Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Митрофан Довгалевський
Містерії
Шкільна драма
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Дати народження й смерти письменника невідомі. Митрофан Довгалевський навчався в Києво-Могилянській академії. Збереглися його конспекти курсів риторики (1722) та філософії (1723). Довгалевський закінчив навчання в 1732 р. Наступного року він почав працювати в Києво-Могилянській академії. Протягом 1736-1737 рр. був викладачем поетики. Митрофан Довгалевський залишив курс лекцій «Hortus poeticus» (Сад поетичний, 1736), виданий в українському перекладі 1973 р. Драми «Комичеськоє дійствіє» та «Властотворний образ» були доповненням до курсу поетики.
Помер о. Митрофан Довгалевський, можливо, в Михайлівському Золотоверхому монастирі, де провів останні роки життя. Там зберігалися рукописи його творів.
«Комичеськоє дійствіє» (1736)
Оригінальна назва - «Комическое дѣйствіє в честь, похваленіє и прославленіє по пророчеству и обѣтовашю рождшемуся, ветхому денмы, младенствовавшому под лѣты, усти от вѣка пророк провозвещенному, явленіем звѣзди и поклоненієм царей свѣдителствованному, Царю царей, Христу Господу, всемирной дѣля радости четирма явленій изображенное».
Драму-містерію поставлено в Києво-Могилянській академії 25 грудня 1736 р.
Сюжет драми розробляє євангельські мотиви народження Ісуса Христа за Євангелієм від Матея (Мт. 2:1-18). Однак сама сцена Різдва Христового, прихід Святої Родини до Вифлеєму, втеча до Єгипту, а також зображені в євангелії від Луки сцени ангельського співу та поклоніння пастухів немовляткові Ісусу функціонують поза дією драми, у свідомості глядачів. У драматичному тексті відображено тільки один різдвяний мотив: прихід трьох царів для поклоніння Христу. Саме довкола нього відбувається розвиток сюжету.
Драма складається з прологу, чотирьох яв і апологу. Після четвертої яви вміщено один кант, а після апологу323 - ще три.
Пролог написаний у формі промови пророка Валаама. Історія цього пророка наводиться у книзі Чисел (Чис. 22:5, 24:25). Валаам, син Беора, відомий пророк із Месопотамії, був запрошений моавським царем Балаком, аби він прокляв народ Ізраїля. Потомки Якова на цей час уже подолали шлях із єгипетської землі й зупинилися над Йорданом. Налякані чутками про переможну ходу ізраїльтян через пустелю й перемогу над амореями, моавитяни вирішили використати пророчий дар Валаама, бо знали: його благословення й прокляття справджуються. Застережений Богом, Валаам спершу відмовився, але був спокушений обіцянками щедрої винагороди. Дорогою його зупинив ангел Господній, присутність якого дивним чином відчула ослиця. Однак Валаам таки прибув до моавитян і приготувався пророкувати. І ось замість прокляття з його уст виходять слова благословення: «Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля, боки Моавові поторощить, і розгромить всіх синів Сета. Заволодіють вони Едомом, підпаде Сеїр під ворожу владу, - Ізраїль же зійде вгору. Нащадок Якова панувати стане і знищить з міста те, що лишилось» (Чис. 24:17-19).
323 Аполог - від грецьк. - оповідання. Коротка алегорична оповідь морально-повчального спрямування, персонажами якої виступають предмети, рослини, тварини, люди.
Слова «зійде бо зірка з Якова», «нащадок Якова панувати стане» можна інтерпретувати й у вимірах ближчого майбутнього: перемоги потомків Якова над моавитянами, утвердження їх у Ханаані. Та алегорична інтерпретація відкриває їх у дальшу перспективу: сповіщення про майбутній прихід Месії серед народу Якова-Ізраїля (праотець Яків отримав також ім’я Ізраїля). Саме цей алегоричний вимір виявляє пролог.
У пролозі Валаам не тільки розвиває думки свого монологу, включеного до старозавітнього пророцтва. Він продовжує його перспективу аж до приходу «нащадка Якова» - Месії, Сина, що народиться у вифлеємському вертепі:
Что ж творит всещедрій Бог, с небесе призрѣвій,
Падшим отцем какову милость из’явивій?
Обѣща им послати со небесе Сина -
Свѣдител в Виθлеємѣ яскиня - єдина.
Сей от cвѣтa денници Иаковли пріидет,
В силѣ крепости своєй ввесь народ превзіидет,
Сотрет князя Моавля, посем плѣнить сили,
Побѣждая Сиθови сини и предѣли.
