Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Мораліте
Шкільна драма
Всі публікації щодо:
Давня українська література
«Милість Божа» (1728)
Оригінальна назва: «Милость Божія, Україну от неудобносимих обид лядських чрез Богдана Зіновія Хмельницького, преславного воиськ Запорозьких гетьмана, свободившая. І дарованними єму над ляхами побідами возвеличившая, на незабвенную толиких єго щедрот пам’ять репрезентованная в школах кієвських 1728 літа».
Автор цього мораліте невідомий. Драму було поставлено в Києво-Могилянській академії до 80-річчя Хмельниччини, що зазначається в епілозі: «Дивную милость Божію, к нам, прежде осьмидесят літ явленную, нині дійствіями і явленіями краткими предложихом вам, Богом собранніє, слишателіє і зрителіє» (XVIII ст., с. 324).
Художньою метою драми є інтерпретація визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького як вияву Божої ласки над Україною, відтак же й відвернення спроб критичного підходу до наслідків Хмельниччини. Історичні події не зображуються, але використовуються як тло для розгортання повчального сюжету. Поряд із персонажами, що мають історичних прототипів (Богдан Хмельницький, Кошовий, Козаки), вводяться образ Писаря, можливо, навіяний образом писаря Зорки з літопису Самійла Велична, персоніфікований образ України, а також алегоричні персонажі: Вість, Смотрініє Божіє.
Важливу сюжетну й композиційну роль виконує хор. Він сповіщає про майбутні випробування (дія 1), втішає скорботну Україну (дія 3), прославляє гетьмана-переможця (дія 5). Таким чином, хор компенсує статичність драми, доповнюючи її відображенням подій, відсутніх у сюжеті, та надає сюжетові морально-етичної інтерпретації.
Мораліте має п’ять дій, які виявляють закріплені поетиками композиційні елементи драми: пролог, протасис, епітасис, катастасис або катастрофа.
Дія перша починається монологом Богдана Хмельницького. Він перелічує кривди, що їх зазнала Україна від поляків. Герой дивується терплячості свого народу, обурюється його апатичністю, порівнюваною з летаргічним сном. Він заявляє:
Страдати
Кая нужда єсть, аще честь за честь воздати
Можем! (XVIII ст., с. 306).
Пригадуючи переможну боротьбу козацтва з татарами, турками й німцями, герой порівнює їх із лютими левами, тиграми й вепрами. Поляки ж на їхньому тлі виглядають лякливими зайцями: «От зайцов ли станем втікати?» Монолог Хмельницького завершується закликом до помсти за всі кривди, що їх зазнав український народ, у формулюванні якого використовуються елементи фольклору:
Когда шабля при нас єсть: не совсім пропала Многоіменитая оная похвала Наша; доказовала чуждой слави много Она: студа ж своєго не отмстить такого Не отобрали єще ляхи нам остатка:
Жив Бог, і не умерла козацькая матка! (XVIII ст., с. 307). Відповідає Хмельницькому хор, що його складають міфологічні персонажі - Муза й Аполлон. Ритмомелодика канту цілком відповідає пізнішому співові з вертепу «Перестань ридати, печальная мати». Хор дорікає полякам за невдячність щодо українців, які так багато зробили для захисту Речі Посполитої й примноження її слави:
Крові не жаліли,
Голов не щаділи (XVIII ст., с. 307).
Тепер же настають люті часи й на Річ Посполиту спадуть випробування, які грізно провіщає Хор:
Шкури тебі дерти,
Глави будуть терти,
Шиї витягати,
В ярмо закладати,
По лісах гонити,
По ріках топити,
З склепов видирати,
Аж за Віслу гнати (XVIII ст., с. 308).
Дія друга також розпочинається монологом головного героя. Хмельницький виголошує промову до козаків на Січі. У ній згадуються неоціненні послуги, якими Річ Посполита зобов’язана козакам: походи на Туреччину, перемоги під Трапезонтом, Синопом, вирішальна роль у битві під Хотином. Хмельницький звинувачує поляків у невдячності й формулює головні закиди, які виступають політичною підставою до початку війни: гноблення українців і утиски православної віри. Закликові Хмельницького до боротьби надається фольклорної форми завдяки використанню народних фразеологізмів (нахилити під ноги, тягти в один гуж):
Я на Бога всю мою надежду слагаю!
Єго, во-первих, себі помощі желаю;
Імію же надію на шаблю по Бозі,
Что нахилить под наші врагов наших нозі.
Только ви всі в єдин гуж зо мною тягніте,
А отчизни і віри своєй не дадіте
Православной до конця от них пропадати
І козацькой навіки славі ізчезати (XVIII ст., с. 310).
Йому від імени козаків відповідає Кошовий:
Відаєм, яко всім нам Україна мати,
Кто ж не похощет руку помощі подати
Погибающей матці, був би той твердійший
Над камень, над льва був би таковий лютійший!
Ми всі, як прежде, були без всякой одмови,
Так і найпаче тепер служити готові,
Будем себе і матку нашу боронити,
Аще нам і умерти, будем ляхов бити! (XVIII ст., с. 310-311).
