Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Богородичні оповідання
Культура живого слова
Всі публікації щодо:
Давня українська література
«Тератургима» Афанасія Кальнофойського (1638)
Оригінальна назва: «Тερτούργημα, lubo cuda, ktyre były tak w samym swiętocudotwornym monasteru Pieczarskim, iako у obudwu świętych pieczarach, w kyrych po woli Bożey błogosłowieni oycowie pieczarscy, pożywszy у ciężary ciał swoich złozyli». Видана в Київській лаврській друкарні в 1638 р.
Ставши архимандритом Києво-Печерської лаври, Петро Могила дбав про розвиток культу печерських реліквій: оновив Успенську церкву, полагодив інші будівлі, реставрував печери, спорудив для мощів нові гробниці. Разом із тим, архимандрит збирав і ретельно записував звістки про благодатні явища в Києво-Печерській лаврі. Більшість цих записів увійшла згодом до книги Афанасія Кальнофойського «Тερτούργημα».
Автор книги був монахом Києво-Печерської лаври. Він обрав жанр історико-богословського трактату, в якому наводяться документальні матеріали з історії монастиря, зокрема, перші відомі науці картографічні зображення лаврських печер, а також добірка оповідань про чуда, що сталися в монастирі. Оповідання до певної міри продовжують сюжет Києво-Печерського патерика, розповідаючи про подвижників більш пізніх часів. У книзі використано тексти давніх українських літописів, польських хронік, надмогильних написів та епітафій видатних церковних, державних і культурних діячів, похованих у Києво-Печерській лаврі (до них упорядник додав свої вірші); опис 47 чудес, які мали місце у Києво-Печерській лаврі (останнє з них датоване 1637 р.).
Книгу доповнено збіркою оповідань «Параргон» з описом чуд, що сталися протягом 1617-1637 рр. у Куп’ятицькому монастирі.
«Небо нове» Іоаникія Ґалятовського (1665)
Оригінальна назва: «Небо новоє з новыми звездами сотворенно, то єст Преблагословенная Дѣва Маріа Богородица з чудами своими». Книга вийшла у Львові в 1665 р. із присвятою двоюрідній сестрі митрополита Петра Могили Анні Потоцькій.
Твір містить 445 оповідань про чуда Пресвятої Богородиці, поділених на 24 тематичні групи: чуда над сивілами, чуда при зачатті й народженні Богородиці, чуда Богородиці, яка мешкала при Соломоновому храмі, чуда під час Різдва Христового, чуда при втечі до Єгипту, чуда за життя Богородиці, чуда під час успения, чуда через ім’я Марія, чуда від
поясу й ризи Богородиці, чуда від персня Богородиці, чуда від джерела Богородиці, чуда на війні, чуда над грішниками, чуда над дівствениками, чуда над тими, хто молиться до Богородиці, чуда над хворими, чуда над померлими, чуда між поганами, чуда між юдеями, чуда між єретиками, чуда між злими духами, чуда від ікон, чуда в церквах Богородиці, чуда між монахами, чуда Іверської ікони, чуда Печерської Богородиці, чуда Куп’ятицької Богородиці, чуда в різних місцях.
Збірник відзначається ряснотою використаних у ньому леґендарних і апокрифічних сюжетів. Ґалятовський вдавався переважно до латинських джерел, хоча можна припускати залучення до книги мотивів з візантійських та південнослов’янських рукописів. Кожен повчальний випадок чудесного втручання Богородиці до перебігу історичних подій мав засвідчити незмінну присутність материнської покрови Вседіви в реальній дійсності, сполучаючи властиві бароко містицизм і закоріненість культу святих у національній культурі. Ці тенденції в культурі народів Речі Посполитої називають «сарматизацією» християнства.