Сему унуки мои, тріє цари силни,
Водиміи звѣздою, дари изобилии
Принесут; но Ірод царь весма усумнится,
И о рождествѣ Єго бѣднѣ засмутится,
Тщатимется убити, отнюд не возможе,
Сам точію враг Христов в жизни изнеможе;
Пошлет, гнѣвом поощрен, младенци избити -
Декрет Божій убіици пріидет вся отмстити;
Человѣколюбіє Божіє с пророки
Пѣснъ воспоют на земли с ангелськи отроки.
Аз, преславній Валаам - пророк в дѣлѣ, словѣ;
Узрите, яже рекох, в слѣдующои мовѣ324.
У цьому контексті образ вифлеємської зорі з Євангелія від Матея (Мт. 2:2-10) набуває додаткової семантики: він знаменує справдження Валаамового пророцтва, стає знаком приходу заповіданого Месії. Та й три мудреці, описані тим же євангелистом (Мт. 2:1-12), постають нащадками Валаама. Адже вони також приходять зі Сходу, з Месопотамії (в християнській традиції стало звичним говорити про «мудреців халдейських»), щоб, як і Валаам, благословити нащадка Якова.
324 Резанов В. І. Драма українська. 1. Старовинний театр український. - К., 1927. - Вин. 4. - С. 172.
Першу яву написано у формі розмови трьох царів, які побачили незвичну зірку й пригадали пророцтва свого предка, Валаама:
Что возсияєт звѣзда Иаковля рода
И ізіидет человѣк ізраилска плода;
Сеи погубит Моавля князя всея слави,
Пленит сини Соθови и вся их держави325.
Друга ява в загальних рисах відтворює сенс розмови трьох мудреців із царем Іродом, наведеної в Євангелії. Хіба що занепокоєння Ірода викладене в більш відвертій і дещо ближчій до свідомості українців формі:
Яко внов сицевій цар родися во cвѣтѣ, -
Развѣ не в моєй землѣ, ни в моєм повѣтѣ,
Іже би могл и моим царством завладѣти,
Низринув мя с престола, сам дерзнул сидѣти?326
У третій яві до новозавітнього персонажа, Ірода, долучаються безіменні Воїни, два алегоричні персонажі - Гнів і Декрет Божий, та персоніфіковані образи: Смерть і Диявол. Гнів заохочує Ірода вбити вифлеємських немовлят, Воїни виконують його наказ, а Смерть із Дияволом за присудом Декрету Божого забирають Ірода в пекло - «глубочайшу бездну», де Іродові
Первоє бо с Каином мѣсто означенно -
Первѣйших вас не будет - и саном почтенно;
Заслуга ваша знатна и вездѣ ест явна,
За что пекелна бездна вам готова здавна327.
Третю яву відкриває Человѣколюбіє Божіє - алегоричний образ, присутній у кількох шкільних драмах. Він утілює ідею Божого милосердя й любови Отця до людей - Свого творіння. Образ Людинолюбства Божого закликає всіх радіти приходові з неба Сина, «іже єст рад ост ваша, свобода єдина». Радісний настрій проймає промову царя Давида й пророків. Давид радіє, що його нащадок, «корень мой от Дѣви рожденний», знаменує здійснення пророцтв. Перший кант, яким завершується ява, співають Ангели. Кант перейнятий радісним відчуттям зустрічі Божого Сина, - мотивом, що набуває досить складного метафоричного втілення:
Вси тецѣте, вcu плещѣте,
Ангелскія хори: виθлеємски гори
Радость раждают!328
325 Там само. - С. 173.
326 Там само. - С. 175.
327 Там само. - С. 177.
328 Там само. - С. 178.
Народження Христа усвідомлюється як радість, народжена вифлеємськими горами (Спаситель народився в печері одного з пагорбів довкола Вифлеєму). Ганиться злочин Ірода й зображується його кара «гдѣ вѣчно горе, слез горких море».
Далі йде короткий «Аполог» із традиційними словами перепрошення за авторську слабкість у розкритті теми. А вже по нім подаються три канти Різдву Христовому. Вони варіюють звичайні різдвяні мотиви, знов повертаються до ненависного Ірода, але прагнуть перевести оповідь у символічну площину. Христос сприймається крізь Його символічні прообрази:
Єгоже Моисей в купинѣ зряше
Неопалной,
Аарон цвѣтшим жезлом являше,
Слави полной,
Даніил гору, Іаков лѣствицу
Утвержденну,
Ілія рече бит колесницу
Тол огненну;
Двер, ковчег, книга запечатлѣнна
Образ бяху,
Дѣви рождества весма нетлінна
Знаменаху329.
