Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011

Лаврентій Горка
Міракль
Шкільна драма

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Лаврентій Горка, народився на Київщині 1671 р. Він навчався в Києво-Могилянській академії, прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі й повернувся до академії в сані ієромонаха. Лаврентій Горка викладав поетику протягом 1707-1708 р., риторику - протягом 1708-1709 навч. рр. Збереглися його теоретичні курси «Idea artis poesos» («Ідея мистецтва поетики») та «Rhetorica».

Лаврентій Горка все життя підтримував дружні стосунки з Феофаном Прокоповичем і користувався його опікою. У 1713 р. о. Лаврентій Горка був зведений у сан ігумена й призначений настоятелем Видубицького монастиря в Києві. Однак згодом він був переведений до Москви, де в сані архимандрита очолив Воскресенський Новоєрусалимський монастир (1722).

Лаврентій Горка брав участь у Перському поході Петра І як обер-ієромонах російської ескадри. У 1723 р. він був висвячений на єпископа, служив в Астраханській, Великоустюзькій, Рязанській і В’ятській єпархіях, де мав конфлікти з владою і місцевим духовенством. Помер єпископ Лаврентій 1737 р. у В’ятці.

«Йосиф Патріарха» (1708)

Оригінальна назва: «Іосиф, патріарха, своим преданіем, узами, темницею и почтеніем царскаго престола Христа, Сына Божія, преданнаго, страждущаго и вознесшагося с славою прообразующій, в преславной академій Кієвской на позор россійскому христолюбивому роду от благородных россійских сынов дѣйствием, єже от поетов нарицаєтся трагедокомедія, року 1708 мая 25 во вторник по Сошествіи Святого Духа показанній».

Викладаючи поетику, у 1708 р. Лаврентій Горка поставив драму на сюжет про біблійного патріярха Йосифа, сина Якова, котрий був проданий братами до Єгипту, пережив несправедливі звинувачення, ув’язнення, але врешті піднісся до становища найвищого урядовця і врятував родину Якова від голоду. Історія Йосифа, якого за фізичну красу християнська традиція називає Прекрасним, інтерпретується в символічній площині: вона нагадує про майбутні страждання й несправедливі звинувачення Ісуса Христа.

Міракль «Іосиф патріарха» використовує окремі композиційні прийоми та персонажів, аналогічних до драми «Володимир» Феофана Прокоповича. Твір також поділяється на п’ять дій, серед його персонажів - алегоричні образи, що фіґурують у «трагедокомедії» Феофана Прокоповича: «Бѣc плоти», «Прелесть». В основу сюжету покладено колізії з біографії старозавітнього патріярха Йосифа вже після того, як брати продали його в рабство.

Перша дія вводить глядача в обставини єгипетського рабства Йосифа. Проданий царедворцеві Пентефрієві, Йосиф увійшов до нього в довіру й фактично почав керувати його маєтком. Від імени Йосифового товариша повідомляється, що син Якова

Свѣтится во Єгипті и всѣм возвѣщаєт,

Яко в Пентефрієвом дому обитаєт (Хрестоматія, с. 401).

Сюжет другої дії чи не вперше в українській драматургії розробляє історію пристрасного кохання одруженої жінки до прекрасного юнака. Дружина Пентефрія «наважденна от бѣса плоти, скверним желанієм бѣснуется». Почуття єгиптянки передаються за допомогою алегоричних персонажів: вона прогонить від себе «Совѣсть» і слухає тільки «Прелести», яка обіцяє підкорити їй серце Йосифа. Пентефрієва дружина в монолозі так описує свій стан:

Страсть язвит ми утробу, горѣєт ми тѣло,

Внутр ми сердце палаєт, яко же огнь, зѣло

Возгорѣешся. Нинѣ ни богом пожрѣти

Могу, ниже дѣлати руками: умрѣти

Хощу скоро, токмо да узру возлюбленна.

Пойду, пойду в слѣд его, побежу паленна... (Хрестоматія, с. 403).

