Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Зріле Бароко
Сучасна періодизація епохи
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Межі другого періоду цієї епохи, зрілого Бароко, позначені двома визначними постатями: митрополита Петра Могили й гетьмана Івана Мазепи. Це один із найбільш плідних періодів в історії української літератури. Він починається з утворенням Києво-Могилянської колегії (1632) та приходом Петра Могили на київський митрополичий престол (1633). Ці події позначили остаточне повернення Києвом ролі загальнонаціонального духовного й культурного центру. Формується ідеологема «другого Єрусалиму» на дніпровських берегах, яким українські книжники бачили Київ.
Довкола свт. Петра Могили згуртувалося інтелектуальне й творче середовище, що почало зароджуватися з появою Київського братства й лаврської друкарні. Це середовище сміливо бере на себе ініціативу в творенні новочасного східного богослов’я шляхом прочитання спадщини Отців Церкви з урахуванням досвіду західної схоластики. Відбувається кодифікація богослужбових книг, що увінчалася появою славнозвісних «Служебника» (1629) та «Великого Требника» (1646). Свт. Петро Могила ініціює амбітний проект нової редакції повного зібрання житій святих, завершений уже свт. Димитрієм Тупталом (1689-1705). Загально-православним визнанням київського богословського досвіду стало зарахування Ясським собором 1646 р. «Катехизису» свт. Петра Могили до символічних книг8 Православної Церкви.
Зміцнення Київської православної митрополії та успіхи української культури стимулювали державницькі амбіції козацтва, що претендувало на роль національної еліти на противагу шляхті, звинувачуваній у винародовленні. Попри застереження церковних ієрархів та давніх аристократичних родів, починаються козацькі війни, позначені невдалою спробою утворення федеративної держави спільно з Московським царством. Запізнілий компроміс із королівською владою законодавчо оформлюється у т. зв. Гадяцьку унію (1658), за якою Велике князівство Руське мало ввійти до складу Речі Посполитої як третя автономна частина разом із Короною Польською та Великим князівством Литовським. Але політичний потенціял Гадяцької угоди не вдалося реалізувати, і в 1667 р. починається драматичний період поділу України на Лівобережну, підлеглу Московському царству, й Правобережну, котра лишилася у складі Речі Посполитої на старих засадах, як частина Корони Польської.
8 Тобто творів, які дають канонічно авторитетний і відповідний вченню Вселенських Соборів виклад основ християнської віри.
Політична криза й воєнні лихоліття послаблюють Київ. Місто, що контролювалося Москвою, залишає православний митрополит Діонісій Балабан, котрий підтримав Гадяцьку унію. Останній київський митрополит Йосиф Нелюбович-Тукальський був близький до гетьмана Петра Дорошенка й помер в обложеному Чигирині. Цілком мотивовано вбачаючи в Київській Церкві важливий чинник збереження національної ідентичности, що протистояв інтеґративним намірам Москви, царська адміністрація організує протиканонічне обрання й висвячення в Москві на київського митрополита Гедеона Святополка-Четвертинського. Після цього відбувається переведення Київської митрополії Константинопольського Патріархату під управління Московської Церкви, що відкололася від Києва ще в 1448 р. Такі зміни стимулювали прийняття унії з Римом правобережними єпархіями - Львівською, Перемиською, Луцькою, Мукачівською.
На тлі занепаду Києва особливо помітне піднесення Чернігова, для перетворення якого на потужний український культурний центр так багато зробив єпископ Лазар Баранович. На Чернігівщину переїздить частина київських письменників, як-от о. Іоаникій Ґалятовський, свт. Димитрій Туптало. В Новгороді-Сіверському, а потім у Чернігові, утворюється друкарня. Засновується Чернігівська колеґія.
У цьому суспільно-культурному контексті літературна творчість сполучає дві відмінні тенденції. З одного боку, це активне звернення до середньовічної української традиції як запоруки ідентичности національного письменства. Зріле Бароко демонструє стрімке відродження агіографії, літописання, проповідництва. З іншого ж боку, широко засвоюються українською літературою жанри, сформовані в письменстві Західної та Центральної Європи, передусім віршові та драматургічні. Відбувається інтеґрування різнорідних за походженням елементів у єдину жанрово-стильову систему. При цьому активну роль відіграє тогочасна школа, насамперед курси поетики та риторики.
Останній блискучий епізод зрілого Бароко - це діяльність гетьмана Івана Мазепи, особистий літературний талант якого разом з непересічним політичним досвідом дав можливість активно сприяти мистецькому життю гетьманської держави. Однак трагічний крах антимосковського виступу гетьмана й посилення колоніяльної присутности в Україні царської адміністрації завдають важкого удару по національній культурі.
Вплив елітарних амбіцій запорозького козацтва на літературне середовище виявився у феномені, який називають «козацьким бароко». Цей стильовий напрям бароко характеризувався активним зверненням до образів і мотивів, найбільш значущих для етнічного та станового самоусвідомлення українського козацтва. Він був позначений відвертою заанґажованістю в державотворчі претензії козацького війська, репрезентований переважно освіченою козацькою старшиною та канцеляристами. Михайло Грушевський говорив навіть про «літературу канцеляристів».
