Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Становлення позитивізму
Образ українського бароко в національному літературознавстві
Історія вивчення епохи бароко
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Становлення історико-літературної науки відбувається в епоху Просвітництва, коли панувало скептичне ставлення до барокового мистецтва. Тому увагу літературознавців привертали або твори сучасників, або антична й середньовічна спадщина - але не бароко. Російський критик міг вигукнути: «В нас немає літератури!», а українські дослідники помічали початки власної літератури лише у творчості Івана Котляревського. У Російській імперії в 1835 р. затверджується нова програма, згідно з якою в університетах відкриваються замість старих кафедр поетики й риторики кафедри «історії російської літератури». Першим завідувачем цієї кафедри в Київському університеті став Михайло Максимович, уже знаний на той час український фольклорист і письменник. Результатом його педагогічної й дослідницької праці став підручник з історії давньої української літератури - «Історія давньої російської словесности» (1839). Попри те, що Михайло Максимович не виділяє українське письменство із загального східнослов’янського контексту й обмежується переважно описом джерел з княжої епохи, його твір визначає собою істотний етап у національній науковій традиції, готуючи ґрунт для появи синтетичних курсів історії вітчизняної літератури.
46 Софронова Л. А. Старинный украинский театр / Л. А. Софронова; Ин-т славяноведения и балканистики РАН. - Москва: Росспэн, 1996. - 327 с.
47 Софронова Л. А. Три мира Григория Сковороды / Л. А. Софронова; РАН, Ин-т славяноведения. - М.: Индрик, 2002. - 464 с.
Властиве цьому стилю зацікавлення Середньовіччям і бароко спонукало письменників-романтиків у 1840-і рр. надрукувати власні нариси з історії української літератури: «Огляд творів, написаних українською мовою» Миколи Костомарова48 (1842), «Замітки о руській літературі» Івана Вагилевича49 (1848). Нарешті, внаслідок революції 1848 р. у Львівському університеті відкривається кафедра руської (тобто української) мови та літератури, професором якої було призначено Якова Головацького. Перший курс лекцій з національного письменства репрезентують його «Три вступительні преподаванія».
Тим часом у Росії пробуджується академічне зацікавлення феноменом української літератури. Прагнення виявити її історичні корені й тяглість традиції викликає появу розділу, присвяченого українській літературі, в порівняльному курсі Олександра Пипіна й Володимира Спасовича «Огляд історії слов’янських літератур»50 (1865), згодом перевиданому в розширеному двотомному форматі під назвою «Історія слов’янських літератур»51 (1879-1881). А чотири роки по тому у Воронежі виходять друком книги відомого фольклориста Івана Прижова «Малоросія (Південна Русь) в історії її літератури з XI по XVIII сторіччя»52.
Професор Київської духовної академії Микола Петров (1840-1921), згодом один із перших академіків Української Академії наук, уже в 1880 р. видав історико-літературний курс, названий «Київська штучна література XVIII ст., переважно драматична»53. У 1911 р. працю було перевидано під сміливішою назвою «Нариси з історії української літератури XVII і XVIII сторіч»54.
Перший систематичний курс історії української літератури, розрахований на студентів і складений професором університету, з’явився у Львові в 1887 р. Це був шеститомник «Історія літератури руської»
о. Омеляна Огоновського, греко-католицького священика, котрий змінив у 1867 р. Якова Головацького на посаді професора кафедри руської мови та літератури Львівського університету. Окремі частини курсу друкувалися в журналі «Зоря» протягом 1887-1894 рр. Перший том був цілком присвячений літературі X-XVIII ст. Згодом курс о. Омеляна Огоновського був критикований за описовість, надмірну схематизацію історико-літературного процесу, еклектизм. Попри це, його книга об’єктивно відіграла унікальну в українській науці роль першого університетського підручника, стимулюючи подальшу працю над впровадженням літературного матеріалу давньої та ранньомодерної доби в систему фахової освіти філологів-україністів. До того ж о. Омелян Огоновський зреферував у своєму курсі значну частину наявних досліджень, подав цінні бібліографічні описи.