Поряд з матеріялом, запозиченим з іноземних джерел, використано місцевий український, зокрема фольклорного походження. Так, розділ «Чуда от шаты и пояса Пресвятой Богородици» містить чудо, складене на основі літописного сюжету про навернення Аскольда й Дира: «Осколд и Дыр, князѣ рускіи, который были еще пред крещенієм народу руского, зобравши великій войска рускіи, пошли Чорным морем в окрутах под Царигород и облегши его, добывали. Теды патріарха Сергій, взявши Пречистой Дѣвы шату, котрая там была, вмочил в море, и зараз ся море збурило и всѣ окруты з войскамы рускими розбило и потопило, тылко два князѣ Осколд и Дыр в малой дружынѣ до отчизны вернулися» (Ґалятовський, с. 258). До розділу «Чуда Пресвятой Богородици над молячимися Єй» включається як чудо розповідь про видіння галичанина Марка Шумлянського, котрому по смерті брата Георгія явилася на троні сама Богородиця й наказала відправляти до неї молебень (параклис) (Ґалятовський, с. 270). Оповідання з розділів «Чуда Пресвятой Богородици Печерской» та «Чуда Пресвятой Богородици Купятицкои» практично всі мають місцеве походження.
На противагу властивому середньовічній агіографії абстраґуванню від побутових та історичних реалій, автор прагне уточнити час, місце подій, імена учасників. Так, у чуді 41 з розділу «Чуда Пресвятой Богородици от образов Єи» не лише згадується, що ікона Богородиці в Теребовлі плакала, але й уточнюється, що Теребовля розташована в Руському воєводстві, що діялося це за короля Яна Казимира, у 1666 р., і уточнюється: «През килка недель з обудвух очей слезы так шли, же мису подставовати мусѣли» (Ґалятовський, с. 297). Чудо 24 з розділу «Чуда Пресвятой Богородици Печерской» наводить історію запорожця Андрія Ляхути, котрий після нападу на Туреччину повертався зі здобиччю морем і потрапив у бурю. У відповідь на молитву до Пресвятої Печерської Діви козакові явилася дитина в коштовному обладунку й порадила молитися до Богородиці, заступництвом якої запорожці будуть врятовані.
Оповідання про чуда від ікон Богородиці взагалі часто пов’язані з ключовими подіями української історії. Чотири сюжети (чуда 28-31) присвячені Холмській іконі, причому в двох із них йдеться про захист від татарських набігів. У чуді 28 пояснюється, що Холм названий від того, що розташований на високому пагорбі, а пошкодження чудотворної ікони з’явилися, бо ліве плече Богородиці було втяте татарською шаблею, а права рука вражена стрілою. Але за те, констатує оповідання, татари посліпли. У чуді 29 захист Холма від орд Батия пов’язується з молитвою перед чудотворною іконою. Коли ікону винесли на міські вали, холмська гора здалася татарам високою аж до хмар, і що ближче татари підступали до Холму, то далі віддалялися від міста. Чуда 32-35 згадують про дивні випадки допомоги Ченстоховської ікони Богородиці в захисті від ворогів - татарів і «єретиків-гуситів». При цьому пояснюється, що ікону, намальовану евангелистом Лукою, привіз на Русь князь Лев, котрий і вмістив чудотворний образ у Белзькому замку. А до Ченстохови його привіз князь Владислав Опольський. Сокальську ж ікону (чудо 54) сам Бог наказав польському художникові віднести «до Сокаля мѣста, котороє в землѣ Руской єст над рѣкою Бугом» (Ґалятовський, с. 299).
Сюжети окремих оповідань тішать своєю безпосередністю, з якою Богородиці присвоюються звичайні людські звички та настрої. У Крехівському монастирі на Благовіщення в Покровському храмі перед престолом свічка загорілася сама із себе, аби показати, що Богородиця хоче, аби з нагоди її свята всеношна служба правилася в цьому храмі, а не у преображенській церкві, не пов’язаній безпосередньо з богородичним культом (Ґалятовський, с. 306). Чернець Веніямин з Куп’ятицького монастиря був замордований визволеним від смерти розбійником за те, що зважився ножем шкребти ікону Богородиці, перевіряючи, з якого матеріялу вона виготовлена (Ґалятовський, с. 329).
«Скарбниця потребная»
Іоаникія Ґалятовського (1676)
Ориґінальна назва: «Скарбница потребная и пожитечная всему свѣту». Книгу видано в Новогород-Сіверській друкарні в 1767 р. Вона стала наслідком сумлінного вивчення історії Чернігівського Єлець- кого монастиря, архимандритом котрого Іоаникій Ґалятовський став 1669 року. Монастир, заснований князем Святославом Ярославичем у середині XI ст., належав до найдавніших в Україні. Його головною святинею була чудотворна Єлецька ікона Божої Матері, знайдена в 1060 р. на ялині. Наприкінці XVI ст. її було забрано до Москви, а 1687 р. передано до Успенського собору Харкова. Ікона зникла у XX ст.