Розповідаючи про стійкість Йосифа, виявлену в стосунках із закоханою жінкою, автор викладає свою оцінку в канті, виконуваному хором. Тут же наводиться дещо несподівана паралель: Йосиф визнається за прообраз Христа, Котрий також пережив спокушання диявола в пустелі.

Третя дія викладає історію спокушання Йосифа за посередництвом алегоричного персонажа - «Тайновидця». Він переказує без особливих змін біблійний сюжет про те, як Пентефрієва дружина («Вельможа») вирішила спокусити Йосифа. Коли юнак утік, залишивши верхній одяг у руках Вельможі, вона звинувачує Йосифа у спробі її зґвалтувати. Пентефрій жорстоко карає Йосифа й кидає його до в’язниці. І знов дія закінчується кантом, у якому хор виявляє провіденційний сенс Йосифових страждань: як у майбутньому Божий Син, Йосиф невинно страждає й опиняється у в’язничній ямі. Христос же, перетерпівши страждання, зійде перед воскресінням до безодні (у якомусь сенсі, теж ями), аби вивести звідти грішників.

У четвертій дії викладається історія пророчого сну, побаченого Фараоном (як і в Біблії, слово Фараон вживається не як титул, але як власне ім’я): «царь Фараон, видѣв во снѣ страшное видѣніє и зѣло о том смутився», починає шукати астрологів («звѣздочетцев»), здатних розгадати нічні видіння. Він направляє придворних до столиці, а коли там не змогли знайти тлумачів, скликає їх з усього Єгипту, обіцяючи щедру винагороду. І тут автор вводить елементи художньої вигадки (можливо, апокрифічного походження), покликані надати сюжетові більшого драматизму. Аби відвернути небезпеку знайдення Йосифа й розгадування пророцтв, Вражда сповіщає Пентефрієві, нібито Йосиф має намір після звільнення помститися кривдникові і знищити його самого й увесь його дім. Тільки виклик до Фараона перешкодив Пентефрієві забити Йосифа.

Нарешті, п’ята дія доводить сюжет до розв’язки: не знайшовши в Єгипті жодного звіздаря, здатного розкрити таємницю Фараонового сну, цар чує від чашника про зустрінутого ним у в’язниці юдея, наділеного винятковим талантом провіщень. Йосифа приводять до Фараона, і він викладає зміст забутого царем сну, а також дає свої поради, як уникнути передбаченого сном голоду. Тоді цар виконує власну обіцянку й призначає Йосифа другим правителем країни:

Тебѣ слава достойна єст: ти собирати

Имаши всяк плод житен и началствовати

Над всѣми людми; к сему же ты єдин буди

Первій во моєм царствѣ и тебе вся люди

Яко цара втораго да славлят (Хрестоматія, с. 408).

Додається вигадана деталь: Пентефрій із похітливою дружиною каються перед Йосифом і отримують прощення. Цей елемент посилює дидактичне спрямування тексту. Крім того, знову вступає в дію хор, який завершує проведення паралелі між долею Йосифа та відкупительною місією Ісуса Христа: «Хор и вкупѣ Епілог возвѣщаєт, яко Іосиф, от уз из темницы изведенній и престолом царским почтенний, прообразова Христа, воставша от мертвых и за пріятіє смерти славою и честію вѣнчанна, превишше же всѣх небес на божественном посажденна престолі» (Хрестоматія, с. 410).

Образ той Христа воскрешшаго бяше,

Иже вознесе в небо тѣло наше,

Иже одесних Бога посажденній

И божественнѣ славою почтенній (Хрестоматія, с. 410).

Слід відзначити, що в ремарках автор рекомендує прикрасити сцену картинами єгипетської природи й побуту. До твору вводяться хореографічні сцени, «образ хору, як муринчики скакали». При показі придворного життя включається до дії сцена, коли 24 «младенци аравицстіи скачуще в своем ликованіи являют, яко скорби и печали не токмо убогих и богатых, но царей превисоких во дни и в нощи, во снѣ и на явѣ, многовидно смушают и мучат» (Хрестоматія, с. 405).