Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Паломництво у просторі барокової культури
Текст як відображення динаміки життя
Суспільно-культурні виміри епохи бароко
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Метафора дороги як духовного вдосконалення людини склалася вже в біблійних книгах Старого Завіту. Її формотворчою основою є мотив повернення людини до Едему, втраченого праотцями Адамом і Свою через гріхопадіння. Вміщення Едему в конкретні просторові виміри (Бут. 2:8-14) та покарання праотців вигнанням із райського саду (Бут. 3:23-24) проектують релігійну ідею подолання гріха й поєднання людини з Творцем у певні просторово-часові парадигми. Долання фізичного простору стає видимою формою простування до Бога.
Паломництво інтерпретується бароковою культурою не стільки як подолання фізичного простору, скільки як пошук на землі відбиття Небесного Царства. Це стимулює проникнення поза матеріальні параметри символу в його сакраментальну сутність.
Паломництво ввійшло ще до середньовічного побуту як одна з масових форм народного благочестя й ефективний засіб подолання фізичних дистанцій до місцевостей, освячених благодатною присутністю Ісуса Христа, виявами Божої ласки в діях земних подвижників, задля духовного наближення до джерела освятної ласки, що виявилася в цих місцевостях, - Бога. Маршрути паломництв стали істотними складниками нового, християнського простору, в параметрах якого формувалася середньовічна цивілізація.
Така граматика дороги в мові християнської культури Середніх віків обумовила взаємодію географії, богослов’я та мандрів. За визначенням Юрія Лотмана, «географія виступає як різновид етичного знання»95. Переживання віртуальної або реальної мандрівки до місцевостей, значущих з погляду церковного вчення, перетворюється на аскетичний подвиг. Але найголовнішою аскетичною метою паломництва («странничества») було подолання влади над людиною землі, дому, господарства. Дорога була звільненням від просторової замкнености, виходом у нову парадигму діяльности людини. Вона врешті-решт вела до Бога, до розчиненої Ісусом Христом - переможцем смерти і гріха як першопричини смерти - брами Небесного Царства. Етапами, зупинками й дороговказами на цьому шляху були сліди земних мандрів самого Ісуса Христа, його наступників у спасительній життєвій подорожі, досвід яких був стверджений вищим авторитетом Церкви в акті канонізації.
95 Лотман Юрий. Семиосфера. - СПб.: Искусство-СПБ, 2001. - С. 298.
Для християнина стимулом для власного розриву з усталеним ритмом життя й занурення в світ нескінченної дороги була свідомість відчуження його як громадянина Небесного Царства від світського життя. Феномен «странництва» відобразив розуміння християнської спільноти як Нового Ізраїлю, що переживає, як Авраам чи Мойсей, своє покликання й вирушає в дорогу до Обраної Землі - Небесного Царства96.
Переоусвідомлення знайомства зі святими реліквіями й долання географічного простору як духовного досвіду набуває дискурсивного втілення в паломницькій літературі.
Радикальний розрив із узвичаєним способом життя, з родиною й суспільним оточенням, підпорядкування способу життя суто релігійній меті простування до Христа, перетворення цілого життя на дорогу, спрямовану в майбутнє Царство - усе це робить паломництво не тільки спорідненим із монашою аскезою, але й пов’язує їх в один релігійний подвиг.
Паломництво в культурі бароко розглядається як побожна праця, в якій рух сполучається з молитвою. Духовна опіка Церкви для паломництва обов’язкова. Мета ж прощі - християнське вдосконалення, наближення до Бога. Парадоксальність сполучення споглядальної молитви як душі прощі й динамічного руху через географічний простір до матеріально конктеризованого сліду освятної ласки цілком відповідала кодові барокової культури. Паломницька проза, як і в середні віки, в епоху Бароко стає одним із провідних типів літературної творчости.