На сцені з’являються Козаки, послані разом із польським військом для придушення козацького повстання. Вони наводять деталі з історії походу на Січ коронного гетьмана Миколая Потоцького, що завершився поразкою 26 травня 1848 р. біля Корсуня: перехід реєстрових козаків на бік Хмельницького. Український гетьман мотивує вчинок козаків тим, що поляки порушили свої зобов’язання перед Богом: шанувати православну віру й людську гідність козаків. З’являється Вісник і сповіщає про наближення польського війська.
Третя дія має цілком алегоричний характер. У монолозі-молитві України розробляється мотив минущости долі, на підставі чого застерігається від імовірних лих, які спадуть на український народ у разі перемоги ворогів. Вводиться вже усталена в історичній свідомості на час написання драми паралель між визвольною боротьбою під проводом Богдана Хмельницького й виходом народу Ізраїля, очолюваного Мойсеєм, із єгипетської неволі.
На сцені з’являється Вість, котра втішає Україну, описуючи переможний похід Хмельницького на поляків. Розповідається про перемоги під Жовтими Водами, під Корсунем, про взяття Бару, битву під Пилявцями, облогу Львова, похід на Замостя. Кордон України простягається аж до Вісли. Ім’я Хмельницького так лякає ворогів, що їм вчувається наближення козацького війська в подиху вітрів. Вість обіцяє швидке повернення Хмельницького в Україну:
Таковий і толикий ляхов побідитель,
І Богом дарованний тебі ізбавитель
Супостат твоїх в міста пустия загнавши,
А по Віслу границю тебі закопавши,
Вскорі, торжествуя, он к тебі возвратиться,
Неісказанна радость тебі з ним явиться (XVIII ст., с. 315). Завершується дія співом Хору, який висловлює подяку Богові за допомогу й тим самим стверджує ідею опіки над козацьким військом Божого Провидіння.
Дія четверта зображує тріумфальний в’їзд Хмельницького до Києва. Спершу подана подячна молитва Хмельницького, насичена постійними стилістичними зворотами біблійного походження та прямими цитатами з псалмів і молитов. Потім наводяться декламації чотирьох київських школярів, промова Писаря і відповідь Хмельницького. У кожній із цих композиційних частин варіюється думка про вирішальну роль Божої опіки в перемогах Хмельницького, котрі винагородили його самозречення й беззастережне служіння Церкві та українському народові. Сам Хмельницький напучує присутніх:
Радості сеї не я і не добродітель,
Кая моя вина, то Творець і Содітель
Наш; благодареніє Єму возсилайте,
Єго дивную ко нам милость величайте (XVIII ст., с. 319).
П’ята дія повертає глядачів до драматургічної структури третьої дії. В її основі лежить діялог України й Смотрінія Божого. Україна радіє з перемоги, алегорично зображуючи її як заміну постового вбрання на весільне, втихомирення північних вітрів і приліт зимородків, відступ зими й прихід весни, зміну темряви на світло, ночі на день. Вона констатує:
Дивна се ізміна єсть Вишняго десниці,
Лях побіжден і прогнан за своя границі:
Страх, біда, клопот і студ побіже з ляхами,
Побіда і торжество осталася з нами (XVIII ст., с. 320).
Тут до України долучається Смотрініє Божіє, в розлогих репліках якого тенденційно викладається майбутня історія України під владою московських царів - непереможних поборників благочестя. Становище України в Московському царстві зображується шляхом використання євангельської притчі про будинок, зведений на скелі (Мт. 7:24-27; Лк. 6:47-49). Каменем з євангельської притчі, що став непорушною підвалиною для дому, є Петро І, смерть якого із жалем згадується Смотрінієм, і його наступник, Петро II, котрий правив Російською імперією під час написання драми. Ім’я царів походить від грецького «πέτρα» (скеля). Разом із монархами прославляється щойно обраний на гетьмана України (1 жовтня 1727 р.) Данило Апостол. Водночас же об’єктом прославлення стає Києво-Могилянська академія, якій Смотрініє віщує славне майбутнє.
Згадка про Данила Апостола допомагає відчути тенденційність драми як відображення пробуджених у 1727 р. надій на відновлення автономного устрою Гетьманщини. Попри те, що «Рішительні пункти» російського уряду, видані 1728 р., обмежували і права гетьмана, і політичну автономію України, вони уявлялися законодавчою підвалиною для власного державного життя. Тим-то Україна у відповідь на провіденційну перспективу, змальовану Смотрінієм Божим, вигукує:
Даждь мні Петру Второму, от тебе ізбранну.
І тобою наслідним вінцем увінчанну,
Поклоненіє моє должноє воздати,
Толику єго милость ко мні величати,
Даждь і єго вірному вождю, Данилу
Здравіє, долготу дній, во всем спіх і силу! (XVIII ст., с. 323).
Завершується драма хором з похвалою Хмельницькому та прозовим епілогом.
