Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Львівський літопис
Історична проза
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Львівський літопис зберігся у складі збірника, упорядкованого та подарованого Львівському братству Михайлом Гунашевським у 1649 р. Цю рукописну книгу виявив в архіві Львівської ставропігії історик Денис Зубрицький на початку 1830-х рр. За палеографічними ознаками рукопису він може датуватися кінцем 1630-1640-ми роками. Серед різноманітних матеріалів тут знаходиться єдиний список полемічного трактату «Пересторога» (кін. XVI - поч. XVII ст.), а також твір під назвою «Исписаніє лѣтом от Рождества Христова року ... и по нем ідущим», що його дослідники й назвали «Львівським літописом».
Така назва логічна, оскільки звісткам про життя Руського воєводства й окремо Львова присвячено найбільше сторінок. Автор виявляє безперечні зв’язки зі Львовом, ґрунтовне знання його топографії, записує відомості про це місто особливо ретельно. Швидше за все, автором був упорядник рукопису Михайло Гунашевський - дрібний шляхтич, який навчався у Замойській академії, в 1647 р. був поставлений у піддиякони й потрапив до канцелярії Війська Запорозького. Михайло Гунашевський брав участь у посольстві Богдана Хмельницького до Москви в 1652 р., потім же опинився в оточенні Івана Виговського. За наслідками Варшавського сейму 1660 р. він був обдарований земельними посілостями на Наддніпрянщині, маючи на цей час сан протоієрея (протопопа).
Михайло Гунашевський користувався принаймні двома польськими історичними творами: «Про походження і справи польського народу» єпископа Мартина Кромера (1555) та «Всесвітньою хронікою» Мартина Бельського (1551).
На початку літопису вміщено два повідомлення польською мовою: про захоплення Польщею Львова (1339) і втрату незалежности Києвом. Таким чином, уже на початку визначається кінцева причина конфліктів, описами яких рясніє літопис - позбавлення України державности.
За характером опису подій твір поділяється на три неоднакові частини.
Перша частина (1498-1591) містить короткі річні записи за 28 років із 94. Це переважно стисла інформація про окремі події, що їх автор знайшов у використаних джерелах. Наприклад: «1500. Татаре Ярослав спалили и турци Рогатин звоєвали»177, «1542. Саранча о Матцѣ Божой»178, «1582. Ляхове отмѣнили календар»179.
177 Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець: Джерелознавче дослідження. - 2-е вид. - К.: Наук. думка, 1971. - С. 99.
178 Там само. - С. 100.
179 Там само. - С. 101.
Друга частина (1592-1618) подає короткі річні записи почергово з докладнішими описами подій, насамперед політичних: війни, конфедерації, татарські набіги. Згадується Берестейська церковна унія, організаторами якої називаються єпископи Іпатій Потій і Кирило Терлецький. Автор посилається на «Пересторогу» й звинувачує опонентів-уніятів у тому, що вони «и до cero часу мучать християн, як слуги и предитечи антихристовы»180. Наводиться також інформація про московську кампанію.
Третя частина (1619-1648) майже за кожен рік наводить досить широкий опис подій з цінними фактами й деталями, переданими з погляду очевидця, якщо не учасника. Детально описуються повстання під проводом Тараса Федоровича 1630 р., битва під Переяславом 15 травня 1630 р. («Тарасова ніч»), зруйнування Кодацької фортеці, повстання Павлюка. Для опису подій 1630 р. використано окремий досить великий документ, вставлений до тексту Львівського літопису. Знайшли місце також народні перекази про відмову канцлера Жолкевського залучити до опору туркам козаків: «Не хочу я з Грицями воєвати, нехай идут до роли, альбо свинѣ пасти»181. Цілком леґендарний характер має розповідь про кривавий дощ із градом і грозою, що нібито падав у Римі 1637 р. При цьому над містом літав монах у білих шатах і волав: «Бѣда тобѣ, бѣда, Рыме!»182.
Розповідаючи про жорстокі конфлікти між козаками й поляками, Львівський літопис часом додає оповіді саркастичного забарвлення. Так при повідомленні про смерть Замойського під 1638 р. наводиться його пророцтво: «Бо скоро я встану с той хоробы, я тоє поганство знесу, а эжелѣ умру, навѣкы им нѣхто ничого не вчинит». Потім же додається, що «Пред смертю видѣл пан Замойскій пекло отвореноє и огонь геєнскій, а они правили, же то чистець, не бойся»183.
В останніх двох статтях за 1648 і 1649 рр. розповідається про початок Хмельниччини. Увагу автора привертають головно описи битв і перемовин між козаками й королем. Зі зверхньою іронією згадується про поразки вельможних магнатів: Потоцького, Вишневецького, Замойського. Наводиться розмова Хмельницького та Потоцького після битви під Жовтими Водами: «Тогди Потоцкій досить анимушно строфовал Хмелницкого: Хлопе, - мовит, - чим же так зацному рицерству Орд татарских (которым и звитяг приписовали) заплатиш? Которому отповѣдѣл Хмелницкій не глупе: Тобою, - мовит, - и иншими с тобою»184. Поряд з тим знаходять відгомін і криваві будні війни, татарські, козацькі й польські жорстокості, від яких страждали тисячі невинних людей. «Был теж и голод всюды, куды толко прошли войска козацкіи. Было и повѣтре нѣякоесь, бо люд мер окрутне всюды наголову, навѣт и в самых их войсках»185. Закінчується твір описом битви під Зборовим і викладом Зборівського договору 8 (18) серпня 1649 р.
180 Там само. - С. 102.
181 Там само. - С. 104.
182 Там само. - С. 116.
183 Там само. - С. 118.
184 Там само. - С. 121.
185 Там само. - С. 122.
