочисте віршове привітання князя з великодніми святами.
Історія козацького посольства до Петербурґу, покликаного домовитися з імператрицею Катериною II, стала одним із творчих імпульсів, який дозволив Миколі Гоголеві написати оповідання «Ніч перед Різдвом». Гоголь так описує зустріч козаків із Потьомкіним: «Запорожці пройшли ще дві зали й зупинились. Тут велено було їм дожидати. В залі товпилося кілька генералів у гаптованих золотом мундирах. Запорожці вклонилися на всі боки й стали купою. Через хвилину ввійшов, у супроводі цілого почту, величний на зріст, огрядний чоловік у гетьманському мундирі, в жовтих чобітках. Волосся на ньому було розкуйовджене, одне око трохи підсліпувате, на обличчі позначалась якась погордлива величність, у всіх рухах видно було звичку владарювати. Всі генерали, що досі бундючно походжали в золотих мундирах, заметушились і з низькими поклонами, здавалося, ловили кожне його слово й навіть щонайменший рух, щоб ту ж мить полетіти виконувати його. Але гетьман не звернув навіть і уваги, ледве кивнув головою та й підійшов до запорожців.
Запорожці вклонилися усі в ноги.
- Чи всі ви тут? - запитав він протяжно, вимовляючи слова трохи в ніс.
- Та всі, батьку! - відповіли запорожці, кланяючись знову.
- Не забудете говорити так, як я вас учив?
- Ні, батьку, не забудемо.
- Це цар? - спитав коваль в одного із запорожців.
- Куди тобі цар! це сам Потьомкін, - відповів той» (Микола Гоголь. Ніч перед Різдвом. Пер. А. Хуторяна).
Дослідники одностайно відзначають легкість, ґраціозність ритмомелодійного малюнка твору, побудованого за вже усталеною ритмічною схемою коломийкового вірша (4+4+6) 2 зі внутрішнім римуванням, властивим леонінському віршеві. При цьому, підтримуючи гру, в якій запорожці виконували роль малоосвіченої, грубуватої верстви, автор насичує текст навмисне зниженою лексикою, просторіччями на межі пристойности. Така манера загалом відповідала й стилеві бурлексного твору.
Сюжет вірша сконцентрований довкола мотиву виведення праведників із пекла до раю, поверненого завдяки хресній жертві Ісуса Христа. Шлях до раю, закритий через гріх праотців, знову відкривається для людини. Покарані Христом смерть і диявол, причому покарання це показане вкрай натуралістично. Так само детально зображується покарання зрадника Юди. Святі вирушають із місця страждань до раю. Серед них - Адам і Єва, Хам і Яфет, Авраам і Capa, Лот, пророк Мойсей. Зображення цих персонажів несе на собі помітний відбиток сформованих у народній культурі стереотипів. Мойсей, зображуваний на іконах із двома пасмами проміння, що пробивалися з його чола, раптом наділяється... рогами, адже для підсліпуватої бабусі пасма світла на його образі при слабкому світлі свічок справді могли здаватися рогами:
Мусій-пророк
Двері, замок
И мур пробив рогами,
Ад сплюндрував,
Помандрував
Пішими ногами (XVIII ст., с. 165).
З огляду на обставини написання вірша антитеза «пекло - рай» у його художньому просторі набуває дуже прозорого алегоричного змісту. Адже закриті дороги до раю не могли не асоціюватися для козаків, виселених із Великого Лугу, з дорогою повернення на батьківщину. І цю дорогу так само пильнували царські загони, як у вірші пекельні сили вартували дорогу до раю:
Була воля,
Хоть і кроля
У рай не пускати,
По всіх трактах
І воротах
Сторожам стояти (XVIII ст., с. 169).
Мрія про повернення до власного дому, нехай уже й не на рідній землі, виявлялася в образі звільненої від бісівських перешкод дороги до раю.
«Доповнення до великодньої вірші»
Вірш було вперше надруковано в наступному числі журналу «Киевская старина» (1892) як продовження козацької вітальної вірші князеві Потьомкіну. Цей твір справді близький до попереднього за образністю, за ритмомелодійною структурою, хоча значно менший за обсягом. Радість світу, визволеного від влади гріха, втілюється в образі відкритої дороги до раю. Причому картина повернутого раю будується у вимірах соціяльного ідеалу:
Зараз тая Серед рая
Свобода засіла.
Тут тишина,
Вся старшина
Не має к їм діла.
Тут сіпуга,
Війт-п’янюга
Вже не докучає,
І в підводу Тут ізроду
Ніхто не хапає.
Всі подубли,
Що їх скубли,
Сільськії нахали.
Подеречі,
Колотнечі
Всі уже пропали.
Зникли збори,
Вже позори
Не правлять кварталу,
Сказав Адам,
Що не подам
Людей на поталу (XVIII ст., с. 176-177).
Згадується і про зникнення здирства, війтів, десятників. Лише після цього вводяться згадки про спів райських птахів, серед яких фіґурують українські ластівки, жайворонки, солов’ї. Таким чином, рай у вірші швидше нагадує козацькі поселення, захищені від брутального втручання царських чиновників і наділені правом самоврядування та пільгами в оподаткуванні.
