Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Митрополит Йосиф Велямин Рутський
Будівничі берестейської унії
Полемічна проза
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Майбутній митрополит народився в 1573 р. у Руті біля Новогрудка. Він походив із шляхетського роду еміґрантів з Росії, бояр Вельяминових, які в Литві зазнали впливу кальвінізму.
Під час навчання у Празі Рутський став католиком. Згодом він навчався у Вюрцбурґу (Німеччина). За порадою ж духівника подався на навчання до Риму, до щойно заснованої грецької колеґії Св. Афанасія. Рутський хотів стати римсько-католицьким священиком, але папа Климент VIII переконав повернутися до східного обряду.
По завершенні навчання Рутський прибув у 1603 р. до Вільна. У 1607 р. він приймає монаший постриг у Свято-Троїцькому монастирі й священиче рукоположения. У 1611 р. підноситься в сан архимандрита. Вже в 1612 р. він висвячується на єпископа Галицького та іменується коад’ютором (наступником) київського митрополита. Після смерти митрополита Іпатія Потія в 1613 р. Йосиф Велямин Рутський займає київський митрополичий престол з осідком у Вільні.
На той час триває процес асиміляції української та білоруської шляхти, яка приймала латинський обряд як частину польської ідентичносте. Цьому активно сприяли деякі латинські священики, що розуміли унію лише як проміжний етап у переході православних до Римсько-Католицької Церкви. Єпископи Західної Церкви намагалися поставити католицькі громади східного обряду під свій контроль. Скажімо, холмський латинський єпископ вимагав від уніатського владики подання йому щорічного звіту. Вже ставши митрополитом, Рутський вніс протест до папи Павла V і добився видання 10 грудня 1615 р. окремої конституції із забороною латинському духівництву навертати вірних Східної Церкви на свій обряд. Згодом папа Урбан VIII видав аналогічний декрет, однак королівська канцелярія Речі Посполитої відмовилася формально проголосити його через опозицію латинського духовенства.
Митрополит бере участь у перемовинах із православною Київською митрополією щодо створення спільного патріярхату, направляє 1624 р. для цього делеґацію до Києва, скликає 1626 р. собор у Кобрині для розгляду цієї ініціятиви. Однак неприхильна позиція польської латинської ієрархії та православних братств стала тут за перешкоду. На спільний собор 1629 р. у Львові православна ієрархія не з’явилася, посилаючись на брак повноважень від патріярха. Та Рутський до самої смерти наполегливо провадив переговори, готуючи ґрунт для майбутнього поєднання. Він помер 5 лютого 1637 р.
«Подвійна вина» (1621)
Оригінальна назва: «Sowita wina, to iest odpis na skript, maiestat króla Jego Mości, honor у reputacją ludzi zacnych, duchownych у świetckych obrażaiący, nazwany Verficatiyey niewinności». Книга вийшла друком у Вільні 1621 р. як колективний твір монахів-василіян зі Свято-Троїцького монастиря. Оскільки на той час протоархимандритом василіян лишався митрополит Йосиф Велямин Рутський, припускають, що він був як не автором, то редактором цієї книги. Інша можлива версія - автором міг бути тогочасний настоятель монастиря о. Лев Кревза.
Полемічний твір спрямований проти трактату Мелетія Смотрицького «Виправдання невинности» й зберігає логічну послідовність цього трактату. Хоча самі автори скаржаться на вади композиції критикованого твору, брак у ньому плану й поділу на частини, тому вони змінюють композицію й поділяють твір на 12 малих розділів. Головним предметом дискусії лишається статус православних єпископів, висвячених патріярхом Єрусалимським Феофаном у 1620 р. Ця висвята поклала край сподіванням на те, що православно-уніятський конфлікт у Речі Посполитій припиниться сам собою зі смертю владик, що не прийняли Берестейську унію 1596 р. Король, з яким прийнято було в ті часи узгоджувати кандидатури архиєреїв, сприйняв висвяту як антидержавний акт і відмовився визнавати повноваження нових владик. А Мелетій Смотрицький, сам поставлений 1620 р. на архиепископа білоруських земель, доводив законність своїх свячень і право православної Київської митрополії проводити архиєрейські хіротонії без відома світської влади.
Автор трактату «Подвійна вина» будує свої арґументи на апелюванні до історичних прецедентів: доти у православній Церкві, яків католицькій, було, як він стверджує, узвичаєно подавати кандидатури архипастирів на затвердження монархам. Принагідно ущипливо вказується на те, що церковні добра («бенефіції») у Греції, Сербії, Болгарії, Росії часто ставали предметом торгівлі. Визнаючи виключне право Церкви на зведення в духовний сан, автор розрізняє поняття елекція (вибори), консекрація (висвята) й місія (направлення). Якщо висвята й направлення належать до компетенції Церкви, то вибори передбачають залучення світських людей з правом «постуляції103» монархом. Під «постуляцією» розуміється пропонування кандидатури для висвяти.
103 Postulatio (лат.) - вимога, прохання
Більшість розділів твору безпосередньо стосуються актуальних обставин церковного життя в Речі Посполитій. Заперечуючи законність підпорядкування Руської Церкви Константинопольському Патріархові, автор використовує королівські листи й ухвали сеймів, по-своєму тлумачить 28-й канон Халкідонського собору, використовуваний право
славними для доказу поширення патріяршої влади на Русь. Але разом із тим він вдається до образних характеристик відносин двох Церков київської традиції зі «схизматичним» (розкольницьким) Константинополем і Римом. Папа Римський порівнюється з королем, а патріярхи - з воєводами. Коли підданий відступає від воєводи, що зрадив короля, то він є не відступником, а вірним королеві. Хто ж лишається при зрадливому воєводі, той, власне, і є відступником. Уніяти тільки відступили від пастиря-відступника й утекли до того, кого вони вважають Вселенським Пастирем. «Ви самі називаєте нас уніятами, тобто в єдності, а самі тим іменням бридитеся. Ми це ймення вдячно від вас приймаємо, бо схизма противна унії. Унія при нас, а схизма при вас»104.
Критично описується діяльність Мелетія Смотрицького в Білорусії. Він звинувачується в потуранні насильству й кривдам з боку православних, сіянні розбрату. «Сам Смотрицький, осівши у Братському монастирі у Вільні, так зачав гордо поводитися, немов би не було Бога на небі, а короля й іншої світської влади на землі»105. Через нього відпали від унії деякі громади, зокрема в Полоцьку, а ті, що відмовляються ходити до з’єднаних з Римом храмів, позбавляють себе церковних таїнств і похорону. Автор указує на плоди унії: більш інтенсивне духовне життя громад, поширення богословської освіти, проповідництво. Руська мова вживається в уніятських церквах і на проповідях, і приватно. Зберігається церковнослов’янська мова богослужінь. Навіть зауважується, що «в нас більша охайність при вівтарях». Захищаючи пам’ять митрополита Іпатія Потія, автор нагадує про його друковані твори, ораторську майстерність й організаторську діяльність, зазначаючи, що протягом десяти років добре знався з митрополитом. Це дає підставу припускати авторство митрополита Рутського.
104 Цит. за кн.: Соловій Мелетій М., ЧСВВ. Мелетій Смотрицький як письменник. - Рим; Торонто, 1978. - Ч. 2. - С. 231.
105 Там само. - С. 235.
