Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011

Різдвяні вірші Памва Беринди
Декламація
Шкільна драма

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Памво Беринда - відомий педагог, викладач Львівської братської школи, редактор багатьох книг і упорядник виданого в 1627 р. «Лексикону» - першого словника.

1616 р. у Львові було книгу «На Рождество Господа Бога і Спаса нашего Ісуса Христа вірші для утіхи православним християном». На її початку за традицією вміщено вірш-посвяту. Твір складається з пролога, промов семи юнаків («отроків»), учнів Львівської братської школи, які прославляють свято, й епілога, що закликає вірних віддати хвалу Рожденному.

Декламацію починає пролог (юнак 1), у якому вихваляється прихід Христа в тілі й з’ясовується значення цієї події. Використовується образ Христа - сонця правди, взятий із тропаря:

Нынѣ нас солнце зе Всходу справедливости

Навежаєт всѣх зъ гойнои добротливости (УП-1, с. 194).

Закликається уявити свою душу вертепом і готувати її до зустрічі Христа:

Яко бы ся кождый зъ нас могл того подняти,

Пана Збавителя въ сердце своє приняти,

Вертепом и яслями себе спорядивши,

Якъ палац, душу свою цнотами оббивши (УП-1, с. 195).

Заклик до зустрічі Христа переростає в заохочення до веселощів і розваг:

Христос на земли, весело Пану спѣвайте,

Честь и хвалу имени Єго отдавайте,

Же нам, якъ вѣрным, рачил дочекати дати,

День свѣтлый нароженя Єго оглядати (УП-1, с. 195).

Юнак 2 сповіщає, що Христос народився у Вифлеємі, у вертепі. Він вводить метафоричний образ Христа - Хліба небесного, пов’язуючи його з метафоричною інтерпретацією етимології назви Вифлеєм (гебр. «дім хліба»):

Hынѣ Вивлеєм, Домъ хлѣба, Церковь Христова,

Всѣх нас гойне учтити будучи готова

Хлѣбом, котрый къ нам зъ неба зышол, невымовным,

И напоєм живота вѣчного коштовним (УП-1, с. 195).

Далі другий юнак переказує євангельські відомості про прихід трьох царів, про ангельський спів, почутий пастухами в полі:

О чудо, над всѣx дивне з вѣку дивнѣйшеє,

О мѣстце, над небо барзѣй коштовнѣйшеє.

Котрий бовѣм на херувімох почиваєт,

Тот в вертепѣ и яслех тут перебиваѣт.

Того Пастухове хентне венц навѣжають

И кролеве перскіє с подарки витають (УП-1, с. 195).

Цей же декламатор пропонує розпитати в пастухів про події Різдва.

Юнак 3 звертається до пастухів і запрошує їх розповісти про побачене й почуте:

Єст ли ту кто съ пастухов, нех ся озываєт

И о тих то речах съ повѣстю выступает (УП-1, с. 196).

Юнак 4 відповідає, що тепер немає нікого з пастухів, але він був з ними і знає про все, побачене у Вифлеємі:

Обецнє зъ оных жаден ся ту не найдуєт,

Ани ся самовидець кто бити менуєт (УП-1, с. 196).

Тотъ вам тот[у] статечную справу может дати,

Що от пастыру в вивлеємских могл слыхати (УП-1, с. 196).

Юнак 5 виголошує досить довгий монолог і розповідає зі слів пастухів про появу в полі архангела Гавриїла та хору ангелів, про поклоніння народженому Христові:

Бо скорось мы до вертепу святого вошли,

Всесь мы там ведлуг слов до нас аггельских знашли.

Іосифа, матку и дитя повитоє,

Где нас зараз зняло веселя обфитоє.

Болшая бовѣм нас там светлость освѣтила,

И умѣстность мови до нас приступила,

Же ґди ся нам здарило тоє оглядати, |

на полі: | Уклон до Христа от пастухов

Почалисмы Пана въ тыє слова витати (УП-1, с. 197).

При цьому передбачалося виконувати побожні пісні (коляди):

Снувати: «Слава въ вышних Богу», стихиру,

пo 8, псалом на рожество Христово (УП-1, с. 199).

Потім виступає Юнак 6. Він каже, що бажав би розповісти про поклоніння Ісусові Христу трьох царів, але поступається місцем Юнакові 7, котрий і оповідає про згадану подію.

Твір закінчується епілогом з прославленням події Різдва Христового та визначенням його місця в історії спасіння:

Земля, котрая терньє и осет плодила,

Тая нuнѣ хлѣб небесний буйно зродила.

Земля, котрая венц пляцом была до бою,

Тая ся стала ґрунтом вѣчного спокою.

Земля, котрая мѣстцем була для вигнанцов,

Тая способна єсть для небесных мешканцов (УП-1, с. 201).