Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Густинський літопис
Історична проза
Всі публікації щодо:
Давня українська література
До цікавих історичних і літературних пам’яток др. пол. XVII ст. належить, насамперед, Густинський літопис - «Кройника, которая начинается от потопу первого міра, и столпотворенія, и раздѣлешя язык и разсѣянія по всей вселенной, и о розных народах, таже и о початку Славенского Россійкого народу, и егда сѣде Кієвь, и како крести благоверный князь Володымер Рускую землю, и о великом княженіи Кієвском, и о Греческих царѣх». Уже в назві зазначається, що твір переписав у 1670 р. ієромонах Троїцького Густинського монастиря (біля Прилук) Михайло Лосицький. Сам автор літопису невідомий. Працівник Харківського інституту історії української культури Анатоль Єршов ще в 1920-ті рр. висловив думку, що Густинський літопис написано Захарією Копистенським між 1623 і 1627 роками. Частина пізніших дослідників підтримала цю гіпотезу, деякі ж науковці ототожнюють автора й переписувача.
Твір починається короткою «Предмовою до чителника», написаною книжною українською мовою (сам текст написаний по-церковнослов’янському). Передмову підписав о. Михайло Лосицький. Любов до батьківщини він порівнює з притяганням заліза до магніту - «яко магнес камень жєлѣзо так до себе потягает». У дусі цієї метафори тлумачиться задум авторів літопису: вони, керовані любов’ю до рідної землі, прагнули, аби минуле України від часів розселення Ноєвих потомків не було забуте. «Бо ґды бы не описано и свѣту не подано, зараз бы з тѣлом без вѣсти все сходило в землю, и люде бы як у тмѣ будучи не видали, що ся прошлых вѣков дѣяло»172.
172 Гистинская летопись // Полное собрание русских летописей. - СПб., 1845. -Т. 2. - С. 233.
Густинський літопис, що розпочинається викладом найдавнішої історії Руси й закінчується 1597 роком, написано на основі численних вітчизняних та іноземних джерел. Автор використовує «Повість временних літ», Галицько-Волинський та Київський літописи, «Києво-Печерський патерик», твори Мелетія Смотрицького, а також праці польських хроністів Длугоша, Мєховіта, Кромера, Бєльського, Стрийковського, Ґваньїні, західноєвропейських істориків Дітмара, Баронія, Слейдана, Крузія, грецьких - Куропалата, Зонари, Кедрина, Никифора Грегори, Маласси, посилається на Йосифа Флавія, Тертуліяна та ін. Ці історичні джерела зустрічаються тільки в «Палінодії» Захарії Копистенського, що й дало підставу вважати його автором Густинського літопису.
В огляді давньої руської історії автор наводить літописні леґенди про заснування Києва Києм, Щеком і Хоривом, про хозарську данину. Одним із перших в українській літературі Густинський літопис використовує «сарматський міф», називаючи «Сарматією» землі стародавньої України й ототожнюючи предків українців із сарматами. Назву «Русь» він пов’язує з приходом Рюрика та інших варягів, що належали до племені Русь. Слов’яни зображуються стародавнім войовничим народом, назва яких нібито походить від слави (теза, популярна в польській ренесансній історіографії): «Славене от славы [нарицахуся], понеже бранми славны от всѣх бяху и сами любяху славу, якоже и от имен их тогдашных познати: Святослав, Мстислав, Ярослав, Ростислав, Владыслав, Болеслав и проч., или от слова, яко словни, си ест словохранителны бяху»173. Згадуються різні версії походження слова «Русь»: від північного князя Росса (в перекладі митрополита Іларіона - Рошу), від річки Рось, русявого волосся, міста Руси біля Новгорода, Лехового сина Русса, навіть від розсіяння. Після повідомлення про винайдення слов’янської азбуки рівноапп. Кирилом і Мефодієм наводяться відомості про перших князів із династії Рюриковичів: Олега, Ігоря, Святослава, Ярополка, Володимира. Потім зображується хрещення Русі, в якому, подібно до «Палінодії», виділяються п’ять етапів:
1. Хрещення апостола Андрія Первозваного.
2. Хрещення слов’ян рівноапп. Кирилом і Мефодієм.
3. Хрещення русинів за патріярха Фотія, коли слов’яни були переконані чудом - Євангеліє, покладене у вогонь, не згоріло.
4. Хрещення княгині Ольги.
5. Хрещення рівноап. князя Володимира.
173 Там само. - С. 236.
У зв’язку з розповіддю про хрещення Руси подаються цікаві відомості про поганські вірування. Потім розповідь знов повертається у звичний вимір літописних статей за періодами князювання в Києві Рюриковичів. Причому під 1114 р., помилково визнаним за рік початку князювання Володимира Мономаха в Києві, наводиться леґенда про «шапку Мономаха», надіслану князеві візантійським імператором Костянтином Мономахом разом з іншими атрибутами царської влади, «яко да будеши отселѣ боговѣнчанный цар Рускій»174. Виклад стає більш лаконічним після татаро-монгольської навали й утрати Київським князівством незалежности. Центральне місце в історичному наративі переймають литовські великі князі та польські королі.
Цікаві останні розділи Густинського літопису - «О началѣ Козаков» (1516), «О приманеній нового календаря» (1582), «О уній, како почася в Руской землѣ» (1588-1597). Поява козаків пов’язується з нападом татарської орди в 1516 р., коли король Сигизмунд дозволив зібрати в Україні добровольців для нападу на татарів. Зібране військо захопило під Білгородом велику здобич, розгромило татарів під Опаковим. «И потом бранилюбивый сей народ, засмаковавши себѣ зъдобыч, наставиша себѣ старійшину зпосредѣ себе, нарицаємаго Козака, от него же и сами козаками нарекошася, и начата сами часто в Татарскую землю ходити, и оттуду многія добытія приносити; день же от дне примножашеся их, иже по времени умножишася, и даже доселѣ не престают пакости творити Татаром и Турком. А старійшину себѣ избирают спосредѣ себе, мужа храбра и смысленна, по своєму древнему обычаю; живут же на Запорожю, рыбы ловяще, их же без соли на солнцу сушат»175.
Густинський літопис викладає астрономічні мотиви календарної реформи, але критично оцінює намір папи Григорія XIII прийняти, нібито на противагу святоотцівському методу обчислення дати Пасхи, нову Пасхалію. Згадується про спроби запровадити на Русі новий календар насильно та про привілеї короля Стефана Баторія з 1584-1585 рр., який дозволив Руській Церкві зберегти старий календар.
Розповідь про унію починається з приїзду патріярха Єремії на Русь у 1588 і 1589 роках. Мотиви унії узалежнюються від підступної діяльности єпископів Кирила Терлецького та Іпатія Потія. Перелічуються учасники православного й унійного соборів у Бересті, основні етапи їхнього перебігу. На доказ безблагодатности унійного собору Густинський літопис наводить леґендарний сюжет про перетворення вина в чаші на воду під час першої спільної літургії унійної та латинської Церков: «Єгда же прійде время причащенію, чудом Божіим обрѣтеся в келиху божественная кров в воду премѣненна, аще и не приливаша воды по обычаю Рымскому, яко же з дому со иным келихом принесше вина не вѣм како освятиша»176. Літопис закінчується на 1597 р. констатацією поділу Церкви й переслідування православних.
174 Там само. - С. 290.
175 Там само. - С. 368.
176 Там само. - С. 373.
