ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011

О. Касіян Сакович
Полеміка могилянської доби
Полемічна проза

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Касіян Сакович народився 1578 р. у с. Потеличах Белзького воєводства (тепер Жовківський р-н Львівської обл.) в родині священика. Його хресне ім’я - Каліст. Сакович служив дяком у Перемишлі, згодом же навчався в Замойській і Краківській академіях.

У 1620 р. він опинився в Києві й прийняв монаший постриг з іменем Касіян. Протягом 1620-1624 рр. Касіян Сакович був ректором Київської братської школи. Саме тоді у зв’язку з похороном гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного 1622 р. було опубліковано його книгу «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного, гетьмана Войска Запорозького».

На початку 1624 р. Сакович переселився до Любліна, де став проповідником у православному братстві. Перебуваючи в Любліні, в 1625 р. він почав навчатися богослов’я в домініканців, а потім у зв’язку з епідемією вирушив до Кракова. Вже в 1625 р. Сакович перейшов до уніятської Церкви й був висвячений на ієромонаха митрополитом Йосифом Велямином Рутським. Згодом він став архимандритом Дубенського Преображенського монастиря, заснованого князем Костянтином Острозьким 1592 р. Там він, зокрема, вперше в уніятській Церкві запровадив читану Службу Божу.

Уніятський єпископ Луцький 1634 р. позбавив о. Касіяна Саковича повноважень, кілька років він поневірявся, доки 1639 р. не відмовився від претензій на архимандритство в Дубенському монастирі. У 1641 р. латинський єпископ Луцька прийняв його перехід на західній обряд. Останні роки життя о. Касіян Сакович служив римсько-католицьким священиком у Кракові, де в 1647 р. і помер.

Полемічні твори Касіяна Саковича почали з’являтися в 1640-і роки, відкривши жваву дискусію про богослужіння. Першим об’єктом критики полеміста став старий календарний стиль: «Kalendarz stary» (Вільно, 1640) та «Okulary kalendarzowi staremu» (Краків, 1644). Різко критикуючи календарний консерватизм, Сакович розглядає унію лише як перехідний етап на шляху до повного з’єднання з Римською Церквою: «З римською вірою, добре чинячи, будеш у небі, а зі схизматицькою - у чорта в пеклі».

Ширший вихід на суто богословські проблеми властивий для полемічного твору «Sobyr Kijowski»¹³¹(Варшава, 1641). Сакович докладно переказує й коментує рішення Київського помісного собору 1640 р., скликаного митрополитом Петром Могилою для обговорення нового катехизису й літургійних проблем. Схвалюючи саму ідею унормування церковного життя, Сакович радить вдатися до Риму за допомогою, бо без єднання з Римом не досягти бажаного виходу з кризи.

¹³¹ Sakowicz Kassian. Sobyr Kiiowski schizmatycki przez oyca Piotra Mohilę złożony у odprawiony roku 1640... // Русская историческая библиотека. - СПб., 1878. - Вып. 4. - С. 21-48.

«Перспектива» (1642)

Оригінальна назва: «Еπаvорθωσις; albo Perspektiwa у obiaśnienie błędyw, herezey i zabobonyw w Greko-Ruskiej Cerkwi Dyzunickiey, tak w artykułach wiary, jako w administrowaniu Sakramenty w у w inszych obrzędach znajdujących się»¹³².

Гіркота від переживань, пов’язаних із несправдженими надіями на власне майбутнє в Церкві східного обряду, комплекс відступництва, який вимагав виправдання своїх вчинків шляхом знеславлення опонентів, ревність католика-неофіта спонукали о. Касіяна Саковича до саркастичного висміювання візантійського обряду й богослужбової практики як нез’єднаної, так і з’єднаної з римським престолом київських Церков.

У книзі використано власні спостереження та інтерпретації автора. Попри разючу нетактовність у зображенні церковного життя, Саковичу не відмовити в дотепності та влучності спостережень.

