Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
О. Інокентій Монастирський
Київське богослов'я в обороні своєї ідентичності
Полемічна проза
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Про походження й ранні роки життя Інокентія Монастирського не відомо нічого, крім того, що він був євреєм. Можливо, згодом, вихрестившись, отримав шляхетство: на його портреті вміщено шляхетський герб «Сас». Припускають, що він народився в Галичині.
Інокентій Монастирський викладав філософію у Львівській єзуїтській колегії, а згодом у Любліні. Він був призначений ігуменом місцевого православного монастиря Преображення Господнього. Однак за виступ на захист православ’я на Люблінському соборі 1680 р. зазнав гонінь.
Він був обраний на архимандрита Овруцького монастиря, але король відмовився надати йому ці повноваження. У пошуках захисту й підтримки Інокентій Монастирський їде до царського воєводи Василя Ґоліцина до Києва, а потім і до царя Федора Олексійовича до Москви. У 1687 р. він брав участь в обранні гетьмана Івана Мазепи, а потім багато разів зустрічався з гетьманом, листувався з ним.
Протягом 1681-1697 рр. Інокентій Монастирський був ігуменом Кирилівського монастиря в Києві. Він славився своєю вченістю, багато зробив для розбудови й облаштування Кирилівського монастиря. Помер кирилівський ігумен 17 січня 1697 р. Його відспівував свт. Димитрій Туптало.
«Книга о пресуществленії Святих Даров»
«Книга о пресуществленії Святих Даров» була написана 1689 р. на доручення київського митрополита. Її поява була викликана дискусією, що спалахнула невдовзі після підпорядкування Київської митрополії Московському патріярхові. Однією з найістотніших відмінностей у східній (візантійській) і західній (латинській) сакраментології (вченні про таїнства) була інтерпретація пресуществления Святих Дарів, тобто перетворення хліба й вина на Тіло і Кров Христові, що стається під час євхаристії. Візантійське богослов’я вважало, що пресуществления довершується дією Святого Духа під час євхаристійної молитви про зіслання Святого Духа - епіклези. Латинське богослов’я наголошувало на освячувальній ролі Христових слів, виголошуваних священиком: «Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів», «Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів». «Євхаристійне освячення довершує Бог за посередництвом Христових слів, які проказує священик в особі Христа. Після проказання обох освячувальних формул на престолі немає вже хліба й вина, лиш Тіло і Кров Христові»156.
156 Соловій Мелетій М., о., ЧСВВ. Божественна літургія: Історія - розвиток - пояснення. - Рим, 1964. - С. 358.
Включення київського богослов’я до загальноєвропейського контексту, занепад візантійських шкіл і брак шкільного богослов’я на православному Сході обумовлювали прийняття українськими теологами латинського погляду на пресуществления Святих Дарів. У книзі Інокентія Ґізеля «Мир з Богом людині», в окремих творах свт. Димитрія Туптала й вихованця київської школи Симеона Полоцького стверджувалося, що слова Христа мають силу освячення. Натомість брати Йоаникій і Софроній Ліхуди, греки, які заснували в Москві Слов’яно-греко-латинську академію й тим започаткували в Московському царстві вищу освіту, після приїзду 1685 р. до Москви почали полеміку з латинським вченням. Інокентій Монастирський прибув у 1689 р. до Москви для захисту традиційного вже для Києва вчення про пресуществления Святих Таїн. Він переміг опонентів у дискусії, перевершив братів Ліхудів знанням Святого Письма й творів Отців Церкви, однак через підступи був висланий із Москви, а його книга приречена на спалення. Осуд київського богослов’я став важливим чинником у подоланні самобутности української церковної традиції та початку її інтенсивної асиміляції московським православ’ям, що розгорнулася у XVIII ст.