Іоаникій Ґалятовський старанно дослідив історію монастиря, відшукав писемні згадки про нього й зафіксував збережені в Чернігові усні свідчення. Він називає архимандритів монастиря, що були попередниками автора, й наводить оповідання про чуда від Єлецької ікони Богородиці.
«Руно орошенное» свт. Димитрія Туптала (1680)
Перша назва - «Руна орошеннаго от Пречистой Дѣвы Марій чудодейственная благодати роса от чудотворнаго Єя образа истѣкающая». Книгу видано в Чернігові в 1680 р. Це збірка оповідань про чуда від Іллінського-Чернігівського образу Богородиці. Сюжетним центром книги є чудотворна Іллінсько-Чернігівська ікона Божої Матері, написана 1658 р. і прославлена 16 квітня 1662 р., що була у Троїцько-Іллінському монастирі. Заснування Іллінського монастиря на східному узбіччі Болдиних Гір під Черніговим приписують прп. Антонієві Печорському, який у 1069 р. жив деякий час у Чернігові. Під час монголо-татарської навали 1239 р. монастир було зруйновано. Відновлено його 1649 р., вже за Хмельниччини, коштом чернігівського полковника Степана Пободайла. Після повернення до Чернігова православної архиєрейської кафедри монастир став резиденцією чернігівських архиєпископів. Лазар Баранович організував перенесення до монастиря Новгород-Сіверської друкарні (1679), а також побудову величного Свято-Троїцького собору (1679-1689), після чого й монастир став зватися Троїцько-Іллінським.
Ключову роль у художній системі книги має символічний образ руна (овечої вовняної шкури). Декодується цей символ через звернення до старозавітної Книги Суддів. Суддя Гедеон перед виступом проти мідіян довідується про Божу ласку для його народу за допомогою руна: «І сказав Гедеон до Бога: Якщо Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив, то ось я розстелю на тоці вовняне руно; якщо роса буде на самім руні, а на всій землі сухо, то я буду знати, що Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив! І сталося так. І встав він рано взавтра, і розстелив руно, і вичавив росу з руна, повне горня води. І сказав Гедеон до Бога: Нехай не запалиться гнів Твій на мене, нехай я скажу тільки цей раз, нехай-но я спробую руном тільки цей раз: нехай буде сухо на самім руні, а на всій землі нехай буде роса. І Бог зробив так тієї ночі, і було сухо на самім руні, а на всій землі була роса» (Суд. 6:36-40). Багатозначність цьому символові надає провіденційний сенс біблійного епізоду, закріплений за ним християнськими коментаторами ще з патриотичної доби. Образ руна інтерпретувався як провіщення Пресвятої Богородиці, сходження на руно роси - як воплочення Сина Божого. Цю символіку розкриває автор у посвяті та в передмові. Характерної парадоксальности надає символічним полям образу згадка про античну міфологему золотого руна, за яким Ясон мандрував у Колхіду.
Книгу присвячено архиєпископу Лазарю Барановичу, названому «другим Гедеоном» через характерну форму прославлення ікони за його архипастирства: образ укрився «росою сліз». Коли пригадати, що на час видання книги (початок Руїни), Лазар Баранович був єдиним українським архиєреєм на терені Гетьманщини, семантичне коло образу значно розшириться. Сам Лазар Баранович подав до книги віршоване благословення авторові, вміщене відразу ж за посвятою. В ньому символічний потенціял образу руна розкривається через деталізацію одного з його аспектів: роса, що впала на руно, тлумачиться як благодать Святого Духа в контексті біблійного пророцтва Йоїла: «І буде потому, виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкуватимуть ваші сини й ваші дочки, а вашим старим будуть снитися сни, юнаки ваші бачити будуть видіння» (Йоїл 3:1), повтореного апостолом Петром стосовно Церкви (Діян. 2:17-18). Відтак же роса Святого Духа ототожнюється зі словами, що ними Димитрій Туптало «зрошує писання». В цій символічній площині образ автора постає ягнятком в отарі Пастиря-Христа, і це надає текстові додаткової парадоксальности, цілком мотивованої логічно, адже ягнятко носить руно на собі.
Композиційно книга формується 24 розповідями про чуда, пов’язані з іконою. Кількість розповідей символічна - складає число годин у добі й позначає повноту ласки, виявленої у творінні.