Він іронізує з приводу занедбаного богослужбового облачения руських священиків, неякісного хліба, нібито використовуваного замість просфор, безладу, влаштовуваного при вийманні часточок з просфор при поминанні на проскомидії та при винесенні антидору вірним. Картинно описується, як билися священики за найважчу паляницю та найбільші свічки, пожертвувані для церкви. Згадується випадок, коли за часів митрополита Йова Борецького священики на Різдво почали битися й виривати один одному бороди, бо не поділили приношень.

Висловлюючи сумнів у доречності причастя під двома видами (Тіла і Крови Христової), Сакович ставить за приклад латинський звичай причастя мирян лише облатками (від чого, до речі, Римська Церква відійшла у XX ст.). Отець Касіян Сакович не розуміє отримання від відправи Літургії свт. Іоана Золотоустого в будні Великого посту і заборони відправляти в день на одному престолі більше ніж одну літургію. У відповідності до тогочасного західного богослов’я він вважає, що літургію слід відправляти якомога частіше, використовуючи для цього найменшу можливість. Він саркастично запитує: чим займаються руські монахи, коли в них немає часу навіть на відправу Служби Божої? Повідомляючи про власні намагання запровадити практику читаної Служби Божої, Сакович запитує: чи не кращою є літургія з одним служителем, ніж співана, під час якої дяк «beczał iak kozieł iaki¹³³»?

¹³² Епанорфосіс, або Перспектива і пояснення помилок, єресей і забобонів у неприєднаній Греко-Руській Церкві, що знаходяться як у правдах віри, так і у відправі таїнств та в інших обрядах (польськ.)

¹³³ Мекав, ніби якийсь цап (польськ.)

Сакович звинувачує руських священиків у використанні замість літургійного вина оцту, сидру та фруктового соку. Великі євхаристійні ложечки нагадують Саковичеві великі ложки, якими селяни їдять капусту. Він пропонує, коли вже русини не можуть обійтися без ложечки під час причастя, вживати маленькі, призначені для маленьких часточок. Дратує Саковича використання губки, що, як він безпідставно стверджує, мокрою вішається на стіну й часто буває вкрита пліснявою. В’їдливо висміюється прийняте у Східній Церкві приготування запасних Святих Дарів у Великий Четвер і зберігання їх протягом року. Сакович натуралістично змальовує псування Святого Хліба, стверджуючи, ніби його загортали в папір і запихали в щілини у стінах. Очевидно, йшлося про місцеву практику влаштування кивотів на жертовнику або у стіні.

Сакович звертає увагу на те, що єпископів руські священнослужителі кадили більше, ніж ікони. Він дорікає: східна побожність вимірюється кількістю спаленого ладану й частотою биття у дзвони. Він описує забобонний звичай лягати на підлогу під час Великого входу: «Niergrzeczna z niebespeczna ceremonia u Rusi owa że dziatki małe skoro po krzcie podkładają gdy owo pop idzie z ołtarza niosąc patynę у kielich przez cerkiew do ołtarza na prestoł przez ktyre dziatki z wielkim niebiezpieczenstwem pop przestempuie oto tych dziatek te przestempy odprawi tedy iak kozak rad gdy porohi przez szkody przebedzie¹³⁴»¹³⁵.

Провокаційний характер твору Касіяна Саковича створив йому вельми скандальну славу й викликав гостру реакцію і в православній, і в уніятській Церквах. Однак не можна заперечити, що він привернув увагу до реальних проблем обрядової культури, змусив єпископат пильніше дбати про їхнє подолання й стимулював у літературній полеміці розробку теми ідентичности Східної Церкви, її обрядових складників та засобів її збереження.

Хронологічна таблиця

¹³⁴ Неґречний і небезпечний обряд у Руси, коли малих дітей невдовзі по хрещенні підкладають, коли ото піп іде з вівтаря, несучи дискос і чашу через церкву до вівтаря на престол, і через цих діточок з великою небезпекою піп переступає, коли вже відправить переступання через цих діточок, тоді радіє, як козак, коли без шкоди перетне [Дніпрові] пороги (польськ.).

¹³⁵ Sakowicz Kassian. Perspektiwa. - S. 42-43.

ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти