Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Виклик нескінченности
Стиль бароко й епоха бароко
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Бароко - стиль епохи європейського мистецтва, що прийшла на зміну Ренесансові. Це доба величних концепцій, що творили мистецькі форми, які мали б підносити людину з буднів життя до сфери високих, незбагненних переживань. У творах панують пишні, багаті, показні форми, пройняті пафосом, потягом до надприродного.
У XVII ст. культурні межі людства розширилися. Морськими шляхами італійські, іспанські та португальські завойовники, купці та місіонери вирушили до Індії, Африки, на Далекий Схід. У сферу стратегічних інтересів європейських держав включилася Америка. Вже упорядник «Синопсису» (1674) починає свій історичний огляд з широкої картини світу, даючи перелік країн Європи, Азії й Африки, а в кінці розділу додає: «Ще ж є і четверта частина Всесвіту - Америка, яка називається Новим світом, але оскільки ця після інших ново відкрита, і до цієї оповіді мало дотична, тому без опису [нами] залишена». Таким чином, нові просторові виміри безпосередньо позначаються на моделі світу, що функціонує в українській літературі.
Стрімко розвиваються математика (особливо геометрія, значною мірою завдяки Блезу Паскалю) та механіка. Механіка мало що не вважалася за царицю наук. Великі відкриття в астрономії, фізиці, механіці руйнують антропоцентричний світ ренесансного гуманізму. Фундаментальне значення для людського пізнання мали поширення геліоцентричної системи Миколая Коперніка (1473-1543), природознавчі праці Ґалілео Ґалілея (1564-1642), закони руху планет, встановлені німецьким астрономом Йоганном Кеплером (1571-1630). Світ постав перед людиною у нескінченности часу й простору, в різких контрастах і глибоких суперечностях. Виявилося, що доступний людським відчуттям світ становить лише скромну частинку реальности, відкритої завдяки телескопу й мікроскопу.
Українські інтелектуали були безпосередньо присутні в європейській системі наукових комунікацій, що продовжувала до XVIII ст. послуговуватися переважно латинською мовою. Так, Феофан Прокопович відгукується на дискусії, що розгорнулися довкола папського вироку Ґалілео Ґалілеєві, віршовою реплікою на межі брутальности:
Чом ти ганьбиш безсоромно ім’я Ґалілеєве, папо?
Чим він тобі завинив, старче, тиране, скажи?
Може, злочинний, хотів він одняти у тебе престол твій,
Чи, що тим гірш, намовляв віри у Бога не йнять?
Ні, до святих володінь йому діла немає так само,
Як і до Стіксових вод і до античних богів.
Справжня у нього земля, а твоя від початку фальшива.
Бог його зорі створив, ваші ж - лукавого плід.
Застерігати невпинно велить твій обов’язок, кажеш,
Щоб голосні імена люд не дурили простий?!
Варвара гідний закон твій про світобудову, гаркавцю,
А Ґалілеїв вогонь - нищить безжально його.
...Про гострозорість так само не легко тобі міркувати -
Кріт бо не може уздріть те, що побачила рись!2
Людина втрачає відчуття своєї виключности й відосібнености у світобудові. Зруйновано простий гармонійний світ Ренесансу. Цивілізація бароко опинилася перед викликом нескінченности. Миколай Кузанський (1401-1464) впроваджує поняття нескінченности до метафізики. А Джордано Бруно (1548-1600) ініціює дискусію на тему ідеї безмежности всесвіту. Формуються філософські системи, що використовують здобутки природничих наук для творення нової метафізичної моделі.
Блез Паскаль слідом за Миколаєм Кузанським образно визначає всесвіт як «кулю, середина якої є скрізь, а поверхня - ніде» та ставить людину перед проблемою: «Чим є людина в безконечному просторі?»3 Людина бароко виявляє свою нікчемність не лише стосовно Творця, що вже було відоме Середньовіччю, але й щодо нескінченности всесвіту. Джерело величі людини той же Паскаль виявляє в її свідомості існування: «Нехай людина, опам’ятавшись, погляне, чим вона є в порівнянні зі всім буттям, нехай уявить себе заблуканою в цьому далекому кутку природи і нехай завдяки цій келії - так я розумію наш всесвіт - вона навчиться цінувати землю, царства, міста і себе саму у своєму справжньому сенсі... Усвідомлюючи безмежність і недосяжність пізнання нами природи, ми зрозуміємо, що вона, відбивши свій образ і образ свого Творця на всіх речах, виражає в більшості їх свою двояку безконечність»4.
2 Феофан Прокопович. Філософські твори: В 3 т. - К.: Наук, думка, 1981. - Т. 3. - С. 348.
3 Паскаль. Думки про релігію. - Львів: Місіонер, 1995. - С. 10.
4 Там само. - С. 10, 11.
Ідея нескінченности сполучалася зі свідомістю інтелектуальної свободи й сили людського розуму. Виникає захоплення новими можливостями пізнання. Барокова естетика, приймаючи динамізм у пластичному мистецтві чи архітектурі, спирається не тільки на відкриття загального руху в природі чи на емоційне напруження, але також на динаміку звільненого інтелекту, перед котрим відкрилися безмежні перспективи фізичного світу. Нескінченність означає незмірне й невичерпне багатство реальности та необмежену силу людського розуму. Позбуваючись відчутних границь, світ стає викликом для нього.
Духовне життя епохи кристалізується довкола вісі: природа й індивід, створений Богом світ і людська особистість. Над природою обох членів цієї антиномії застановляються Блез Паскаль (1623-1662), Рене Декарт (1596-1650), Барух Спіноза (1632-1677), Ґотфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716). Людина відчуває свою нікчемність щодо фізичного всесвіту, а ще більше - безмежного в часі й просторі Бога. Але водночас відбувається радісне відкриття своєї належности до духовної природи, прагнення позбутися буттєвої відосібнености. Містицизм, поширюючись із Іспанії на північ і схід Європи, виявляє захват людини від подолання її матеріяльних узалежнень.