Кожен розділ складається з чотирьох частин: чудо, бесіда, повчання й додаток («прилог»). Спільний мотив - символічна роса благодати, що спадає на руно. Назви розділів повертають до цього мотиву: роса любови (1), захисту (2), потіхи прочан (3), зцілення (4), застрашення ворогів (5), осяяння почуттів (6), позбавлення від сліз (7), позбавлення кайданів (8), мучення невидимих мучителів (9), прогнання лукавих духів (10), виправлення людей (11), спадання бісів (12), прозріння сліпих (13), скорботних радости (14), відвідання хворих (15), покрови й заступництва немічних (16), добрих справ (17), милостивого догляду (18), материнства сиріт (19), надії для тих, хто втратив надію (20), доброплідности (21), милосердя (22), пристановища опанованим бісами (23), воскресіння (24). Розділи мають епіграф із Біблії, акафісту або інших богослужбових текстів, із творів Отців Церкви.
Перша частина кожного розділу - «чудо», сюжетна розповідь про конкретний випадок надприродної допомоги, що була одержана від молитви перед богородичною іконою. Часто в ній міститься точна дата події, ім’я зціленого. Чудо перше сталося 1662 р., коли з 16 до 24 квітня чудотворний образ в Іллінському монастирі плакав. Чудо друге відбулося того самого року, коли силою Богородиці татари, що напали на монастир і пограбували його, не змогли торкнутися чудотворної ікони й увійти до печери, в якій переховувалися монахи. Чудо третє датується 1667 р. і виявилося у зціленні жінки Віри з Мозирського повіту від німоти й паралічу. Чудо 22 - зцілення недужого жебрака Степана, чудо 23 - повернення здорового глузду біснуватому чернігівцеві Хомі 14 серпня 1676 р., в навечір’я Успення.
Друга частина, «бесіда», інтерпретує цю розповідь у контексті історії спасіння, відшукує біблійні відповідники до сюжету. Так бесіда до розділу 24 порівнює зцілення померлого юнака Тимофія з Яриловичів із зціленням сина шунамитянки пророком Єлисеєм. При цьому біблійний сюжет зазнає алегоризації: подорож шунамитянки до гори Кармель, де був пророк, мотивуєтся символікою гори. «Таємниця, думаю, така: щоб мати, котра задля воскресіння свого сина йде до пророка, прийшла до гори Кармель, яка провіщає Діву Богородицю».
Третій композиційний елемент розділу, «повчання», виділяє морально-етичну домінанту сюжету й коментує його події з погляду пастирського богослов’я. У розділі 7, присвяченому зціленню доньки шляхтича Андрія Рачкевича від німоти й сліпоти, повчання розробляє тему сліпоти тілесної та душевної, остання з яких називається важчою за першу, бо позбавляє щастя споглядати Господнє лице, пізнати себе й смертельну небезпеку гріха. Повчання до чуда 9 про біснуватого поліщука Михайла, духовне здоров’я котрого повернулося після молитви перед чудотворним образом, наполегливо проводить думку про блудний гріх і нечисте життя як вразливий стан людини, відкритої для її опанування дияволом: «Де нечистота, там і біс». До розповіді ж про іншого біснуватого, чернігівця Пархома (чудо 12), додається повчання про небезпеку лінощів: «Ледачий уже переможений, упав і лежить, а його топче ворог».
Завершуються розділи «прилогами» (додатками), що наводять епізоди з аскетичної літератури давнини, близькі за змістом до сюжетної розповіді.
Таким чином, відштовхуючись від одного конкретного епізоду, плачу богородичної ікони в Іллінському монастирі у квітні 1662 р., свт. Димитрій Туптало малює широку символічну картину повсякчасної опіки Матері Божої над людством, здійснюваної в конкретних формах допомоги окремим особистостям у просторово обмеженому світі чернігівського Іллінського монастиря. Руно й роса з Гедеонового пророцтва знаходять усе нові й нові засоби матеріалізації в розділах книги, символічно виявляючи роль Божої благодати й щедрих дарів Святого Духа в церковному житті.
Дослідженню «Руна орошенного» присвятив одне зі своїх перших досліджень митрополит Іларіон Огієнко. Його статтю було вміщено в київських «Университетских известиях» 1912 р.