Неопалима купина, яку побачив Мойсей біля гори Хорив (Вих. 3:1-5), розквітлий жезл Аарона, що його використовував Мойсей при зустрічах із фараоном (Вих. 7:9, 19; 8:1, 12) та який розквітнув, стверджуючи виключне право Аарона на служіння при скинії (Числ. 17:23), гора з розгаданого пророком Даниїлом видіння вавилонського царя (Дан. 2:31-45), драбина до неба, які бачив праотець Яків у Бетелі (Бут. 28:11-18), вогненна колісниця пророка Іллі (4 Цар. 2:11-12) та інші символи формують код, у якому семантичні поля центрального образу драми надзвичайно розширюються.
329 Рєзанов В. І. Драма українська. 1. Старовинний театр український. — Вип. 4. - С. 180.
«Властотворний образ» (1737)
«Властотворный образ Человѣколюбія Божія» - великодня містерія з алегоричним способом витлумачення сюжету. Твір було поставлено в Києво-Могилянській академії на Великдень, 10 (21) квітня 1737 р.
Сюжет драми містить епізоди з біблійної історії: створіння, падіння, вигнання з раю першої людини, перемога смерти. На зв’язок із воскресінням Христовим вказує лише фінальний діялог про визволення праведних душ Божою Любов’ю.
Твір складається з одного акту, котрий має пролог і п’ять сцен. До нього включено п’ять кантів, а між сценами ставилися п’ять інтермедій, більших за обсягом ніж сама драма.
У першій сцені Божа Рада, Божа Справедливість і Божа Любов розмірковують над створенням людини. У другій сцені Божа Любов вводить людину в рай і дає їй першу заповідь, але Принада спокушає людину порушити Божий наказ. У третій сцені Божа Справедливість передає людину, що згрішила, в рабство смерті й дияволові. У четвертій сцені показується поневолення смертю й дияволом людського роду. В п’ятій сцені Божа Любов виводить людину з пекла й повертає їй свободу.
«Слово про збурення пекла»
Оригінальна назва: «Слово о збуреній пекла, єгда Христос, од мертвых вставши, пекло збурив».
Драму знайшов і дослідив Іван Франко, вперше опублікувавши 1896 р. у «Киевской старине». Франко датує твір першою половиною XVII ст. і відзначає народність мови й ритмомелодики, подібної до козацьких дум. Текст зберігся з істотними дефектами.
На початку «Слова...» подається розмова Люципера з Адом, перейнята передчуттям приходу Христа до пекла. Люципер розповідає про всі підступи, вчинені ним від віку проти Бога і Його творіння для збереження своєї влади над пеклом. Люципер і Ад не розуміють, хто є Христос і чому Він чинить такі чуда.
Ад тремтить, очікуючи катастрофи. Люципер заспокоює його:
Пане Аде мой, чому єcu так боязливий?
Не бачиш перед собою войська, а так лякливий.
Не тривож мене і моїх слуг вірних,
Которих маю і у сторонах чужих.
Але, Аде, добрую надію маю,
Душу Христову собі поймаю (XVII ст., с. 367).
Люципер посилає назустріч Христу воєвод Трубая і Бенеру. Але предтеча Христа Іоан Хреститель сповіщає про Його переможний прихід:
Смутися, Аде, плач і ляментуй вовік,
Ґди iдem до нас Бог і Чоловік.
Готував єcu на нас пекло, в’язення,
Котороє іж будет во твоє врем’я.
Весполь із слугами твоїми
Будете под ногами Божими.
Возстани, Давиде, і в струни вдаряй,
А Творця свойого і Бога вихваляй! (XVII ст., с. 369).
Перші три посланці від воєвод прибігають, втішаючи Ад і Люципера звістками про розп’яття та смерть Ісуса на Голгофі. Але четвертий посланець повідомляє, що Христова душа була оточена ангельськими воїнствами, і сили пекла не змогли її схопити. Йде чутка, що на третій день Христос воскресне.
Повертаються воєводи Бенера і Трубай і розповідають про свою поразку й блискавиці та громи, які оточують Христа в Його переможній ході. Люципер наказує замкнути пекло, збирає своїх слуг для його оборони. Останній посланець сповіщає про наближення Христа - «грізного царя Ангелів». Іоан Предтеча нагадує про попередження, але Люципер не розуміє, хто є Христос - він знає одного Бога Творця, але не уявляє істоти Сина Божого.
Нарешті наближається Христос і проголошує:
Господь кріпок і силен,
Господь силен во брані!
Возьміте врата, князі, ваша
І возьміте ся, врата вічная,
Внідет во вас Цар слави! (XVII ст., с. 374).
На цьому текст уривається.