48 [Костомаров Н. И.] Галка И. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке // Молодик. - 1843. - Т. 3. - С. 157-185.
49 Вагилевич Іван. Замітки о руській літературі // Дневник руський. - 1848. - №№ 5, 6, 8.
50 Пыпин А. Н., Спасович В. Д. Обзор истории славянских литератур. - СПб., 1865. - 541 с.
51 Пыпин А. Н., Спасович В. Д. История славянских литератур: В 2 т. - СПб., 1879-1881.
52 Прыжов И. Г. Малороссия (Южная Русь) в истории ее литературы с XI по XVIII век. - Воронеж, 1869. - 51 с.
53 Петров Н. И. Киевская искусственная литература XVIII века преимущественно драматическая // Труды КДА. - 1879. № 4, 6, 10; 1880. - № 6, 8.
54 Петров Н. И. Очерки из истории украинской литературы XVII и XVIII веков. - Киев, 1911. - 327 с.
Іван Франко, котрий так і не був допущений на університетську кафедру, підготував кілька версій власного курсу історії української літератури - не тільки українською, але й польською («Charakterystyka literatury ruskiej XVI-XVIII w.» - 1892), а також російською («Южно-русская литература» - 1904) мовами. Найґрунтовніший курс лишався в рукописі до 1983 р. - часу його публікації в 40-му томі зібрання творів Івана Франка. Дослідження мало назву «Історія української літератури. Часть перша. Від початків українського письменства до Івана Котляревського». Найбільшого ж поширення набула надрукована в 1910 р. праця «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.», згодом включена до 41-го тому зібрання творів.
Окупація Західноукраїнської Народної Республіки Польщею в 1918-1919 рр. унеможливила вільний розвиток української вищої школи на терені Галичини. У відповідь на полонізацію Львівського університету українська спільнота засновує Львівський таємний університет, першим ректором якого став Василь Щурат. У період піднесення університет налічував три факультети, 15 кафедр, 54 професори і близько 1500 студентів. Викладання велося конспіративно у приміщеннях різних українських установ, а часом навіть у помешканнях професорів. Продовжувало діяти Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. Саме в цей час, протягом 1920-1924 рр., Михайло Возняк публікує тритомний курс «Історія української літератури», що охоплює літературну минувшину України від X до XVIII ст. Після початку Другої світової війни й советської окупації Східної Галичини підручник Михайла Возняка вилучається з бібліотек навчальних закладів на підставі закидів у націоналістичному висвітленні історії. Лише падіння СССР дозволило повернути цей посібник до активного вжитку. Книгу було передруковано львівським видавництвом «Світ» у 1992 р., після проголошення державної незалежности України. Вона й нині цілком надається до використання студентами-філологами, даючи широке суспільно-культурне тло літературного життя давньої й ранньомодерної доби, детально викладаючи біографії письменників та зміст їхніх творів.
Найпопулярнішим історико-літературним курсом початку XX ст. можна назвати двотомну «Історію українського письменства» Сергія Єфремова, вперше видану в 1911 р. і тричі перевидану до арешту автора в 1929 р. Попри стримане ставлення до літератури, що розвивалася перед «Енеїдою» Івана Котляревського, й позитивістську методологію, автор, якого сучасники називали «совістю землі української», прагне до об’єктивного й різнобічного висвітлення літературного процесу від давнини до свого часу, простежує зв’язки мистецького життя й суспільного розвитку України.
Під час вигнання, не маючи доступу до українських бібліотек, академік Михайло Грушевський уклав власну фундаментальну «Історію української літератури», з якої протягом 1923-1927 рр. устиг видати п’ять томів. Згодом нью-йоркське видавництво «Книгоспілка» здійснило їхній репринт (1959-1960). Шостий том, підготований до друку ще в 1930 р., було виявлено лише наприкінці XX ст. й опубліковано в 1995 р. у «Київській бібліотеці давнього українського письменства». Михайло Грушевський довів свій огляд історико-літературного процесу до 1633 р. У незалежній Україні було перевидано і посібник Сергія Єфремова, і шеститомний курс Михайла Грушевського.
