Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
О. Інокентій Ґізель
Київське богослов'я в обороні своєї ідентичності
Полемічна проза
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Інокентій Ґізель народився бл. 1600 р. у Прусії. Частина дослідників вважає, що він походив із протестантської родини й згодом навернувся на православ’я. Інші науковці припускають, що прізвище Ґізель - латинізована форма українського «Кисіль» і свідчить про українські корені родини Ґізелів. В усякому разі, ще замолоду Інокентій Ґізель переїхав до Києва разом із батьком. Він прийняв монаший постриг і наприкінці 1630-х рр. вступив до Києво-Могилянської колеґії. У 1642 р. разом з іншими талановитими студентами Інокентій Ґізель був направлений митрополитом Петром Могилою за кордон. Він навчався в Замойській академії, в Ростоку, а можливо, і в англійських університетах. Після повернення до Києва Інокентій Ґізель викладав у Києво-Могилянській колегії, а з 1646 р. став її ректором. Він упорядкував підручник із філософії «Твір про всю філософію» (1647).
На початку 1650 р. Ґізель очолив Кирилівський монастир у Києві, а з 1652 р. - Пустинно-Микільський монастир. Він брав участь у перемовинах із московською делеґацією про статус Київської митрополії, послідовно домагаючись цілковитого збереження її незалежности від Московського патріярха й від царської влади.
З 1656 р. і до смерти Інокентій Ґізель - архимандрит Києво-Печерської лаври. Він уважав за необхідне інтеґрування України до Московського царства зі збереженням власної ідентичности й традиційного церковного устрою. Свого часу Ґізель розглядався як один із кандидатів на митрополичу кафедру. Він сприяв публікації «Києво-Печерського патерика» (1661), редаґував «Синопсис» (1674). У 1671 р. було завершено полемічний твір Ґізеля «О истинной вѣрѣ» спрямований проти книги о. Павла Боїма «Стара віра». Найвідоміший твір Ґізеля - трактат «Мир с Богом человѣку» (1669) був заборонений Московським собором 1690 р.
Помер архимандрит Інокентій Ґізель 18 листопада 1683 р.
«Мир з Богом людині» (1669)
Оригінальна назва: «Мир с Богом человѣку или Покаяніє святоє, примиряющеє Богови человѣка».
Книгу присвячено московському царю Олексію Михайловичу, якому адресовано віршову епіграму на царський герб і передмову-посвяту. У передмові до читача звернення автора до теми гріха й покаяння пояснюється воєнними лихоліттями й скрутою часів Руїни, вихід із яких Інокентій Ґізель бачить лише на шляху подолання влади гріха над людиною, відтак же й над суспільством.
Текст книги поділяється на три частини: «1. О покаяніи обще. 2. О кающемся. 3. О служителѣ тайны святаго покаянія или о духовнику, послушающем исповѣди». Замість традиційного поділу за порядком соборів і Отців, які виробляли канони, або за титлами запроваджується тематичний принцип. Логіка композиції підпорядкована фунціональній меті: використанню книги сповідальниками, а можливо й сповідниками, для широкого та різнобічного студіювання духовного життя з метою виявлення провин, що вимагають визнання на індивідуальній сповіді.
У стосунках сповідника й сповідальника виявляється покликання Церкви: знищити поділи, викликані гріхом, і відновити природну гармонію, єдність людської спільноти й Бога - «мир с Богом человеку». Здійснення цього досягається через до дріб’язковости детальний аналіз індивідуального життєвого досвіду сповідника, перепровадити який і знайти оптимальні способи подолання помилок покликаний сповідальник. Саме з цією метою автор книги залучає богословські інтерпретації покаяння у гранично широкому конфесійному вимірі, не відкидаючи масштабних здобутків схоластичного й посттридентського богослов’я Заходу.
У річищі західної традиції розрізняються матерія та форма покаяння, матерія ближня (три дії сповідника: жаль за гріхами, сповідання і спокутування гріхів) та дальня (гріхи, вчинені по хрещенні). Формою покаяння називається священиче розгрішення, подане за «Требником» (1646): «Прощаю и разрѣшаю тя ... (имярек) от всѣх грѣхов твоих, въ имя Отца, и Сына, и Святаго Духа. Аминь»154. Характерне використання популярних мнемонічних прийомів засвоєння навчання про сповідь:
Исповѣд буди скора, часта, произволна,
Нелицемѣрна, тайна, смиренна, слез полна,
Обличающа, проста, ясна, стыдна, мужна,
Всецѣла, достовѣрна, разсудна, послушна155.
Найдокладніше розглядається у книзі навчання про гріх, причому застосовується звичайна катехитична схема: почерговий розгляд гріхів проти кожної з десяти заповідей Божих Мойсеєві та семи головних гріхів (гордість, зажерливість, нечистота, обжирство, заздрість, гнів, лінощі). Тут же додається перелік церковних заповідей, закріплених у масовій релігійній свідомості того часу, й опис гріхів, що можливі проти кожного із семи таїнств. Окремо описано гріхи, специфічні для кожного суспільного стану - від архиєреїв до шинкарів.
154 Инокентій Ґізель, о. Мир с Богом человіку... - К., 1669. - С. 7.
155 Там само. - С. 18.
